Донецьк – Сьогодні минає 10 років від дня загибелі слов’янського журналіста, директора ТРК «ТОР» Ігоря Александрова. На Північному цвинтарі міста Слов’янськ, що на Донеччині, відбудеться панахида за загиблим журналістом. Його побили у фойє власної телерадіокомпанії 3 липня 2001 року, а через чотири дні Александров помер.
Автор серії телепередач «Без ретуші» на телебаченні міста Слов’янськ Донецької області, де колишні працівники УБОЗ розповідали про зв’язки місцевого криміналу з правоохоронцями, Ігор Александров загинув за журналістську діяльність. Він не встиг видати в ефір четверту передачу циклу, що мала розкрити імена найвищих посадовців, пов’язаних зі злочинцями.
За вбивство Ігоря Александрова у 2006 році судили 12 людей, зокрема, і героїв його публікацій: слов’янських бізнесменів, братів Рибаків. Покарані за вбивство скоро мають вийти на волю, і це викликає занепокоєння вдови Александрова Людмили.
«Десять років уже минуло. А у людей, які несуть покарання, закінчується термін перебування у місцях ув’язнення. І це насторожує, бо винні вони чи ні – це на їх совісті, а ми живемо в одному місті», – каже Людмила Александрова.
За 10 років люди не міняються
Справа Александрова була оголошена закритою у 2004 році, але донецькі колеги журналіста вважають, що його реальні вбивці не тільки не покарані, але й перебувають у вищих ешелонах влади. За десять років небагато змінилось у місцевій журналістиці, каже власний кореспондент агентства «УНІАН» у Донецьку Олена Колгушева.
«Корупція, кримінал існують завжди, у всіх гілках влади. Єдина різниця, що багато бандитів того часу легалізувались і стали меценатами, депутатами різних рівнів. Питання тільки в тому, що мало таких журналістів, яким був Александров, їх і тоді було мало, і сьогодні мало. Це одиниці, героїчні особистості», – зазначає Олена Колгушева.
Не вбити, а засудити
Між тим, на думку медіа-юриста Наталії Грановської, за десять років більшою проблемою українських медіа стала не свобода слова, а доступ до інформації.
«Журналістам завжди хочеться писати на гострі і неприємні теми. А для того, щоб про це писати, необхідно мати інформацію, а з доступом є проблеми», – каже медіа-юрист.
Грановська зазначає, що сьогодні посадовців використовують проти журналістів не битки, якими убивали Александрова, а позови до судів про спростування інформації і відшкодування моральних збитків.
За вбивство Ігоря Александрова у 2006 році судили 12 людей, зокрема, і героїв його публікацій: слов’янських бізнесменів, братів Рибаків. Покарані за вбивство скоро мають вийти на волю, і це викликає занепокоєння вдови Александрова Людмили.
«Десять років уже минуло. А у людей, які несуть покарання, закінчується термін перебування у місцях ув’язнення. І це насторожує, бо винні вони чи ні – це на їх совісті, а ми живемо в одному місті», – каже Людмила Александрова.
За 10 років люди не міняються
Справа Александрова була оголошена закритою у 2004 році, але донецькі колеги журналіста вважають, що його реальні вбивці не тільки не покарані, але й перебувають у вищих ешелонах влади. За десять років небагато змінилось у місцевій журналістиці, каже власний кореспондент агентства «УНІАН» у Донецьку Олена Колгушева.
«Корупція, кримінал існують завжди, у всіх гілках влади. Єдина різниця, що багато бандитів того часу легалізувались і стали меценатами, депутатами різних рівнів. Питання тільки в тому, що мало таких журналістів, яким був Александров, їх і тоді було мало, і сьогодні мало. Це одиниці, героїчні особистості», – зазначає Олена Колгушева.
Не вбити, а засудити
Між тим, на думку медіа-юриста Наталії Грановської, за десять років більшою проблемою українських медіа стала не свобода слова, а доступ до інформації.
«Журналістам завжди хочеться писати на гострі і неприємні теми. А для того, щоб про це писати, необхідно мати інформацію, а з доступом є проблеми», – каже медіа-юрист.
Грановська зазначає, що сьогодні посадовців використовують проти журналістів не битки, якими убивали Александрова, а позови до судів про спростування інформації і відшкодування моральних збитків.