Словаччина – Віктор Янукович вважає за потрібне переглянути дотеперішню практику присвоєння звань людям, які працюють у царині культури в Україні. На його думку, в державі багато артистів зі званням «заслужений» та «народний». Про це Президент сказав на засіданні Громадської гуманітарної ради 30 червня. Справді, за 20 років незалежної України її екс-Президенти та й чинний лідер держави Віктор Федорович із небувалим розмахом роздавали почесні відзнаки й звання своїм співвітчизникам. Чи буде змінено дотеперішню практику, яка призводить до знецінення всіх нагород? Чи слова Януковича нагадуватимуть початок жартівливої лемківської пісні: «Співала би-м даку, сама не знам яку»?.. Уже у серпні матимемо на ці запитання сяку-таку відповідь…
На тлі двох видовищ, схожих на судові процеси (їхні герої – колишній Прем’єр-міністр та екс-міністр внутрішніх справ України), говорити про інфляцію роздачі звань, нагород, орденів в Україні – річ, на перший погляд, начебто десятирядна. Якщо ж сам Президент волів критично висловитися, що в цій галузі не все гаразд, то, може, варто на цьому питанні зупинитися.
Втім, наближені до гаранта Конституції розповідають, що він із особливою pевністю роздає державні нагороди. Стало відомо, що 2008 року, коли Юлія Тимошенко і лідер Партії регіонів Віктор Янукович намагалися на «міжсобойчику» узгодити нову Конституцію України, згідно з якою Президент обирався б не всенародно, а в парламенті, Янукович наполягав, щоб у разі обрання його Президентом за ним збереглося право жалувати ордени, звання та вішати на груди співгромадянам всіляки медалі-бляшки.
На засіданні Громадської гуманітарної ради 30 червня 2011 року Президент зауважив, що в кулуарах багато говорять, але ніхто не має відвагу сказати вголос про те, що «народ і без підказок із боку держави знає, чиї пісні співають та які книжки читають, хто справді народний (артист), а хто лише на папері».
Народ справді добре розрізняє не лише передвиборчі обіцянки (навіть на папері) від реального щоденного життя в Україні після виборів, а й справді талановитих артистів/співаків від тих, що «на папері». Знає народ і те, що «валовий продукт» роздачі різних звань і орденів один-два рази на рік, зокрема, з нагоди Дня незалежності, «качає» Президент України з подачі свого оточення.
Орденоманія: щедрість чи аномалія?
Мастаком у цьому був Кучма. Від нього цю практику перейняв Ющенко. Зберіг цю традицію в перший рік свого президенства і Віктор Федорович. Напередодні річниці Незалежності України 2010 року він розщедрився неабияк. Сипанув всіляких звань, нагород та орденів 292 громадянам України.
Дружина депутата-регіонала Яна Табачника Тетяна Недельська отримала, власне, звання «народної артистки». Чоловік улюбленої співачки Януковича Таїсії Повалій Ігор Ліхута став «заслуженим діячем мистецтв». Схоже, найобласканішим виявився оперний співак Володимир Гришко. За п’ять років із рук двох Президентів України – три найвищі ордени!
Отже, до процесу інфляції роздачі нагород і звань свої руки вже встиг прикласти і Віктор Янукович. А його твердження, що протягом 20 років ніхто не мав відваги звернути увагу на це хворобливе явище, таки не відповідає дійсності: говорили-писали по радіо і в газетах, зокрема, протягом останніх двох років.
Екс-Президент України Ющенко в радіопередачі BBC Ukrainian (28 листопада 2009) навіть визнав, що «помилково» відзначив окремих одіозних осіб державними нагородами. Щоправда, прізвищ не називав. Тому й не знаємо, чи мав він на увазі, наприклад, екс-Генпрокурора України Михайла Потебенька, який отримав із рук Віктора Андрійовича орден Ярослава Мудрого.
Українська громадськість була цим рішенням шокована, а вдова вбитого журналіста Георгія Гонгадзе прокоментувала це нагородження екс-Генпрокурора як «заохочення до злочинної діяльності».
У матеріалі Радіо Свобода від 3 грудня 2009 року, присвяченому орденоманії українських Президентів, крім іншого, мовилося: «Непрозорість політики нагород, нетранспарентність діяльності Секретаріату (нині Адміністрації) Президента та таємничих експертних комісій у цій царині утворюють корупційне середовище, що геть дискредитує державу в очах її власних громадян». Висловилися на цю тему й газетярі.
Дивує, що радники й помічники Президента не зібрали для Януковича папку з критичними матеріалам про це, щоб вберегти його від дискредитації, від пустослів’я. Мовляв, 20 років ніхто на цей політичний інфантилізм владоможців не звертав увагу, і це «табу» першим нібито порушив Янукович.
На засіданні Громадської гуманітарної ради він сказав, що в Україні понад 600 народних артистів, майже 2 тисячі заслужених, декілька тисяч діячів мистецтв. Словом, усього таких звань за роки незалежності роздано понад 6 тисячам особам. Невдовзі в Україні, може, й справді вже не буде відданих своєму ремеслу талановитих «простих» артистів. Всі стануть заслуженими або народними.
Європейські цінності і спадщина совдепії
Я ніяк не можу второпати, чому, наприклад, у Німеччині, Великій Британії, Італії, практично у всіх країнах Європі меломани не знають, що таке «заслужений» і «народний» артист. Натомість хороші артисти, зі свого боку, втішаються великою популярністю і повагою серед своїх співвітчизників без таких звань.
На мою думку, це пов’язано з тягарем радянської спадщини та політичною культурою.
Україна – воістину особлива держава. Її міста, містечка і села ще й досі прикрашає понад 2 тисячі пам’ятників Ленінові, 70 – Марксові і 36 – чекістові Дзержинському.
Якось на пропозицію журналіста, чи не знести б пам’ятники комуністичним ідолам у Донецьку перед прибуттям до міста футбольних вболівальників і гостей на Євро-2012, донецький міський голова Олександр Лук’янченко категорично відмовився: «Ні, цього не буде. Європейські цінності не дозволяють зносити пам’ятники під заходи. Вибачте, чому Німеччина сьогодні з Марксом?».
Аргумент «залізобетонний». І що тут відповісти градоначальникові Донецька, з якого стирчать «європейські цінності»? Саме так! Бо на запитання, чому він не виступає перед жителями Донецька державною мовою, Лук’янченко відповів: «Якщо я заговорю українською, люди подумають, що у мене щось трапилося з головою».
Тверезо мислячі люди, вільні від комплексу національної меншовартості, в таких випадках коментують мовчки, злегка покручуючи вказівним пальцем біля скроні…
Мабуть, найпереповненішим «європейськими цінностями» є відомий диригент «піаністів» у Верховній Раді, народний депутат України Михайло Чечетов.
Напередодні цьогорічного свята перемоги, 6 травня, в телеефірі «Шустер-Live», обґрунтовуючи потребу вивішування на державних будинках в Україні копію червоного прапора, Чечетов заявив, що для ветеранів війни «більшими ліками буде прапор перемоги на флагштоку поряд із державним, ніж просто таблетка».
На адресу таких вболівальників за здоров’я ветеранів війни можна повторити латинське прислів’я: «Лікарю, вилікуй себе сам».
Наближається кругла річниця Незалежності України. Для влади – чудова нагода продемонструвати співвітчизникам свою щедрість і турботливість. Тобто роздавати-розсипати звання, ощасливити орденами і нагородами «рідних гречкосіїв», для щастя яких уряд закупив гречану крупу аж у Китаї.
Торік Президент України Віктор Янукович був дуже щедрим щодо роздачі нагород, орденів і звань. Чи буде продовження цього ритуалу і в серпні цього року?
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Втім, наближені до гаранта Конституції розповідають, що він із особливою pевністю роздає державні нагороди. Стало відомо, що 2008 року, коли Юлія Тимошенко і лідер Партії регіонів Віктор Янукович намагалися на «міжсобойчику» узгодити нову Конституцію України, згідно з якою Президент обирався б не всенародно, а в парламенті, Янукович наполягав, щоб у разі обрання його Президентом за ним збереглося право жалувати ордени, звання та вішати на груди співгромадянам всіляки медалі-бляшки.
На засіданні Громадської гуманітарної ради 30 червня 2011 року Президент зауважив, що в кулуарах багато говорять, але ніхто не має відвагу сказати вголос про те, що «народ і без підказок із боку держави знає, чиї пісні співають та які книжки читають, хто справді народний (артист), а хто лише на папері».
Народ справді добре розрізняє не лише передвиборчі обіцянки (навіть на папері) від реального щоденного життя в Україні після виборів, а й справді талановитих артистів/співаків від тих, що «на папері». Знає народ і те, що «валовий продукт» роздачі різних звань і орденів один-два рази на рік, зокрема, з нагоди Дня незалежності, «качає» Президент України з подачі свого оточення.
Орденоманія: щедрість чи аномалія?
Мастаком у цьому був Кучма. Від нього цю практику перейняв Ющенко. Зберіг цю традицію в перший рік свого президенства і Віктор Федорович. Напередодні річниці Незалежності України 2010 року він розщедрився неабияк. Сипанув всіляких звань, нагород та орденів 292 громадянам України.
Дружина депутата-регіонала Яна Табачника Тетяна Недельська отримала, власне, звання «народної артистки». Чоловік улюбленої співачки Януковича Таїсії Повалій Ігор Ліхута став «заслуженим діячем мистецтв». Схоже, найобласканішим виявився оперний співак Володимир Гришко. За п’ять років із рук двох Президентів України – три найвищі ордени!
Отже, до процесу інфляції роздачі нагород і звань свої руки вже встиг прикласти і Віктор Янукович. А його твердження, що протягом 20 років ніхто не мав відваги звернути увагу на це хворобливе явище, таки не відповідає дійсності: говорили-писали по радіо і в газетах, зокрема, протягом останніх двох років.
Екс-Президент України Ющенко в радіопередачі BBC Ukrainian (28 листопада 2009) навіть визнав, що «помилково» відзначив окремих одіозних осіб державними нагородами. Щоправда, прізвищ не називав. Тому й не знаємо, чи мав він на увазі, наприклад, екс-Генпрокурора України Михайла Потебенька, який отримав із рук Віктора Андрійовича орден Ярослава Мудрого.
Українська громадськість була цим рішенням шокована, а вдова вбитого журналіста Георгія Гонгадзе прокоментувала це нагородження екс-Генпрокурора як «заохочення до злочинної діяльності».
У матеріалі Радіо Свобода від 3 грудня 2009 року, присвяченому орденоманії українських Президентів, крім іншого, мовилося: «Непрозорість політики нагород, нетранспарентність діяльності Секретаріату (нині Адміністрації) Президента та таємничих експертних комісій у цій царині утворюють корупційне середовище, що геть дискредитує державу в очах її власних громадян». Висловилися на цю тему й газетярі.
Дивує, що радники й помічники Президента не зібрали для Януковича папку з критичними матеріалам про це, щоб вберегти його від дискредитації, від пустослів’я. Мовляв, 20 років ніхто на цей політичний інфантилізм владоможців не звертав увагу, і це «табу» першим нібито порушив Янукович.
На засіданні Громадської гуманітарної ради він сказав, що в Україні понад 600 народних артистів, майже 2 тисячі заслужених, декілька тисяч діячів мистецтв. Словом, усього таких звань за роки незалежності роздано понад 6 тисячам особам. Невдовзі в Україні, може, й справді вже не буде відданих своєму ремеслу талановитих «простих» артистів. Всі стануть заслуженими або народними.
Європейські цінності і спадщина совдепії
Я ніяк не можу второпати, чому, наприклад, у Німеччині, Великій Британії, Італії, практично у всіх країнах Європі меломани не знають, що таке «заслужений» і «народний» артист. Натомість хороші артисти, зі свого боку, втішаються великою популярністю і повагою серед своїх співвітчизників без таких звань.
На мою думку, це пов’язано з тягарем радянської спадщини та політичною культурою.
Україна – воістину особлива держава. Її міста, містечка і села ще й досі прикрашає понад 2 тисячі пам’ятників Ленінові, 70 – Марксові і 36 – чекістові Дзержинському.
Якось на пропозицію журналіста, чи не знести б пам’ятники комуністичним ідолам у Донецьку перед прибуттям до міста футбольних вболівальників і гостей на Євро-2012, донецький міський голова Олександр Лук’янченко категорично відмовився: «Ні, цього не буде. Європейські цінності не дозволяють зносити пам’ятники під заходи. Вибачте, чому Німеччина сьогодні з Марксом?».
Аргумент «залізобетонний». І що тут відповісти градоначальникові Донецька, з якого стирчать «європейські цінності»? Саме так! Бо на запитання, чому він не виступає перед жителями Донецька державною мовою, Лук’янченко відповів: «Якщо я заговорю українською, люди подумають, що у мене щось трапилося з головою».
Тверезо мислячі люди, вільні від комплексу національної меншовартості, в таких випадках коментують мовчки, злегка покручуючи вказівним пальцем біля скроні…
Мабуть, найпереповненішим «європейськими цінностями» є відомий диригент «піаністів» у Верховній Раді, народний депутат України Михайло Чечетов.
Напередодні цьогорічного свята перемоги, 6 травня, в телеефірі «Шустер-Live», обґрунтовуючи потребу вивішування на державних будинках в Україні копію червоного прапора, Чечетов заявив, що для ветеранів війни «більшими ліками буде прапор перемоги на флагштоку поряд із державним, ніж просто таблетка».
На адресу таких вболівальників за здоров’я ветеранів війни можна повторити латинське прислів’я: «Лікарю, вилікуй себе сам».
Наближається кругла річниця Незалежності України. Для влади – чудова нагода продемонструвати співвітчизникам свою щедрість і турботливість. Тобто роздавати-розсипати звання, ощасливити орденами і нагородами «рідних гречкосіїв», для щастя яких уряд закупив гречану крупу аж у Китаї.
Торік Президент України Віктор Янукович був дуже щедрим щодо роздачі нагород, орденів і звань. Чи буде продовження цього ритуалу і в серпні цього року?
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода