Філарет, патріарх Київський
Київ – За 20 років кількість вірян Української православної церкви Київського патріархату зросла вчетверо. Канонічність чи не канонічність УПЦ КП – «це лише вигадки Москви». Українські православні церкви мають прийти до утвердження єдиної помісної автокефальної церкви.
Ми повинні дякувати Богу за те, що він подарував нам незалежну державу. Український народ майже століття боровся за незалежність, якої довго не міг досягнути. Коли прийшов час, Господь нарешті дав нам незалежність, і ми дякуємо йому за це. Минуло вже 20 років, і це свідчить, що Україна як держава є і буде. Це достатній термін, щоб визначити, бути чи не бути незалежній країні. Президенти міняються, але кожен із них невипадково захищає інтереси своєї держави.
Ми всі радіємо з того, що в незалежній Україні постала і незалежна Українська Церква – Київський Патріархат. Спочатку ніхто не вірив, що це надовго. Автокефальна Церква існує від 1990 року, але саме Київський Патріархат утворений у 1992 року. Це сталося завдяки об’єднанню його частини із Автокефальною Церквою. Тоді обрали патріарха Мстислава, через короткий час патріархом став Володимир, а у 1995 році обрали мене.
За ці 20 років Київський Патріархат збільшився в 4 рази. У 1192 році ми мали близько 1200 парафій і 12 архієреїв. Сьогодні ця цифра зросла до 4500 парафій і ми маємо 41 архієрея.
У нас достатньо вищих і середніх навчальних закладів, тобто Київський патріархат повністю самозабезпечений. Головне, що він знаходить підтримку серед народу. На сьогодні Київський патріархат виріс до cтатусу найбільшої церкви в Україні. За даними різних дослідницьких центрів, Київський патріархат налічує близько 14,5 мільйонів віруючих. Для порівняння, найбільша за кількістю парафій церква нараховує близько 9,5 мільйонів віруючих. Ця цифра свідчить про зростання і укріплення Київського патріархату. Той, хто вважає, що він колись зникне, глибоко помиляється. Київський патріархат всередині єдиний.
Спроба знищити Київський патріархат провалилася
Рік тому була спроба боротися з Київським патріархатом, знищити його, приєднати до Московського. Усі спроби завершилися невдачею. Напади у Донецьку, на Київщині, у самому Києві, в інших областях показали, що на захист Київського патріархату повстала не тільки наша громадськість (громадські організації, політичні партії), а й Європа та Америка.
На мою думку, ті, хто хотів знищити Київський патріархат, упевнилися, що краще його не чіпати. Свідченням цього є зустріч Президента із представниками Всеукраїнської ради церков. Вона засвідчила, що в Україні, незважаючи на присутність багатьох релігій, мирно вживаються всі християнські церкви. Це є ще одним свідченням, що Київський патріархат є і буде.
У цьому році проведена хресна хода, з метою утвердження Дня хрещення Русі. Це не лише церковне, а й державне свято. Президент видав указ про утвердження його державним святом. Ми хочемо наповнити це свято змістом, щоб воно відзначалося у всій Україні. Хресною ходою ми хочемо показати велич Української Православної церкви Київського патріархату. У цьому році ми зібрали понад 20 тисяч віруючих і близько 1,5 тисячі духовенства. Це є свідченням того, яка велика наша Церква. Треба побувати на хресній ході, щоб відчути радість і святковий настрій усіх присутніх.
20-річчя незалежної Української Церкви
Ми святкуємо 20-річчя нашої незалежної Держави, святкуємо нашу перемогу церковну. Сподіваємося досягнення єдиної Української Православної церкви. Наша впевненість ґрунтується на кількох моментах. По-перше, це існування самої держави. Коли є держава, мусить бути і незалежна Українська церква. Сьогодні вона розділена, але в другій частині церкви, тобто в Московському патріархаті, уже намітилось розділення. Частина українського населення зрозуміла, що хоче мати повну незалежність від Росії, а інша, навпаки, прагне єднання з Москвою. Але переможе в цій церкві частина, яка прагне до незалежності. Тоді ми об’єднаємося в єдину помісну православну церкву. Коли це буде, залежить від Бога. Ми не можемо однозначно назвати час, але впевнені, що досягнемо цього. Як були переконані у створенні Київського патріархату у 1992 році, так і переконані у створенні єдиної Української православної церкви. Тому ми святкуємо 20-ліття з упевненістю, із оптимізмом.
По-друге, багато проблем, які існують сьогодні в Україні, – в основному, економічні, соціальні проблеми – можуть бути легко подолані. Господь допоможе нам, якщо ми будемо вірними йому. Треба зберігати віру, покладати на нього надію, виконувати заповіді Божі та йти дорогою правди. Господь не благословляє і не допомагає тому, хто йде кривими дорогами. Той, хто йде прямою дорогою, отримає Боже благословення. Тому ми бажаємо, щоб Україна йшла прямою дорогою. Дорогою до Євросоюзу, щоб ми були в одній європейській спільноті, зберігаючи свою незалежність і в той же час зростали і духовно, і матеріально.
«Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…»
Канонічність чи не канонічність УПЦ КП – це лише вигадки Москви. У православній церкві такого поняття взагалі не існує. Наприклад, у Символі віри ми читаємо: «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…», там нема слова «вірую в Канонічну церкву». Тому Москва вигадала назву «канонічна церква». Нас не турбує, канонічна чи неканонічна ми церква. Ми церква Христова. Інша справа, що київський Патріархат не визнають як автокефальну церкву інші православні церкви.
Процес визнання автокефалії проходять усі православні церкви. Починаючи з російської, яку не визнавали 141 рік. Такий процес проходила грецька, румунська, болгарська, грузинська, сербська й інші автокефальні церкви. Саме тому нас цей процес не турбує. Нас турбує єдність Української Церкви. Коли ми будемо об’єднані і створимо одну Церкву, тоді визнання прийде саме по собі. І вся оця неканонічність, неблагодатність, незаконність – усе це відпаде, як таке, що не має богословського підґрунтя. Свідченням того є велика кількість людей, які підтримують цю церкву.
Якби це була Церква не законна, то народ від неї відвернувся б. Але люди її підтримують, і храми наповнені, і хресна хода підтверджує, що народ підтримує цю Церкву. Значить, вона спасительна, бо вона – Церква.
Філарет – патріарх Київський і всієї Руси-України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Ми повинні дякувати Богу за те, що він подарував нам незалежну державу. Український народ майже століття боровся за незалежність, якої довго не міг досягнути. Коли прийшов час, Господь нарешті дав нам незалежність, і ми дякуємо йому за це. Минуло вже 20 років, і це свідчить, що Україна як держава є і буде. Це достатній термін, щоб визначити, бути чи не бути незалежній країні. Президенти міняються, але кожен із них невипадково захищає інтереси своєї держави.
Ми всі радіємо з того, що в незалежній Україні постала і незалежна Українська Церква – Київський Патріархат. Спочатку ніхто не вірив, що це надовго. Автокефальна Церква існує від 1990 року, але саме Київський Патріархат утворений у 1992 року. Це сталося завдяки об’єднанню його частини із Автокефальною Церквою. Тоді обрали патріарха Мстислава, через короткий час патріархом став Володимир, а у 1995 році обрали мене.
За ці 20 років Київський Патріархат збільшився в 4 рази. У 1192 році ми мали близько 1200 парафій і 12 архієреїв. Сьогодні ця цифра зросла до 4500 парафій і ми маємо 41 архієрея.
У нас достатньо вищих і середніх навчальних закладів, тобто Київський патріархат повністю самозабезпечений. Головне, що він знаходить підтримку серед народу. На сьогодні Київський патріархат виріс до cтатусу найбільшої церкви в Україні. За даними різних дослідницьких центрів, Київський патріархат налічує близько 14,5 мільйонів віруючих. Для порівняння, найбільша за кількістю парафій церква нараховує близько 9,5 мільйонів віруючих. Ця цифра свідчить про зростання і укріплення Київського патріархату. Той, хто вважає, що він колись зникне, глибоко помиляється. Київський патріархат всередині єдиний.
Спроба знищити Київський патріархат провалилася
Рік тому була спроба боротися з Київським патріархатом, знищити його, приєднати до Московського. Усі спроби завершилися невдачею. Напади у Донецьку, на Київщині, у самому Києві, в інших областях показали, що на захист Київського патріархату повстала не тільки наша громадськість (громадські організації, політичні партії), а й Європа та Америка.
На мою думку, ті, хто хотів знищити Київський патріархат, упевнилися, що краще його не чіпати. Свідченням цього є зустріч Президента із представниками Всеукраїнської ради церков. Вона засвідчила, що в Україні, незважаючи на присутність багатьох релігій, мирно вживаються всі християнські церкви. Це є ще одним свідченням, що Київський патріархат є і буде.
У цьому році проведена хресна хода, з метою утвердження Дня хрещення Русі. Це не лише церковне, а й державне свято. Президент видав указ про утвердження його державним святом. Ми хочемо наповнити це свято змістом, щоб воно відзначалося у всій Україні. Хресною ходою ми хочемо показати велич Української Православної церкви Київського патріархату. У цьому році ми зібрали понад 20 тисяч віруючих і близько 1,5 тисячі духовенства. Це є свідченням того, яка велика наша Церква. Треба побувати на хресній ході, щоб відчути радість і святковий настрій усіх присутніх.
20-річчя незалежної Української Церкви
Ми святкуємо 20-річчя нашої незалежної Держави, святкуємо нашу перемогу церковну. Сподіваємося досягнення єдиної Української Православної церкви. Наша впевненість ґрунтується на кількох моментах. По-перше, це існування самої держави. Коли є держава, мусить бути і незалежна Українська церква. Сьогодні вона розділена, але в другій частині церкви, тобто в Московському патріархаті, уже намітилось розділення. Частина українського населення зрозуміла, що хоче мати повну незалежність від Росії, а інша, навпаки, прагне єднання з Москвою. Але переможе в цій церкві частина, яка прагне до незалежності. Тоді ми об’єднаємося в єдину помісну православну церкву. Коли це буде, залежить від Бога. Ми не можемо однозначно назвати час, але впевнені, що досягнемо цього. Як були переконані у створенні Київського патріархату у 1992 році, так і переконані у створенні єдиної Української православної церкви. Тому ми святкуємо 20-ліття з упевненістю, із оптимізмом.
По-друге, багато проблем, які існують сьогодні в Україні, – в основному, економічні, соціальні проблеми – можуть бути легко подолані. Господь допоможе нам, якщо ми будемо вірними йому. Треба зберігати віру, покладати на нього надію, виконувати заповіді Божі та йти дорогою правди. Господь не благословляє і не допомагає тому, хто йде кривими дорогами. Той, хто йде прямою дорогою, отримає Боже благословення. Тому ми бажаємо, щоб Україна йшла прямою дорогою. Дорогою до Євросоюзу, щоб ми були в одній європейській спільноті, зберігаючи свою незалежність і в той же час зростали і духовно, і матеріально.
«Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…»
Канонічність чи не канонічність УПЦ КП – це лише вигадки Москви. У православній церкві такого поняття взагалі не існує. Наприклад, у Символі віри ми читаємо: «Вірую в єдину святу, соборну і апостольську церкву…», там нема слова «вірую в Канонічну церкву». Тому Москва вигадала назву «канонічна церква». Нас не турбує, канонічна чи неканонічна ми церква. Ми церква Христова. Інша справа, що київський Патріархат не визнають як автокефальну церкву інші православні церкви.
Процес визнання автокефалії проходять усі православні церкви. Починаючи з російської, яку не визнавали 141 рік. Такий процес проходила грецька, румунська, болгарська, грузинська, сербська й інші автокефальні церкви. Саме тому нас цей процес не турбує. Нас турбує єдність Української Церкви. Коли ми будемо об’єднані і створимо одну Церкву, тоді визнання прийде саме по собі. І вся оця неканонічність, неблагодатність, незаконність – усе це відпаде, як таке, що не має богословського підґрунтя. Свідченням того є велика кількість людей, які підтримують цю церкву.
Якби це була Церква не законна, то народ від неї відвернувся б. Але люди її підтримують, і храми наповнені, і хресна хода підтверджує, що народ підтримує цю Церкву. Значить, вона спасительна, бо вона – Церква.
Філарет – патріарх Київський і всієї Руси-України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода