Рівне – Українські митці, які нині живуть і працюють за кордоном, змушують світ дивуватися – в першу чергу з того, що в країні високої музичної культури нині вона не є пріоритетним напрямом гуманітарної політики. А тим часом для утвердження позитивного іміджу України в світі вони зробили більше, ніж політики і бізнесмени, котрі торували доріжку до Європи часто за славою чи грошима. Сестри Ольга і Наталія Пасічник – яскравий зразок обдарованості, працездатності і українського патріотизму.
Сестри Пасічник відомі любителям класичної музики як неординарні особистості, котрі в своїй майстерності вокалістки і піаністки досягли виконавських висот. Ольга – солістка Варшавської опери, Наталія Пасічник-Джонсон – концертуюча піаністка, котра мешкає нині в Швеції.
Перемоги в міжнародних конкурсах, престижні музичні і державні та королівські нагороди Польщі та Швеції спонукають їх наполегливо долати нові музичні вершини.
Але за найменшої нагоди Ольга і Наталя намагаються заявити про себе як про українських виконавиць. У затишному сімейному колі в мальовничому Острозі вони зустрічаються лише під час найбільших свят. А частіше – для роботи над спільними концертами і записами альбомів. У їхньому спільному арсеналі – альбоми Моцарта, Дворжака, Шопена...
Минулорічний спільний проект, приурочений 200-річчю від народження Фрідеріка Шопена, приніс сестрам Пасічник не лише захоплення публіки у Лондоні і Страсбурзі, Брюсселі, Стокгольмі, Варшаві і Вашингтоні. Записана на фірмі «Наксус» платівка пісень Шопена здобула найвищу оцінку – п’ять зірочок – у французькому музичному часописі «Діапазон».
Популяризація польської музики – данина другій Вітчизні, адже коріння сестер-уродженок Західної України – наполовину польське. З таким же захопленням сестри пропагують музику поляка, котрий народився на українських теренах – Кароля Шимановського. Символічно, що знаменитий вокаліз у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» виконує Ольга Пасічник.
Українську музику пропагують європейські студії
Гастролі у найпрестижніших концертних залах Європи, Австралії, Америки, Японії, нескінченна напружена робота, найрізноманітніший репертуар – від епохи бароко до модерністської музики сучасних композиторів… І – рідкісні концерти в Україні, здебільшого лише у Львові.
Ольга Пасічник, котра з вдячністю згадує своїх українських учителів – рівнянку Надію Сафронову і незабутню Євгенію Мірошниченко – натомість каже: в Україні співала б із подвійним натхненням. Вона вірить, що ситуація щодо зацікавленості класичною музикою, як і українськими виконавцями, в музичних менеджерів зміниться на краще.
«У всій Західній Європі маса молодих людей у концертних залах, і це дає якісь оптимістичні настрої, тому що я бачу, що це має шанс змінитися, – зауважує Ольга Пасічник. – Але дуже багато залежить від нас самих, музикантів, і від вас – тих, хто робить програми про музику. Хоче публіка того чи ні – її треба «підтягувати» до свого рівня. На жаль, наша політична еліта поки що не є такою, що потребує музики найвищого ґатунку».
Нині Ольга не знає, чи стане професійним музикантом її 6-річний син Назар, однак він студіює скрипку і вже має перший досвід концертних виступів із оркестром. Відмінні результати у навчанні в Стокгольмській спеціалізованій музичній школі має і донька Наталії – Ніколіна Пасічник-Джонсон, котра якось подивувала рівнян виконанням фортепіанної партії в концерті з оркестром обласної філармонії. Нинішні канікули Ніколіна провела на Рівненщині – не лише для того, щоб провідати бабусю з дідусем, а й щоб закріпити свої знання української у спілкуванні з ровесниками.
Європа вдячно приймає обдарованих українок. Наталія Пасічник мріє створити і записати фортепіанну концертну програму з творів українських композиторів, починаючи від Бортнянського і завершуючи Сільвестровим – для того, щоб ця музика також звучала в ефірі європейських радіостанцій. Але навіть для запису збірника українських народних романсів і пісень «Думки» спонсорів вдалося знайти не в Україні, а у Франції. Тож чи не замислюються вони над тим, щоб таки змінити українське громадянство на польське чи шведське – запитую у Наталії.
«Напевне, якби це були часи Радянського Союзу – я поміняла б тут же паспорт. Але це паспорт України, яку так багато поколінь чекали, коли вона нарешті стане незалежною – то мені здається, це певною мірою обов’язок. Напевне, це символ нашої любові до нашої Батьківщини. Емоційно я завжди буду українкою, для мене це дуже важливо», – наголосила Наталія Пасічник.
Перемоги в міжнародних конкурсах, престижні музичні і державні та королівські нагороди Польщі та Швеції спонукають їх наполегливо долати нові музичні вершини.
Але за найменшої нагоди Ольга і Наталя намагаються заявити про себе як про українських виконавиць. У затишному сімейному колі в мальовничому Острозі вони зустрічаються лише під час найбільших свят. А частіше – для роботи над спільними концертами і записами альбомів. У їхньому спільному арсеналі – альбоми Моцарта, Дворжака, Шопена...
Минулорічний спільний проект, приурочений 200-річчю від народження Фрідеріка Шопена, приніс сестрам Пасічник не лише захоплення публіки у Лондоні і Страсбурзі, Брюсселі, Стокгольмі, Варшаві і Вашингтоні. Записана на фірмі «Наксус» платівка пісень Шопена здобула найвищу оцінку – п’ять зірочок – у французькому музичному часописі «Діапазон».
Популяризація польської музики – данина другій Вітчизні, адже коріння сестер-уродженок Західної України – наполовину польське. З таким же захопленням сестри пропагують музику поляка, котрий народився на українських теренах – Кароля Шимановського. Символічно, що знаменитий вокаліз у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» виконує Ольга Пасічник.
Українську музику пропагують європейські студії
Гастролі у найпрестижніших концертних залах Європи, Австралії, Америки, Японії, нескінченна напружена робота, найрізноманітніший репертуар – від епохи бароко до модерністської музики сучасних композиторів… І – рідкісні концерти в Україні, здебільшого лише у Львові.
Ольга Пасічник, котра з вдячністю згадує своїх українських учителів – рівнянку Надію Сафронову і незабутню Євгенію Мірошниченко – натомість каже: в Україні співала б із подвійним натхненням. Вона вірить, що ситуація щодо зацікавленості класичною музикою, як і українськими виконавцями, в музичних менеджерів зміниться на краще.
«У всій Західній Європі маса молодих людей у концертних залах, і це дає якісь оптимістичні настрої, тому що я бачу, що це має шанс змінитися, – зауважує Ольга Пасічник. – Але дуже багато залежить від нас самих, музикантів, і від вас – тих, хто робить програми про музику. Хоче публіка того чи ні – її треба «підтягувати» до свого рівня. На жаль, наша політична еліта поки що не є такою, що потребує музики найвищого ґатунку».
Нині Ольга не знає, чи стане професійним музикантом її 6-річний син Назар, однак він студіює скрипку і вже має перший досвід концертних виступів із оркестром. Відмінні результати у навчанні в Стокгольмській спеціалізованій музичній школі має і донька Наталії – Ніколіна Пасічник-Джонсон, котра якось подивувала рівнян виконанням фортепіанної партії в концерті з оркестром обласної філармонії. Нинішні канікули Ніколіна провела на Рівненщині – не лише для того, щоб провідати бабусю з дідусем, а й щоб закріпити свої знання української у спілкуванні з ровесниками.
Європа вдячно приймає обдарованих українок. Наталія Пасічник мріє створити і записати фортепіанну концертну програму з творів українських композиторів, починаючи від Бортнянського і завершуючи Сільвестровим – для того, щоб ця музика також звучала в ефірі європейських радіостанцій. Але навіть для запису збірника українських народних романсів і пісень «Думки» спонсорів вдалося знайти не в Україні, а у Франції. Тож чи не замислюються вони над тим, щоб таки змінити українське громадянство на польське чи шведське – запитую у Наталії.
«Напевне, якби це були часи Радянського Союзу – я поміняла б тут же паспорт. Але це паспорт України, яку так багато поколінь чекали, коли вона нарешті стане незалежною – то мені здається, це певною мірою обов’язок. Напевне, це символ нашої любові до нашої Батьківщини. Емоційно я завжди буду українкою, для мене це дуже важливо», – наголосила Наталія Пасічник.