Прага – Минає 20 років від часу серпневого путчу 1991 року, коли група прихильників сильної руки вирішила зупинити розпад тоталітарної системи. Путч скінчився через три дні, і тоді здавалося, що їм це не вдалося. Але через два десятиліття цей висновок не виглядає так однозначно. На теренах колишнього Радянського Союзу з’явилися демократичні країни, але більшість так і загрузла на шляху між авторитаризмом і демократією. Чи програли путчисти?
Більшість з 15 країн колишнього Радянського Союзу проголосила свою незалежність внаслідок провалу серпневого путчу. «Парад незалежностей» після Литви, Грузії, Естонії і Латвії продовжила Україна. Останнім був Казахстан, який проголосив незалежність вже в кінці 1991 року. Росія ж її формально взагалі не проголошувала.
Хоча першими в напрямку демократії вирушили балтійські країни. Для Таллінна, Риги та Вільнюса 20 років, що минули від часу путчу, були роками звільнення від наслідків радянської окупації та повернення в Європу. Вони зуміли відновити демократію, збудувати вільний ринок та правову державу.
А от в Узбекистані, Туркменистані та Білорусі перемогли якщо не самі путчисти, то той авторитарний спосіб керівництва країною, який вони обстоювали. Через 20 років після путчу ці країни, за визначенням «Дому Свободи», виявилися у списку «найбільш репресивних суспільств». Недалеко від них опинилися Азербайджан, Казахстан та Таджикистан.
Чи скінчилася перемогою справа путчистів?
Десь посередині на різних відтинках шляху загрузли Грузія, Україна, Молдова, Киргизстан та Вірменія. Режими там мають і демократичні, і квазідемократичні риси.
На думку посла США в Україні Джона Теффта, зміни повільні, але все ж відчутні.
«Те, що відбувається в Україні нині, – це зовсім не те, що було за часів батьків і дідів ровесників Незалежності. Україна, як багато інших країн регіону, проходить період перетворень, намагаючись позбутися радянської спадщини, намагаючись стати європейською державою», – каже він.
Росію дослідники відносять до окремої групи. Звісно, для багатьох росіян розвал Радянського Союзу означав падіння статусу і престижу.
Нинішній російський прем’єр Володимир Путін відображає думку багатьох своїх співгромадян, коли говорить, що падіння Радянського Союзу було найбільшою катастрофою 20-го століття. Це почуття ностальгії російські лідери намагаються використати для відновлення авторитаризму та виправдання свої політики щодо сусідів.
Тож чи скінчилася перемогою справа путчистів? Рахунок 12:3 на їхню користь?
Метью Роджанскі, директор Програми з Росії та Євразії Фонду Карнеґі, вважає, що гра ще не скінчилася.
«Це, безумовно, дуже вразливі і нестійкі суспільства, але в той же час вони мають великий потенціал. Чи він реалізується? І через 20 років ми не маємо однозначної відповіді», – вважає дослідник.
Матеріал підготували: Марія Щур, Brian Whitmore, Robert Coalson, Irena Chalupa і Richard Solash
Хоча першими в напрямку демократії вирушили балтійські країни. Для Таллінна, Риги та Вільнюса 20 років, що минули від часу путчу, були роками звільнення від наслідків радянської окупації та повернення в Європу. Вони зуміли відновити демократію, збудувати вільний ринок та правову державу.
А от в Узбекистані, Туркменистані та Білорусі перемогли якщо не самі путчисти, то той авторитарний спосіб керівництва країною, який вони обстоювали. Через 20 років після путчу ці країни, за визначенням «Дому Свободи», виявилися у списку «найбільш репресивних суспільств». Недалеко від них опинилися Азербайджан, Казахстан та Таджикистан.
Московський путч, серпень 1991 року
Чи скінчилася перемогою справа путчистів?
Десь посередині на різних відтинках шляху загрузли Грузія, Україна, Молдова, Киргизстан та Вірменія. Режими там мають і демократичні, і квазідемократичні риси.
На думку посла США в Україні Джона Теффта, зміни повільні, але все ж відчутні.
«Те, що відбувається в Україні нині, – це зовсім не те, що було за часів батьків і дідів ровесників Незалежності. Україна, як багато інших країн регіону, проходить період перетворень, намагаючись позбутися радянської спадщини, намагаючись стати європейською державою», – каже він.
Росію дослідники відносять до окремої групи. Звісно, для багатьох росіян розвал Радянського Союзу означав падіння статусу і престижу.
Нинішній російський прем’єр Володимир Путін відображає думку багатьох своїх співгромадян, коли говорить, що падіння Радянського Союзу було найбільшою катастрофою 20-го століття. Це почуття ностальгії російські лідери намагаються використати для відновлення авторитаризму та виправдання свої політики щодо сусідів.
Тож чи скінчилася перемогою справа путчистів? Рахунок 12:3 на їхню користь?
Метью Роджанскі, директор Програми з Росії та Євразії Фонду Карнеґі, вважає, що гра ще не скінчилася.
«Це, безумовно, дуже вразливі і нестійкі суспільства, але в той же час вони мають великий потенціал. Чи він реалізується? І через 20 років ми не маємо однозначної відповіді», – вважає дослідник.
Матеріал підготували: Марія Щур, Brian Whitmore, Robert Coalson, Irena Chalupa і Richard Solash