Негоже громадянам насміхатися над своїми правителями і водночас над собою. Але гріх громадянам не казати правди собі і своїм правителям. В якій компанії і з якими гаслами прийшла нинішня влада – нагадувати не треба.
Вона навіть не розуміла, що Українська держава вже є. Певні принципи національної держави є і, головне, – є український народ, який треба поважати.
Регіони при владі швидко здогадались, що треба заховати в куточок свої синьо-білі прапорці і вивісити державний прапор. Після лакейських угод з Росією партія влади зрозуміла, що її використають і викинуть, якщо вона твердо не стоятиме на своїх власних ногах. Коли сусід на тебе дивиться зверху, коли свій народ тобі не вірить, то це ж крах!
Треба підроблятися під свій народ, якого не знаєш і не любиш… А не любиш тому, що не вмієш любити!
Іміджмейкер каже: треба любити! На всіх дорогах з’являється портрет Президента з надписом: «Любіть Україну!»
– Це він і собі каже, чи тільки нам? – запитують люди.
Іміджмейкер каже: «Треба внести ясність». А як??
Найгірше там. За кордоном.
– Хто це такий? – питають.
– З України, – скромно признається Президент.
– Це там, де була Помаранчева революція?
– Ніякої революції не було, – сердито відмахується Президент. – Чорнобиль, може, чули?
– Чорнобиль чули, але це і здається, заслуга попередніх вождів, ще до вас.
– Про Гонгадзе чули? – вихопилося у Президента.
– І про Гонгадзе чули, але це теж не ваша заслуга. Тоді був при владі у вас той маленький…
Наш Президент радо посміхається і уточнює:
– Якщо ви маєте на увазі Кучму, то він маленький, а коли думаєте про Литвина, то він і тепер при владі…
– Знаєте, – каже західний дипломат, – ми так добре не розбираємось, хто вбив Гонгадзе. А ви – розбираєтесь?
Тут наш Президент зовсім розгубився. Адже він збирався не про те говорити. Він хотів говорити про велику демократичну державу, яка потребує інвестицій…
Сердитий Президент повертається додому і викликає до кабінету головного діловода:
– Ніколай Яновіч, чому на Заході про Україну нічого не знають? Чим ви тут займаєтесь?
Діловод закліпав очима і промимрив: «Гуманітарну авру представляє Табачник, поліційну ауру – Могильов і той, як його…»
– Та що ти мимриш там, хто про них чув на Заході?.. Вже завтра щоб ти мені організував кліп чи якийсь мультик, і щоб він весь час там крутився на Заході. Поняв? А то вони там про Україну не чули…
– Як не чули? – сказав Янович. – Вони ж цілими тижнями дивилися по телевізору Майдан, отруєного Ющенка і ету самую оранжевую чуму…
– А тепер придумай щось наше… Іди і думай…
Скликали, а що з того?
Єфремов з Чечетовим дулі крутять. Богословська єхидно посміхається. Один Табачник взявся за виготовлення мультика. А Могильов посадив до в’язниці свого попередника, екс-міністра Луценка. Прокурор Пшонка чекає дальших розпоряджень. А резонансних діл нема!!
От якби приїхав до них з Заходу ревізор для зустрічі з градоначальником, оце б мобілізували усю владу! Олігархи почали б позичати йому гроші. Держиморда пояснив би, що кожен, хто у нас покараний, сам винен. Прокурор відпустив би на волю Луценка на доказ того, що «закони у нас діють».
Але з кутка Лук’янов вніс би пожвавлення: «Давайте решать насчет второго язика».
Про іміджмейкера тим часом забули зовсім. Але професія його зобов’язує. «Шановні посткомуністи і комуністи. Моя професія вимагає ясності. Я нагадаю: у нас є ролі в спектаклі «Незалежна держава». Якщо не будете грати ролей, то не можете розраховувати навіть на освистування!»
Президент:
– То виходить, Європа нас знов не помітить?
– Помітити, може, й помітить, а руки не подасть.
– Ех, времена, – зітхнув головний комуніст Петро Симоненко, – колись, було, скаже Хрущов Микита Сергійович і помахає кулаком: «Я вам покажу «кузькину мать!» – і вся Америка і Європа кинулися до російсько-англійського словника, щоб побачити там «кузькину мать». А тепер що? Єдина надія, що в Кремлі щось придумають після літніх канікул. Ефектно колись задумали пустити танки на Тбілісі. А вийшов пшик.
Голова Путіна – як підручник диверсанта: там завжди щось напоготові. Тільки біда, що в у тому підручнику нема нічого конструктивного. А на місці України – там просто дірка.
А світ оживлюється позитивними ідеями! – підказує іміджмейкер.
– А де брати ідеї? – запитують януковичі. – Дайте нам таку книгу або хоча б список «позитивних ідей».
– Ідеї народжуються на сприятливому культурному ґрунті, – каже хитрий іміджмейкер.
І тут януковичі схопилися за голову: справді, про культурний ґрунт вони геть забули.
Ювілей Шевченка якось пролетів над головами, на культуру нема грошей… та й людей не нема підходящих, надьожних…
– Як нема надьожних? – образилася керівна дама. У мене є нова ідея і пропозиція: створити гуманітарне відомство.
–- Правильно! – загуділи регіонали.
– Воно й виготовлятиме нові ідеї. Поки там вони виростуть на культурному ґрунті, їх треба ізготовлять і внедрять! 73 роки так робили – і процвітали!
Тут іміджмейкер відчув, що його б’ють по носі. Найняли на роботу – а роботи по суті нема!
І тут йому згадалося, що його попередникові дісталося ще гірше. Було це після перемоги «великого октября». Тоді була мода наймати для «соціялістичного будівництва» іноземних спеціалістів. Привезли того попередника, за фахом інженера, аж з Німеччини. Його відразу влаштували на роботу в «Контору рога і копита», оспівану Ільфом і Петровим. Вранці він підготовився, щось підчитав з книжок, приходить до контори, а там ніхто нічого не робить.
– На жаль, – сказав він. – Я не можу приєднатися до вашого страйку, бо у мене контракт.
– Нічого, – заспокоїли його. – Приходь в суботу, буде зарплата.
Він почав набридати кожен день і вимагав роботи в «конторі», яка існувала… тільки на папері.
– Склочник! – обурилися «співробітники» «контори» і прогнали його з ганьбою…
Тепер легше. Іміджмейкера щодня приймають. Його чемно слухають. Але ті януковичі хитрі: слухати то слухають, але при тому думають щось своє…
Євген Сверстюк – філософ, письменник, колишній політв’язень
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Вона навіть не розуміла, що Українська держава вже є. Певні принципи національної держави є і, головне, – є український народ, який треба поважати.
Регіони при владі швидко здогадались, що треба заховати в куточок свої синьо-білі прапорці і вивісити державний прапор. Після лакейських угод з Росією партія влади зрозуміла, що її використають і викинуть, якщо вона твердо не стоятиме на своїх власних ногах. Коли сусід на тебе дивиться зверху, коли свій народ тобі не вірить, то це ж крах!
Треба підроблятися під свій народ, якого не знаєш і не любиш… А не любиш тому, що не вмієш любити!
Іміджмейкер каже: треба любити! На всіх дорогах з’являється портрет Президента з надписом: «Любіть Україну!»
– Це він і собі каже, чи тільки нам? – запитують люди.
Іміджмейкер каже: «Треба внести ясність». А як??
Найгірше там. За кордоном.
– Хто це такий? – питають.
– З України, – скромно признається Президент.
– Це там, де була Помаранчева революція?
– Ніякої революції не було, – сердито відмахується Президент. – Чорнобиль, може, чули?
– Чорнобиль чули, але це і здається, заслуга попередніх вождів, ще до вас.
– Про Гонгадзе чули? – вихопилося у Президента.
– І про Гонгадзе чули, але це теж не ваша заслуга. Тоді був при владі у вас той маленький…
Наш Президент радо посміхається і уточнює:
– Якщо ви маєте на увазі Кучму, то він маленький, а коли думаєте про Литвина, то він і тепер при владі…
– Знаєте, – каже західний дипломат, – ми так добре не розбираємось, хто вбив Гонгадзе. А ви – розбираєтесь?
Тут наш Президент зовсім розгубився. Адже він збирався не про те говорити. Він хотів говорити про велику демократичну державу, яка потребує інвестицій…
Сердитий Президент повертається додому і викликає до кабінету головного діловода:
– Ніколай Яновіч, чому на Заході про Україну нічого не знають? Чим ви тут займаєтесь?
Діловод закліпав очима і промимрив: «Гуманітарну авру представляє Табачник, поліційну ауру – Могильов і той, як його…»
– Та що ти мимриш там, хто про них чув на Заході?.. Вже завтра щоб ти мені організував кліп чи якийсь мультик, і щоб він весь час там крутився на Заході. Поняв? А то вони там про Україну не чули…
– Як не чули? – сказав Янович. – Вони ж цілими тижнями дивилися по телевізору Майдан, отруєного Ющенка і ету самую оранжевую чуму…
– А тепер придумай щось наше… Іди і думай…
Скликали, а що з того?
Єфремов з Чечетовим дулі крутять. Богословська єхидно посміхається. Один Табачник взявся за виготовлення мультика. А Могильов посадив до в’язниці свого попередника, екс-міністра Луценка. Прокурор Пшонка чекає дальших розпоряджень. А резонансних діл нема!!
От якби приїхав до них з Заходу ревізор для зустрічі з градоначальником, оце б мобілізували усю владу! Олігархи почали б позичати йому гроші. Держиморда пояснив би, що кожен, хто у нас покараний, сам винен. Прокурор відпустив би на волю Луценка на доказ того, що «закони у нас діють».
Але з кутка Лук’янов вніс би пожвавлення: «Давайте решать насчет второго язика».
Про іміджмейкера тим часом забули зовсім. Але професія його зобов’язує. «Шановні посткомуністи і комуністи. Моя професія вимагає ясності. Я нагадаю: у нас є ролі в спектаклі «Незалежна держава». Якщо не будете грати ролей, то не можете розраховувати навіть на освистування!»
Президент:
– То виходить, Європа нас знов не помітить?
– Помітити, може, й помітить, а руки не подасть.
– Ех, времена, – зітхнув головний комуніст Петро Симоненко, – колись, було, скаже Хрущов Микита Сергійович і помахає кулаком: «Я вам покажу «кузькину мать!» – і вся Америка і Європа кинулися до російсько-англійського словника, щоб побачити там «кузькину мать». А тепер що? Єдина надія, що в Кремлі щось придумають після літніх канікул. Ефектно колись задумали пустити танки на Тбілісі. А вийшов пшик.
Голова Путіна – як підручник диверсанта: там завжди щось напоготові. Тільки біда, що в у тому підручнику нема нічого конструктивного. А на місці України – там просто дірка.
А світ оживлюється позитивними ідеями! – підказує іміджмейкер.
– А де брати ідеї? – запитують януковичі. – Дайте нам таку книгу або хоча б список «позитивних ідей».
– Ідеї народжуються на сприятливому культурному ґрунті, – каже хитрий іміджмейкер.
І тут януковичі схопилися за голову: справді, про культурний ґрунт вони геть забули.
Ювілей Шевченка якось пролетів над головами, на культуру нема грошей… та й людей не нема підходящих, надьожних…
– Як нема надьожних? – образилася керівна дама. У мене є нова ідея і пропозиція: створити гуманітарне відомство.
–- Правильно! – загуділи регіонали.
– Воно й виготовлятиме нові ідеї. Поки там вони виростуть на культурному ґрунті, їх треба ізготовлять і внедрять! 73 роки так робили – і процвітали!
Тут іміджмейкер відчув, що його б’ють по носі. Найняли на роботу – а роботи по суті нема!
І тут йому згадалося, що його попередникові дісталося ще гірше. Було це після перемоги «великого октября». Тоді була мода наймати для «соціялістичного будівництва» іноземних спеціалістів. Привезли того попередника, за фахом інженера, аж з Німеччини. Його відразу влаштували на роботу в «Контору рога і копита», оспівану Ільфом і Петровим. Вранці він підготовився, щось підчитав з книжок, приходить до контори, а там ніхто нічого не робить.
– На жаль, – сказав він. – Я не можу приєднатися до вашого страйку, бо у мене контракт.
– Нічого, – заспокоїли його. – Приходь в суботу, буде зарплата.
Він почав набридати кожен день і вимагав роботи в «конторі», яка існувала… тільки на папері.
– Склочник! – обурилися «співробітники» «контори» і прогнали його з ганьбою…
Тепер легше. Іміджмейкера щодня приймають. Його чемно слухають. Але ті януковичі хитрі: слухати то слухають, але при тому думають щось своє…
Євген Сверстюк – філософ, письменник, колишній політв’язень
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода