Проєвропейський Янукович – це, мабуть, найбільший сучасний страх Росії, для якої вихід України з кремлівської сфери впливу означатиме не тільки геополітичний крах, але й докорінну зміну внутрішньополітичної кон’юнктури напередодні президентських виборів 2012 року в Російській Федерації.
І справді, Янукович має можливість стати Президентом орієнтованої на Європейський Союз України. Принаймні, це випливає із тверджень польської інформаційної агенції PAP, яка із посиланням на анонімне джерело в ЄС стверджує, що укладення угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС можливі вже у вересні цього року.
31 травня віце-прем’єр Клюєв провів переговори є представниками ЄС, для того, щоб зняти політичні питання перед червневим раундом переговорів по ЗВТ, який відбудеться в Києві та має шанс стати останнім етапом перед досягненням геополітичної згоди.
У цих умовах Москва посилюватиме тиск на Київ, намагаючись втримати Україну в своїй орбіті. І основною точкою прикладення цього тиску, очевидно, виявиться Віктор Янукович.
Проросійський президент?
Янукович часто змальовується як проросійський, орієнтований на Кремль Президент України. Йому закидають посилення проросійських впливів на українську освіту, здачу Криму та активне заведення російського православ’я в Україну.
Однак часто аналіз дій Віктора Федоровича виявляється однобоким. На фоні проросійських дій забуваються реверанси офіційного Києва в бік ЄС, а також те, як Україна прокачувала нафту в Білорусь всупереч волі Москви або вже котрий місяць гальмує злиття «Нафтогазу» та «Газпрому».
За деякою інформацією, не такий вже простий український Президент, як його малюють.
Насправді в Києві існує розуміння необхідності руху України не в бік Москви, а в бік Брюсселя. Але щоб не повернутися до Холодної війни між Україною та Росією часів Ющенка, адміністрація Віктора Януковича ретельно ховає свої проєвропейські уподобання.
Треба не забувати той факт, що під час «губернаторства» Віктора Януковича в Донецькій області він не вітав російські інвестиції, оскільки завжди і за будь-яких умов сам хотів залишатися господарем ситуації.
Відтак всі європейські рухи Києва врівноважуються «відкупним» Москві – то у вигляді угод про Чорноморський флот, то у вигляді недоторканності проросійському міністрові освіти Табачнику.
Зрештою, стратегія балансування нервує як Москву, так і Брюссель. Але навряд чи Київ сьогодні має достатньо політичних сил, щоб від неї відмовитись.
Кремлівські нерви
Із кожним раундом переговорів по ЗВТ між Україною та ЄС Москва нервує дедалі сильніше. Адже там розуміють, що так звана «проросійська орієнтація» Віктора Януковича є аж не такою однозначною.
Росії це значно очевидніше, ніж українським спостерігачам, адже збоку видніше. Коли Росія пропонувала Україні увійти до Митного союзу, Янукович розповідав на всю Україну про формулу 3+1, шокуючи європейських переговірників та вітчизняних експертів. Натомість на Банковій прораховували відповідь Кремлеві у вигляді «люблю, заміж хочу, але не можу, бо вже заміжня». Себто Україна вже увійшла до Світової організації торгівлі, і саме це стоїть на заваді щирим бажанням адміністрації Януковича відгукнутися на щедру російську пропозицію увійти до Митного союзу. А щоб Росія не ображалась, Україна люб’язно прийняла в черговий раз вже мірою набридлого патріарха Кирила.
Усвідомлюючи замасковану про-європейськість Януковича, Кремль випробував іншу стратегію – розсварити ЄС із Україною. Для цього треба всього лише не багато – представити Януковича в Європі як авторитарне, недемократичне страхіття.
Хіба захочуть йому тоді в Європі руку тиснути?
Шлях провокацій
На диво, практично в той самий час в Україні почали відбуватися дивні речі, які інакше, як дурними провокаціями проти європейського курсу України назвати важко.
Найперше 26 червня 2010 року в київському аеропорту «Бориспіль» намагалися не впустити керівника німецького фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланґе. Йому закидали «загрозу державній безпеці України», а сам інцидент викликав невдоволення офіційного Берліна і ледь не перейшов у міжнародний дипломатичний конфлікт.
Однак головний нюанс справи полягав у тому, що Україна пішла на конфлікт буквально за тиждень до офіційного візиту Віктора Януковича до Німеччини. Можна собі уявити, в якій атмосфері проходили його зустрічі з Анґелою Меркель…
Вже цього року 13 травня Україна з легкої руки СБУ розв’язала безпрецедентний дипломатичний конфлікт із Чеською Республікою. Шпигунський скандал оглядачі напряму пов’язували з наданням Чехією політичного притулку українському міністрові економіки Богдану Данилишину. Навіть дата для початку скандалу СБУ була обрана на наступний день після презентації у Празі нової організації на чолі з Богданом Данилишиним – «Української європейської перспективи».
Насправді ж версія «помсти Чехії за Данилишина» далека від реалій. Чи стала б Україна сваритися з Прагою напередодні важких переговорів по Асоціації з ЄС та зоні вільної торгівлі? Тим більше тоді, коли посаду комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства займає представник Чехії Штефан Філе?
Скоріше розрахунок шпигунського скандалу, ініційованого СБУ, полягав зовсім у протилежному – погіршити настрій Штефанові Філе, що неодмінно вплинуло б і на весь перебіг переговорів.
Третя провокація, як не парадоксально, – це арешт Юлії Тимошенко, який відбувся 24 травня. [Після перших повідомлень про «арешт» чи «затримання» Тимошенко Генпрокуратура того дня врешті уточнила, що йшлося лише про наявність судової санкції на затримання, яка не була використана – ред.]
З огляду на те, як все відбувалося, навряд чи її мали б довго тримати. Якби хотіли заарештувати насправді, то це б робилося без зайвого суспільного збурення. Арешт відбувся б у п’ятницю вечері, коли інформаційна активність ЗМІ знижується, а європейські спостерігачі проводять час із сім’ями по домівках.
Однак 24 травня все було якраз навпаки. Для арешту було обрано не просто робочий день, вівторок, коли всі ЗМІ на поготові.
Для арешту було обрано день, коли в Брюсселі засідала делегація Європарламенту зі співпраці ЄС з Україною та створювався клуб «Друзі України». Декілька десятків євродепутатів, зібрані докупи, обговорюють українські питання. Що вони робитимуть, коли отримають звістку про арешт Юлії Тимошенко? Правильно, відразу, миттєво приймуть заяву із засудженням дій української влади із звинуваченням її в авторитаризмі та репресіях щодо опозиції.
І як тепер дипломатам вести переговори про ЗВТ?
Варіанти
Можливо, всі наведені випадки – це лише випадковості чи прояви справжньої сутності чинної влади. Однак в очі впадає явно безглуздий, провокативний характер дій української сторони. І відповідно напрошується висновок, що зацікавленим в таких діях може бути той, хто не хоче зближення України та ЄС – Кремль.
Значний вплив Росії на українську політику сьогодні вже навіть не приховується. Агенти російського впливу зайняли найрізноманітніші позиції – від віце-прем’єр-міністрів до керівників та експертів більш ніж 200 громадських організацій, які фінансуються з Росії.
Як варіант, можна припустити, що всі описані провокації були зініційовані москвофілами. Однак тоді доведеться визнати, що п’ята колона російського впливу захопила вже й прикордонну службу України, і прокуратуру, і навіть СБУ.
Хоча є й інший варіант. Що все, написане вище, – це лише плід уяви, навіяний шпигунськими пристрастями. Але в такому випадку реалії ще гірші – доведеться визнати, що рівень адекватності та професіоналізму української влади тяжіє до нуля.
Олексій Толкачов – член організації «Українська європейська перспектива»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
І справді, Янукович має можливість стати Президентом орієнтованої на Європейський Союз України. Принаймні, це випливає із тверджень польської інформаційної агенції PAP, яка із посиланням на анонімне джерело в ЄС стверджує, що укладення угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС можливі вже у вересні цього року.
31 травня віце-прем’єр Клюєв провів переговори є представниками ЄС, для того, щоб зняти політичні питання перед червневим раундом переговорів по ЗВТ, який відбудеться в Києві та має шанс стати останнім етапом перед досягненням геополітичної згоди.
У цих умовах Москва посилюватиме тиск на Київ, намагаючись втримати Україну в своїй орбіті. І основною точкою прикладення цього тиску, очевидно, виявиться Віктор Янукович.
Проросійський президент?
Янукович часто змальовується як проросійський, орієнтований на Кремль Президент України. Йому закидають посилення проросійських впливів на українську освіту, здачу Криму та активне заведення російського православ’я в Україну.
Однак часто аналіз дій Віктора Федоровича виявляється однобоким. На фоні проросійських дій забуваються реверанси офіційного Києва в бік ЄС, а також те, як Україна прокачувала нафту в Білорусь всупереч волі Москви або вже котрий місяць гальмує злиття «Нафтогазу» та «Газпрому».
За деякою інформацією, не такий вже простий український Президент, як його малюють.
Насправді в Києві існує розуміння необхідності руху України не в бік Москви, а в бік Брюсселя. Але щоб не повернутися до Холодної війни між Україною та Росією часів Ющенка, адміністрація Віктора Януковича ретельно ховає свої проєвропейські уподобання.
Треба не забувати той факт, що під час «губернаторства» Віктора Януковича в Донецькій області він не вітав російські інвестиції, оскільки завжди і за будь-яких умов сам хотів залишатися господарем ситуації.
Відтак всі європейські рухи Києва врівноважуються «відкупним» Москві – то у вигляді угод про Чорноморський флот, то у вигляді недоторканності проросійському міністрові освіти Табачнику.
Зрештою, стратегія балансування нервує як Москву, так і Брюссель. Але навряд чи Київ сьогодні має достатньо політичних сил, щоб від неї відмовитись.
Кремлівські нерви
Із кожним раундом переговорів по ЗВТ між Україною та ЄС Москва нервує дедалі сильніше. Адже там розуміють, що так звана «проросійська орієнтація» Віктора Януковича є аж не такою однозначною.
Росії це значно очевидніше, ніж українським спостерігачам, адже збоку видніше. Коли Росія пропонувала Україні увійти до Митного союзу, Янукович розповідав на всю Україну про формулу 3+1, шокуючи європейських переговірників та вітчизняних експертів. Натомість на Банковій прораховували відповідь Кремлеві у вигляді «люблю, заміж хочу, але не можу, бо вже заміжня». Себто Україна вже увійшла до Світової організації торгівлі, і саме це стоїть на заваді щирим бажанням адміністрації Януковича відгукнутися на щедру російську пропозицію увійти до Митного союзу. А щоб Росія не ображалась, Україна люб’язно прийняла в черговий раз вже мірою набридлого патріарха Кирила.
Усвідомлюючи замасковану про-європейськість Януковича, Кремль випробував іншу стратегію – розсварити ЄС із Україною. Для цього треба всього лише не багато – представити Януковича в Європі як авторитарне, недемократичне страхіття.
Хіба захочуть йому тоді в Європі руку тиснути?
Шлях провокацій
На диво, практично в той самий час в Україні почали відбуватися дивні речі, які інакше, як дурними провокаціями проти європейського курсу України назвати важко.
Найперше 26 червня 2010 року в київському аеропорту «Бориспіль» намагалися не впустити керівника німецького фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланґе. Йому закидали «загрозу державній безпеці України», а сам інцидент викликав невдоволення офіційного Берліна і ледь не перейшов у міжнародний дипломатичний конфлікт.
Однак головний нюанс справи полягав у тому, що Україна пішла на конфлікт буквально за тиждень до офіційного візиту Віктора Януковича до Німеччини. Можна собі уявити, в якій атмосфері проходили його зустрічі з Анґелою Меркель…
Вже цього року 13 травня Україна з легкої руки СБУ розв’язала безпрецедентний дипломатичний конфлікт із Чеською Республікою. Шпигунський скандал оглядачі напряму пов’язували з наданням Чехією політичного притулку українському міністрові економіки Богдану Данилишину. Навіть дата для початку скандалу СБУ була обрана на наступний день після презентації у Празі нової організації на чолі з Богданом Данилишиним – «Української європейської перспективи».
Насправді ж версія «помсти Чехії за Данилишина» далека від реалій. Чи стала б Україна сваритися з Прагою напередодні важких переговорів по Асоціації з ЄС та зоні вільної торгівлі? Тим більше тоді, коли посаду комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства займає представник Чехії Штефан Філе?
Скоріше розрахунок шпигунського скандалу, ініційованого СБУ, полягав зовсім у протилежному – погіршити настрій Штефанові Філе, що неодмінно вплинуло б і на весь перебіг переговорів.
Третя провокація, як не парадоксально, – це арешт Юлії Тимошенко, який відбувся 24 травня. [Після перших повідомлень про «арешт» чи «затримання» Тимошенко Генпрокуратура того дня врешті уточнила, що йшлося лише про наявність судової санкції на затримання, яка не була використана – ред.]
З огляду на те, як все відбувалося, навряд чи її мали б довго тримати. Якби хотіли заарештувати насправді, то це б робилося без зайвого суспільного збурення. Арешт відбувся б у п’ятницю вечері, коли інформаційна активність ЗМІ знижується, а європейські спостерігачі проводять час із сім’ями по домівках.
Однак 24 травня все було якраз навпаки. Для арешту було обрано не просто робочий день, вівторок, коли всі ЗМІ на поготові.
Для арешту було обрано день, коли в Брюсселі засідала делегація Європарламенту зі співпраці ЄС з Україною та створювався клуб «Друзі України». Декілька десятків євродепутатів, зібрані докупи, обговорюють українські питання. Що вони робитимуть, коли отримають звістку про арешт Юлії Тимошенко? Правильно, відразу, миттєво приймуть заяву із засудженням дій української влади із звинуваченням її в авторитаризмі та репресіях щодо опозиції.
І як тепер дипломатам вести переговори про ЗВТ?
Варіанти
Можливо, всі наведені випадки – це лише випадковості чи прояви справжньої сутності чинної влади. Однак в очі впадає явно безглуздий, провокативний характер дій української сторони. І відповідно напрошується висновок, що зацікавленим в таких діях може бути той, хто не хоче зближення України та ЄС – Кремль.
Значний вплив Росії на українську політику сьогодні вже навіть не приховується. Агенти російського впливу зайняли найрізноманітніші позиції – від віце-прем’єр-міністрів до керівників та експертів більш ніж 200 громадських організацій, які фінансуються з Росії.
Як варіант, можна припустити, що всі описані провокації були зініційовані москвофілами. Однак тоді доведеться визнати, що п’ята колона російського впливу захопила вже й прикордонну службу України, і прокуратуру, і навіть СБУ.
Хоча є й інший варіант. Що все, написане вище, – це лише плід уяви, навіяний шпигунськими пристрастями. Але в такому випадку реалії ще гірші – доведеться визнати, що рівень адекватності та професіоналізму української влади тяжіє до нуля.
Олексій Толкачов – член організації «Українська європейська перспектива»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода