Київ – Росія – завжди перша серед тих, хто намагається мати хоч якийсь хосен із будь-якої української ситуації. Нинішній час – не виняток. Але саме тепер мегафактори, які формують українські реалії, винятково привабливі для того, щоб їх спробували використати в своїх інтересах російські еліти. Що саме, чому й навіщо на цей раз?
На Україну насувається системна криза. Вона має кілька складових: соціально-економічна, політична, управлінська і криза зовнішньополітичних відносин.
З іншого боку, в Україні відбуваються примітні динамічні процеси в суспільстві, які дехто з експертів називає передреволюційною ситуацією. Більша частина населення відкинута на межу бідності, зростають радикальні настрої, увиразнюється й популярність самої ідеї радикального протесту.
Ще одним фактором, який характеризує нинішню ситуацію в Україні, можна вважати явну розгубленість владної команди. Після певного «запаморочення від успіхів» дії верхівки все частіше корелюються страхом чи сумою страхів.
Кілька експертів, зокрема, зарубіжних, висловили одностайне припущення, що арешт колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко «може бути викликаний панікою Партії регіонів перед імовірним програшем у майбутніх парламентських виборах».
Позиції російських еліт
При явному послабленні позицій української держави та назріванні в ній революційної ситуації цим можуть спробувати скористатися зовнішні гравці. Передусім – Росія.
Варіантів «російського зацікавлення українськими бідами» існує кілька. На сьогодні у Росії формується дві позиції її еліт щодо України, що передбачає два різні підходи.
Перша з груп еліт – реалісти-прагматики, в тому числі олігархат, зав’язані на економіку великі адміністратори. Можна (теоретично чи з часткою ймовірності) вважати «симпатиком» цієї групи й президента Росії Дмитра Медведєва.
Ці еліти розуміють, що відновлення ніякої російської імперії чи ніякого союзу братніх республік уже не буде. Вони реалісти, тому не плекають надій на роль «великого брата» щодо «меншої сестри» України.
Добрим порятунком для Росії вони вбачають інтеграцію в трансатлантичну цивілізацію – на будь-яких засадах. Навіть – на умовах не першорядного сировинного придатка.
Аналітики пророкують можливість поетапного і стрімкого майбутнього «прив’язування» Росії до Заходу на умовах залежності, покладаючись на різні джерела. Зокрема, на так званий «план Анатолія Чубайса», оприлюднений ним на Петербурзькому міжнародному економічному форумі.
Самого Анатолія Чубайса експерти називають «куратором» Росії від Більдерберзького клубу, натякаючи, що й «план Чубайса» попередньо був апробований на засіданні клубу цього літа. План, або ж «програма російських реалістів», містить лише два пункти: прискорений вступ Росії у СОТ, економічна інтеграція з Євросоюзом і США через тотальну приватизацію державної власності й створення фактично єдиного економічного простору – зі спрощеним митним, фінансовим і візовим контролем.
Всі інтеграційні ініціативи щодо України російські «реалісти» сприймають винятково як інструмент, щоб виманити коштовні активи в «переляканих українців». І для них це стане актуальнішим, якщо в 2012 році почнеться новий етап великої російської приватизації, коли до ключових сировинних та інфраструктурних об’єктів у Росії буде реально допущено західний капітал.
Тут українські активи стали б дуже доречними (наприклад, ГТС). Тому можна передбачити, що розрахунок згаданих прагматиків – вимагати в українського Президента Віктора Януковича здачу ключових активів в обмін на «захист» його від ситуації, що складається у керованій ним країні…
Слід зауважити, що деякі експерти пов’язують «програму реалістів» і з іменем прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, якого іноді відносять до іншої групи російських еліт – що декларує позиції «романтиків-імперіалістів». Представники цієї групи щиро вірять у відродження «великого і могутнього» союзу, в якійсь новітній іпостасі.
В їхній системі координат українська державність – то якесь «непорозуміння», головна перешкода для здійснення мрії про відродження СРСР. Тому вони намагатимуться цю перешкоду усунути. Входження України в революційну ситуацію, дуже ймовірно, буде використовуватися ними для того, щоб спровокувати в Україні активне міжрегіональне, міжетнічне, цивілізаційне протистояння.
Об’єктивні передумови для полегшення такого «використання» вже створені. По-перше, похитнулася довіра українського суспільства до держави (хоч це – «заслуга» більше власних лідерів, ніж російських недоброзичливців). По-друге, успішно змодельоване і вже діє критичне несприйняття, навіть ненависть жителів одних регіонів до інших. Це заслуга російської пропагандистсько-інформаційної машини з місцевими «інтерами» вкупі.
Рівень нетерпимості, ксенофобії в Україні досить високий. А можливому сценарієві «холодної громадянської війни» сприяють два тимчасові фактори.
Перший: у Партії регіонів є велика спокуса перенацілити масову суспільну ненависть із себе на звичне міжрегіональне протистояння. Другий – виборча кампанія в Росії (президентська), в якій один з імовірних претендентів, Володимир Путін, може позиціонуватися як «собіратєль зємєль русскіх», тому теоретично йому вкрай потрібно демонструвати агресивні дії щодо України. За що частина електорату, очевидно, подякує…
Казкові альтернативи
Звісно, існує й альтернативний сценарій використання Росією українських ситуацій. Росія може перемінити базові системи координат і перейти до нормальної, творчої, дружньої, добросусідської та щирої співпраці з Україною, демонструвати не інформаційну, економічну тощо агресію, а дружні наміри та впроваджувати обопільно вигідну співпрацю.
У попередніх домовленостях саме так ця співпраця й виглядає. Як, наприклад, обговорення стратегічно важливих питань Президентами України і Росії Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим під час зустрічі в Сочі 11 серпня цього року.
Інша річ, що попередні домовленості та прикінцеві підсумки досі істотно різнилися.
Надія Степула – журналіст Радіо Свобода, письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
З іншого боку, в Україні відбуваються примітні динамічні процеси в суспільстві, які дехто з експертів називає передреволюційною ситуацією. Більша частина населення відкинута на межу бідності, зростають радикальні настрої, увиразнюється й популярність самої ідеї радикального протесту.
Ще одним фактором, який характеризує нинішню ситуацію в Україні, можна вважати явну розгубленість владної команди. Після певного «запаморочення від успіхів» дії верхівки все частіше корелюються страхом чи сумою страхів.
Кілька експертів, зокрема, зарубіжних, висловили одностайне припущення, що арешт колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко «може бути викликаний панікою Партії регіонів перед імовірним програшем у майбутніх парламентських виборах».
Позиції російських еліт
При явному послабленні позицій української держави та назріванні в ній революційної ситуації цим можуть спробувати скористатися зовнішні гравці. Передусім – Росія.
Варіантів «російського зацікавлення українськими бідами» існує кілька. На сьогодні у Росії формується дві позиції її еліт щодо України, що передбачає два різні підходи.
Перша з груп еліт – реалісти-прагматики, в тому числі олігархат, зав’язані на економіку великі адміністратори. Можна (теоретично чи з часткою ймовірності) вважати «симпатиком» цієї групи й президента Росії Дмитра Медведєва.
Ці еліти розуміють, що відновлення ніякої російської імперії чи ніякого союзу братніх республік уже не буде. Вони реалісти, тому не плекають надій на роль «великого брата» щодо «меншої сестри» України.
Добрим порятунком для Росії вони вбачають інтеграцію в трансатлантичну цивілізацію – на будь-яких засадах. Навіть – на умовах не першорядного сировинного придатка.
Аналітики пророкують можливість поетапного і стрімкого майбутнього «прив’язування» Росії до Заходу на умовах залежності, покладаючись на різні джерела. Зокрема, на так званий «план Анатолія Чубайса», оприлюднений ним на Петербурзькому міжнародному економічному форумі.
Самого Анатолія Чубайса експерти називають «куратором» Росії від Більдерберзького клубу, натякаючи, що й «план Чубайса» попередньо був апробований на засіданні клубу цього літа. План, або ж «програма російських реалістів», містить лише два пункти: прискорений вступ Росії у СОТ, економічна інтеграція з Євросоюзом і США через тотальну приватизацію державної власності й створення фактично єдиного економічного простору – зі спрощеним митним, фінансовим і візовим контролем.
Всі інтеграційні ініціативи щодо України російські «реалісти» сприймають винятково як інструмент, щоб виманити коштовні активи в «переляканих українців». І для них це стане актуальнішим, якщо в 2012 році почнеться новий етап великої російської приватизації, коли до ключових сировинних та інфраструктурних об’єктів у Росії буде реально допущено західний капітал.
Тут українські активи стали б дуже доречними (наприклад, ГТС). Тому можна передбачити, що розрахунок згаданих прагматиків – вимагати в українського Президента Віктора Януковича здачу ключових активів в обмін на «захист» його від ситуації, що складається у керованій ним країні…
Слід зауважити, що деякі експерти пов’язують «програму реалістів» і з іменем прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна, якого іноді відносять до іншої групи російських еліт – що декларує позиції «романтиків-імперіалістів». Представники цієї групи щиро вірять у відродження «великого і могутнього» союзу, в якійсь новітній іпостасі.
В їхній системі координат українська державність – то якесь «непорозуміння», головна перешкода для здійснення мрії про відродження СРСР. Тому вони намагатимуться цю перешкоду усунути. Входження України в революційну ситуацію, дуже ймовірно, буде використовуватися ними для того, щоб спровокувати в Україні активне міжрегіональне, міжетнічне, цивілізаційне протистояння.
Об’єктивні передумови для полегшення такого «використання» вже створені. По-перше, похитнулася довіра українського суспільства до держави (хоч це – «заслуга» більше власних лідерів, ніж російських недоброзичливців). По-друге, успішно змодельоване і вже діє критичне несприйняття, навіть ненависть жителів одних регіонів до інших. Це заслуга російської пропагандистсько-інформаційної машини з місцевими «інтерами» вкупі.
Рівень нетерпимості, ксенофобії в Україні досить високий. А можливому сценарієві «холодної громадянської війни» сприяють два тимчасові фактори.
Перший: у Партії регіонів є велика спокуса перенацілити масову суспільну ненависть із себе на звичне міжрегіональне протистояння. Другий – виборча кампанія в Росії (президентська), в якій один з імовірних претендентів, Володимир Путін, може позиціонуватися як «собіратєль зємєль русскіх», тому теоретично йому вкрай потрібно демонструвати агресивні дії щодо України. За що частина електорату, очевидно, подякує…
Казкові альтернативи
Звісно, існує й альтернативний сценарій використання Росією українських ситуацій. Росія може перемінити базові системи координат і перейти до нормальної, творчої, дружньої, добросусідської та щирої співпраці з Україною, демонструвати не інформаційну, економічну тощо агресію, а дружні наміри та впроваджувати обопільно вигідну співпрацю.
У попередніх домовленостях саме так ця співпраця й виглядає. Як, наприклад, обговорення стратегічно важливих питань Президентами України і Росії Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим під час зустрічі в Сочі 11 серпня цього року.
Інша річ, що попередні домовленості та прикінцеві підсумки досі істотно різнилися.
Надія Степула – журналіст Радіо Свобода, письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода