Я можу лише собі уявити, як у коридорах влади народжувався план арешту Василя Волги.
Думали у високих коридорах довго, ще довше шукали якусь другорядну (і, звісно, не донецьку) кандидатуру для ролі новоспеченого «корупціонера». І призначили – чи то нинішнього, чи то колишнього соціаліста.
«Грандіозний» задум мав на меті щонайменше дві цілі. По-перше: відволікти увагу від абсолютно провального процесу над Юлією Тимошенко та іншими «чужаками». По-друге: спробувати ще раз переконати насамперед зовнішніх критиків, що в Україні переслідують не лише опозицію.
Припускаю й третє: на корупційну посаду влада хотіла посадити виключно свою людину, бажано донецьку. Звісно, людина ця хабарів не братиме.
Арешт Волги – черговий камуфляж, який особисто мене ні в чому не переконує. Закрадається навіть думка, що заарештували Волгу за попередньою домовленістю. Мовляв, ми тебе потримаємо тиждень-другий за ґратами, проведемо «чесне» й «оперативне» «розслідування», яке «об’єктивно» встановить: хабара не брав. Звісно, що це гра, але ціль буде досягнута. Народ, мовляв, проковтне і потішиться, та й Захід хоч день-два не базікатиме дурню про якісь нібито антидемократичні тенденції в Україні.
Мені від таких арештів смішно! Влада заплуталася зі судами над опозицією (Волгу я не вважаю, звісно, опозиціонером) на тлі все жорсткішої зовнішньої критики, на тлі внутрішнього невдоволення нинішньою політикою. У спонтанних пошуках виходу з цієї ситуації влада здійснює все нові і нові зигзаги, які роблять цю владу ще комічнішою.
Україні не потрібна театралізована боротьба з корупцією. А до іншої боротьби – реальної – нинішня влада не доросла?..