Київ – І через майже 20 років після здобуття незалежності, думки українців залишаються розділеними щодо напрямку розвитку країни, вони не довіряють власній державі, проте освідчуються в любові до країни, природи і культури. Такі результати проекту «Моніторинг соціальних змін», присвячений 20-річчю Незалежності України. Проект – ровесник української державності, його метою було створити цілісну суспільну картину країни й проаналізувати перспективи її подальшого розвитку.
Проект «Моніторинг соціальних змін» було започатковано з ініціативи Інституту соціології за кілька днів після проголошення Україною Незалежності, пізніше до його здійснення долучились незалежні експерти з Фонду «Демократичні ініціативи». Як відзначив заступник директора Інституту Євген Головаха, за майже 20-річне втілення проекту науковці отримали вельми цікаві результати, які мають стати сигналом до дій і для влади, і для суспільства.
Так, згідно з опитуваннями, більшості українців притаманні недовіра до держави, органів влади та любов до країни, її культури й природи. Майже половина суспільства підтримує європейську інтеграцію держави, а друга половина тяжіє до радянського стилю управління державою. Але і перші, і другі вважають здобуття Незалежності фактом, швидше, позитивним, ніж негативним, і підтримують державотворчий процес в Україні. Також обидві половинки суспільства вважають, що живуть у державі, якою керують шахраї, крадії і корумповані чиновники та політики, каже Головаха.
Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна розповіла про тривожну тенденцію до збільшення людей, яким Незалежність України байдужа.
«Якби референдум про незалежність відбувся зараз, то все рівно наші громадяни переважною більшістю проголосували б за незалежність (47 відсотків респондентів). З іншого боку, якщо порівняти ці цифри з тими, які були напередодні 10-річного ювілею, маю сказати, що кількість готових проголосувати за незалежність зменшилась на 10 відсотків (було понад 57 відсотків). І перейшли ці відсотки не до противників незалежності ( їх донині залишається 28 відсотків), а перейшло у розряд тих, кому байдуже», – зазначає Бекешкіна.
Біймось байдужих!
Байдужих побільшало, серед іншого, через політику, яку провадять в Україні представники влади чи то десять, чи рік тому, пояснює Бекешкіна.
Залишається чималим відсоток українців, які від початку 1990-х не змінили своєї думки щодо того, чи варто було руйнувати СРСР: так, на сьогодні третина українців вважають, що не було необхідності у докорінних змінах і просто було варто реформувати існуючий порядок. Понад половину опитаних не задоволені реформами попередніх та нинішнього урядів, рівнем медицини та освіти у державі (майже 60 відсотків опитаних); чимало українців нарікають на неможливість нормально задовольняти соціальні потреби.
Водночас збільшується кількість українців, готових взяти на себе відповідальність за поліпшення життя у державі, що є позитивом, кажуть соціологи. Ще один позитив – збільшення кількості українців із позитивним відчуттям життя: 1998 року 60 відсотків опитаних вважали, що «терпіти наше тяжке становище вже неможливо», нині ж побільшало тих, хто каже: «жити важко, але можна терпіти» (53 відсотки).
Віртуальна Україна
У цілому ж, за 20 років існування незалежної держави, українці стали менше читати книги та газети, слухати радіо і концерти, займатися спортом і виховувати дітей. Натомість частіше відвідують церкву, дивляться телебачення і користуються інтернетом, зауважує експерт Інституту соціології Наталя Бойко.
«Навіть за умов кризи, коли спостерігалося зменшення покупок, впала купівельна спроможність у цілому, фіксувалося зростання кількості абонентів інтернету в Україні. Українці стали активніше використовувати інтернет-мережу для реалізації своїх планів, дозвілля, тощо», – зазначає експерт.
І пов’язано це не стільки із глобалізацією, скільки з намаганнями багатьох українців створити демократичну, позитивну, з високим рівнем життя державу у віртуальному світі, стверджують деякі науковці. А дехто каже, що має місце тенденція, притаманна сучасній цивілізації: людство, обмежене державними кордонами та політичними системами, утворює справжню світову спільноту. Для багатонаціональної, полікультурної України така тенденція близька емоційно та ідеологічно, пояснюють соціологи.
Так, згідно з опитуваннями, більшості українців притаманні недовіра до держави, органів влади та любов до країни, її культури й природи. Майже половина суспільства підтримує європейську інтеграцію держави, а друга половина тяжіє до радянського стилю управління державою. Але і перші, і другі вважають здобуття Незалежності фактом, швидше, позитивним, ніж негативним, і підтримують державотворчий процес в Україні. Також обидві половинки суспільства вважають, що живуть у державі, якою керують шахраї, крадії і корумповані чиновники та політики, каже Головаха.
Директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна розповіла про тривожну тенденцію до збільшення людей, яким Незалежність України байдужа.
«Якби референдум про незалежність відбувся зараз, то все рівно наші громадяни переважною більшістю проголосували б за незалежність (47 відсотків респондентів). З іншого боку, якщо порівняти ці цифри з тими, які були напередодні 10-річного ювілею, маю сказати, що кількість готових проголосувати за незалежність зменшилась на 10 відсотків (було понад 57 відсотків). І перейшли ці відсотки не до противників незалежності ( їх донині залишається 28 відсотків), а перейшло у розряд тих, кому байдуже», – зазначає Бекешкіна.
Біймось байдужих!
Байдужих побільшало, серед іншого, через політику, яку провадять в Україні представники влади чи то десять, чи рік тому, пояснює Бекешкіна.
Залишається чималим відсоток українців, які від початку 1990-х не змінили своєї думки щодо того, чи варто було руйнувати СРСР: так, на сьогодні третина українців вважають, що не було необхідності у докорінних змінах і просто було варто реформувати існуючий порядок. Понад половину опитаних не задоволені реформами попередніх та нинішнього урядів, рівнем медицини та освіти у державі (майже 60 відсотків опитаних); чимало українців нарікають на неможливість нормально задовольняти соціальні потреби.
Водночас збільшується кількість українців, готових взяти на себе відповідальність за поліпшення життя у державі, що є позитивом, кажуть соціологи. Ще один позитив – збільшення кількості українців із позитивним відчуттям життя: 1998 року 60 відсотків опитаних вважали, що «терпіти наше тяжке становище вже неможливо», нині ж побільшало тих, хто каже: «жити важко, але можна терпіти» (53 відсотки).
Віртуальна Україна
У цілому ж, за 20 років існування незалежної держави, українці стали менше читати книги та газети, слухати радіо і концерти, займатися спортом і виховувати дітей. Натомість частіше відвідують церкву, дивляться телебачення і користуються інтернетом, зауважує експерт Інституту соціології Наталя Бойко.
«Навіть за умов кризи, коли спостерігалося зменшення покупок, впала купівельна спроможність у цілому, фіксувалося зростання кількості абонентів інтернету в Україні. Українці стали активніше використовувати інтернет-мережу для реалізації своїх планів, дозвілля, тощо», – зазначає експерт.
І пов’язано це не стільки із глобалізацією, скільки з намаганнями багатьох українців створити демократичну, позитивну, з високим рівнем життя державу у віртуальному світі, стверджують деякі науковці. А дехто каже, що має місце тенденція, притаманна сучасній цивілізації: людство, обмежене державними кордонами та політичними системами, утворює справжню світову спільноту. Для багатонаціональної, полікультурної України така тенденція близька емоційно та ідеологічно, пояснюють соціологи.