Київ – Як показав останній рік правління «донецьких», багатопартійна система в Україні дає сьогодні не більший ефект народовладдя, аніж однопартійність у часи генсека Леоніда Брежнєва. Адже, як виявилось, дуже легко зробити український парламент слухняним «хатнім песиком» режиму Януковича, а за умов диктатури в Україні однієї партії, а саме Партії регіонів, наступні вибори до Верховної Ради мають остаточно завершити проект вилучення парламентаризму з політичного українського поля.
Знищення парламентаризму в Україні стане першим реальним кроком до знищення української державності нібито цілком легітимним шляхом. Хоча вже й зараз можна сказати, що після приручення «донецькими» Верховної Ради, Україна де-факто перестала мати республіканський державний устрій, за якого воля народу є визначальним чинником політичного життя суспільства, а законодавча влада нині більше схожа на канцелярію утвердження рішень, котрі ухвалюються вузьким колом осіб на вулиці Банковій.
Якщо все так і піде далі, то про демократію в Україні на довгі роки можна буде забути. Адже панівний олігархічний клас використав її останній раз для узурпації влади на початку 2010 року, і відтоді вона йому більше не була потрібна. Знищення парламентаризму послідовно і цілеспрямовано велося, починаючи з лютого минулого року, і в 2012 році регіоналами заплановане остаточне прощання із ним.
І якщо після першої конституційної реформи Партія регіонів та її політичні союзники, передусім комуністи, робили все для того, щоб перетворити президентську посаду на чисто символічну, то після другої конституційної реформи вже український парламент фактично перетворено на тінь бажань промосковського президента. Партійні шулери граються з українським майбутнім так, як їм заманеться, а протиставити цьому свою волю український народ не має через кого. Його представники, після масового застосування незаконних методів, опинилися у меншості, і їхні дії заблоковані узурпаторами та зрадниками-перебіжчиками.
Партії-сателіти для потреб регіоналів
Після 2012 року правляча Партія регіонів не захоче продовжувати гратися у парламентаризм і міжпартійну політичну боротьбу. Їй це більше вже не потрібно. Тим більше, що за 5-відсоткового бар’єру навіть комуністи (постійний спаринг-партнер влади ще від часів Леоніда Кучми) не матимуть реальних шансів пройти до Верховної Ради. Таким чином, із реальної опозиції донецьким у парламенті може залишитися лише партія «Батьківщина» Юлії Тимошенко, але режимом буде зроблено усе для того, щоб опозиція у Верховній Раді була представлена якомога меншим числом депутатів і щоб її найбільш яскраві лідери були позбавлені можливості балотуватися.
Водночас, «януковичі» добре розуміють, що парламент із двох лише партій виглядатиме не дуже пристойно перед західною демократичною спільнотою, і тому нині готуються до входження в парламент декілька нових партій-сателітів, однією з яких може стати партія «Зелені» Олександра Прогнімака.
Можна не сумніватися в політичних «здібностях» Партії регіонів і Віктора Януковича, так само, як і в тому, що справжніх парламентських виборів більше не буде, допоки «донецькі» перебуватимуть при владі. І треба бути дуже наївним, щоб вважати, що можна виграти у «януковичів» вибори, коли у них в руках зосереджена вся можлива влада і необмежений адміністративний ресурс.
Також правлячий нині режим буде робити все можливе для того, щоб в Україні не з’явилися нові перспективні політики в опозиційному таборі, а зі старою опозицією продовжуватимуть робити те саме, що з Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. І чим гіршою ставатиме економічна і соціальна ситуація на українських теренах, тим жорсткіше і жорстокіше діятимуть ті, хто приватизував Українську державу на свою користь. Полюси бідності і багатства настільки віддалилися в Україні один від одного, що навіть можна припустити, що перший доларовий трильйонер з’явиться не деінде, а саме на її території. При цьому дуже неважко спрогнозувати, в яких умовах житиме та частина українського населення, котра не входитиме до лав правлячої донецької верхівки.
Політична мильна бульбашка
Однак, як би нині режим не «пресував» суспільство, проте на противагу корупціонерам народ усе ж здатен протиставити нових політиків. Адже, з одного боку, на них є попит, а з іншого боку, в Україні з’явилися покоління людей, котрі вже більше не обтяжені совковим мисленням. Сам же Янукович-політик – це просто роздута політична мильна бульбашка, котрий і сам добре усвідомлює те, що опинився волею сприятливих обставин не на своєму місці.
Хоча при цьому не варто не враховувати того фактору, що в сучасній Україні більшість її населення заморене штучно спровокованими можновладцями злиднями, і саме на політичну байдужість і інертність цих осіб у подальшому і розраховує «донецький» режим. Бо змушуючи людей думати лише про фізіологічне виживання за нестерпних економічних та соціальних умов української дійсності, влада дуже сподівається на їхню політичну пасивність і цілковиту інфантильність.
При тому, що режим поставив собі за ціль утримати владу за будь-яких обставин, Янукович, видно, не дуже добре пам’ятає, що все тече і все змінюється і що не можна увійти в одну річку двічі. Адже його так звана перемога в 2010 році була не більше, ніж протестом певної категорії населення України проти недолугого правління Віктора Ющенка.
На жаль, частина українських громадян повірила у те, що малограмотний, але бідовий лідер регіоналів здатен покращити їхнє життя. Тепер вони можуть пожинати плоди своєї довірливості і говорити на кухнях, що їх знову обманули. Однак, після таких «успіхів» в економіці, Янукович навряд чи може серйозно розраховувати в майбутньому на підтримку більшості із тих, хто голосував за нього в 2004 і 2010 роках. Всьому свій час, і виглядає, що час Януковича-політика пішов назавжди.
Ситуація складається таким чином, що в Україні відповідальні політики не затребувані в принципі. Адже за існуючих нині умов нормальна людина не піде в політику взагалі. А «донецькі» сьогодні зробили все для того, щоб опозиція була повністю ослаблена і в неї не було реального лідера.
Реванш демократії в Україні є можливим лише за умови відродження парламентаризму. І воно реально може настати тоді, коли регіонали, спираючись на досвід місцевих мажоритарних виборів, направлять своїх партійців до Верховної Ради і ті не пройдуть через важку фінансово-соціальну ситуацію в країні. Що в свою чергу ймовірне лише за умови, якщо опозиція спроможна буде проконтролювати перебіг виборів на місцях, а міжнародні спостерігачі своєю масовою присутністю не дадуть перекрутити результати волевиявлення українського народу. Українці самі мають бути зацікавлені в тому, щоб до парламенту не пройшли «кишенькові» депутати, котрі знову штампуватимуть антинародні закони.
Парламентаризм є головним ворогом тоталітаризму
На сьогодні український парламентаризм є головним ворогом тоталітаризму, який швидкими темпами запроваджується в Україні. І лише самі українці здатні поставити заслон партійному шулерству, котре регіонали намагаються видавати за політичну боротьбу. Народ, котрий знищують, не лише має всі права на самозахист, а й зобов’язаний це робити. Об’єднання зусиль активних політично громадян знизу є єдиним шансом протистояти катастрофічній ситуації, яку створено проти волі суспільства.
Режим, котрий у більшості випадків веде себе, як окупаційний, поки що є сильний через байдужість значної частини громадян до того, що з ними відбувається. І якщо так піде і далі, то, можливо, варто взагалі відмінити присутність депутатів у Верховній Раді? А кнопки голосування заблокувати. Залишити лише одну кнопку в кабінеті у Януковича. Ефект демократії той самий, але економічний ефект буде надзвичайно великий.
Сьогодні вся влада сконцентрована в одних руках – руках Партії регіонів. Що в теорії мало б забезпечити оперативне і швидке проведення реформ і виведення держави з кризи. Неясне лише одне: чому імітація реформ повинна погіршувати нинішнє становище українського народу? Сьогодні парламент став прирученим і ситим. А парламентаризм перетворився на засіб звільнення від відповідальності за будь-яке незаконне ухвалення антинародних рішень 450-ма особами, котрі називають себе народними депутатами.
Поверненню українців в тоталітарні совєтські часи сприяє поставлена на службу режиму «януковичів» система засобів масової інформації, котра докладає нині всіх можливих зусиль для того, щоб утримувати народні маси в невіданні, приховувати негативи та всіляко прикрашати реальну ситуацію в Україні. Від чого в донецьких створилась ілюзія, що вони повністю взяли під свій всеосяжний контроль українське суспільство. Проте ця ілюзія здатна зберігатися лише доти, поки народні маси вірять у те, що їх можна контролювати або поки вони перебувають у невіданні щодо всієї структури контролю та домінування режиму.
Але як тільки достатня кількість людей почне прокидатися, проявляючи інтерес до того, що ж в дійсності коїться в Україні, то ніякі силові структури, котрі служать всі ці роки інтересам правлячої еліти, вже не зможуть утримувати ситуацію. І вона може вийти з-під прямого контролю олігархічної влади.
По суті, Україну контролюють декілька тисяч осіб, які приватизували її на свою користь, і для них життєво важливо і надалі утримувати контроль над рештою населення країни. Що абсолютно не збігається з інтересами українського народу, який ані ментально, ані психологічно не готовий і далі перебувати на положенні економічних рабів у олігархату. І як би не старалися прислужники режиму «януковичів» постійно видавати «чорне» за «біле», але час пробудження українців незворотно наближається. Та щоб український народ прокинувся остаточно, потрібна політична сила, котра б не лише змогла взяти на себе зобов’язання перед українцями, а й гарантувала, що вони в майбутньому будуть повністю виконані.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Якщо все так і піде далі, то про демократію в Україні на довгі роки можна буде забути. Адже панівний олігархічний клас використав її останній раз для узурпації влади на початку 2010 року, і відтоді вона йому більше не була потрібна. Знищення парламентаризму послідовно і цілеспрямовано велося, починаючи з лютого минулого року, і в 2012 році регіоналами заплановане остаточне прощання із ним.
І якщо після першої конституційної реформи Партія регіонів та її політичні союзники, передусім комуністи, робили все для того, щоб перетворити президентську посаду на чисто символічну, то після другої конституційної реформи вже український парламент фактично перетворено на тінь бажань промосковського президента. Партійні шулери граються з українським майбутнім так, як їм заманеться, а протиставити цьому свою волю український народ не має через кого. Його представники, після масового застосування незаконних методів, опинилися у меншості, і їхні дії заблоковані узурпаторами та зрадниками-перебіжчиками.
Партії-сателіти для потреб регіоналів
Після 2012 року правляча Партія регіонів не захоче продовжувати гратися у парламентаризм і міжпартійну політичну боротьбу. Їй це більше вже не потрібно. Тим більше, що за 5-відсоткового бар’єру навіть комуністи (постійний спаринг-партнер влади ще від часів Леоніда Кучми) не матимуть реальних шансів пройти до Верховної Ради. Таким чином, із реальної опозиції донецьким у парламенті може залишитися лише партія «Батьківщина» Юлії Тимошенко, але режимом буде зроблено усе для того, щоб опозиція у Верховній Раді була представлена якомога меншим числом депутатів і щоб її найбільш яскраві лідери були позбавлені можливості балотуватися.
Водночас, «януковичі» добре розуміють, що парламент із двох лише партій виглядатиме не дуже пристойно перед західною демократичною спільнотою, і тому нині готуються до входження в парламент декілька нових партій-сателітів, однією з яких може стати партія «Зелені» Олександра Прогнімака.
Можна не сумніватися в політичних «здібностях» Партії регіонів і Віктора Януковича, так само, як і в тому, що справжніх парламентських виборів більше не буде, допоки «донецькі» перебуватимуть при владі. І треба бути дуже наївним, щоб вважати, що можна виграти у «януковичів» вибори, коли у них в руках зосереджена вся можлива влада і необмежений адміністративний ресурс.
Також правлячий нині режим буде робити все можливе для того, щоб в Україні не з’явилися нові перспективні політики в опозиційному таборі, а зі старою опозицією продовжуватимуть робити те саме, що з Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. І чим гіршою ставатиме економічна і соціальна ситуація на українських теренах, тим жорсткіше і жорстокіше діятимуть ті, хто приватизував Українську державу на свою користь. Полюси бідності і багатства настільки віддалилися в Україні один від одного, що навіть можна припустити, що перший доларовий трильйонер з’явиться не деінде, а саме на її території. При цьому дуже неважко спрогнозувати, в яких умовах житиме та частина українського населення, котра не входитиме до лав правлячої донецької верхівки.
Політична мильна бульбашка
Однак, як би нині режим не «пресував» суспільство, проте на противагу корупціонерам народ усе ж здатен протиставити нових політиків. Адже, з одного боку, на них є попит, а з іншого боку, в Україні з’явилися покоління людей, котрі вже більше не обтяжені совковим мисленням. Сам же Янукович-політик – це просто роздута політична мильна бульбашка, котрий і сам добре усвідомлює те, що опинився волею сприятливих обставин не на своєму місці.
Хоча при цьому не варто не враховувати того фактору, що в сучасній Україні більшість її населення заморене штучно спровокованими можновладцями злиднями, і саме на політичну байдужість і інертність цих осіб у подальшому і розраховує «донецький» режим. Бо змушуючи людей думати лише про фізіологічне виживання за нестерпних економічних та соціальних умов української дійсності, влада дуже сподівається на їхню політичну пасивність і цілковиту інфантильність.
При тому, що режим поставив собі за ціль утримати владу за будь-яких обставин, Янукович, видно, не дуже добре пам’ятає, що все тече і все змінюється і що не можна увійти в одну річку двічі. Адже його так звана перемога в 2010 році була не більше, ніж протестом певної категорії населення України проти недолугого правління Віктора Ющенка.
На жаль, частина українських громадян повірила у те, що малограмотний, але бідовий лідер регіоналів здатен покращити їхнє життя. Тепер вони можуть пожинати плоди своєї довірливості і говорити на кухнях, що їх знову обманули. Однак, після таких «успіхів» в економіці, Янукович навряд чи може серйозно розраховувати в майбутньому на підтримку більшості із тих, хто голосував за нього в 2004 і 2010 роках. Всьому свій час, і виглядає, що час Януковича-політика пішов назавжди.
Ситуація складається таким чином, що в Україні відповідальні політики не затребувані в принципі. Адже за існуючих нині умов нормальна людина не піде в політику взагалі. А «донецькі» сьогодні зробили все для того, щоб опозиція була повністю ослаблена і в неї не було реального лідера.
Реванш демократії в Україні є можливим лише за умови відродження парламентаризму. І воно реально може настати тоді, коли регіонали, спираючись на досвід місцевих мажоритарних виборів, направлять своїх партійців до Верховної Ради і ті не пройдуть через важку фінансово-соціальну ситуацію в країні. Що в свою чергу ймовірне лише за умови, якщо опозиція спроможна буде проконтролювати перебіг виборів на місцях, а міжнародні спостерігачі своєю масовою присутністю не дадуть перекрутити результати волевиявлення українського народу. Українці самі мають бути зацікавлені в тому, щоб до парламенту не пройшли «кишенькові» депутати, котрі знову штампуватимуть антинародні закони.
Парламентаризм є головним ворогом тоталітаризму
На сьогодні український парламентаризм є головним ворогом тоталітаризму, який швидкими темпами запроваджується в Україні. І лише самі українці здатні поставити заслон партійному шулерству, котре регіонали намагаються видавати за політичну боротьбу. Народ, котрий знищують, не лише має всі права на самозахист, а й зобов’язаний це робити. Об’єднання зусиль активних політично громадян знизу є єдиним шансом протистояти катастрофічній ситуації, яку створено проти волі суспільства.
Режим, котрий у більшості випадків веде себе, як окупаційний, поки що є сильний через байдужість значної частини громадян до того, що з ними відбувається. І якщо так піде і далі, то, можливо, варто взагалі відмінити присутність депутатів у Верховній Раді? А кнопки голосування заблокувати. Залишити лише одну кнопку в кабінеті у Януковича. Ефект демократії той самий, але економічний ефект буде надзвичайно великий.
Сьогодні вся влада сконцентрована в одних руках – руках Партії регіонів. Що в теорії мало б забезпечити оперативне і швидке проведення реформ і виведення держави з кризи. Неясне лише одне: чому імітація реформ повинна погіршувати нинішнє становище українського народу? Сьогодні парламент став прирученим і ситим. А парламентаризм перетворився на засіб звільнення від відповідальності за будь-яке незаконне ухвалення антинародних рішень 450-ма особами, котрі називають себе народними депутатами.
Поверненню українців в тоталітарні совєтські часи сприяє поставлена на службу режиму «януковичів» система засобів масової інформації, котра докладає нині всіх можливих зусиль для того, щоб утримувати народні маси в невіданні, приховувати негативи та всіляко прикрашати реальну ситуацію в Україні. Від чого в донецьких створилась ілюзія, що вони повністю взяли під свій всеосяжний контроль українське суспільство. Проте ця ілюзія здатна зберігатися лише доти, поки народні маси вірять у те, що їх можна контролювати або поки вони перебувають у невіданні щодо всієї структури контролю та домінування режиму.
Але як тільки достатня кількість людей почне прокидатися, проявляючи інтерес до того, що ж в дійсності коїться в Україні, то ніякі силові структури, котрі служать всі ці роки інтересам правлячої еліти, вже не зможуть утримувати ситуацію. І вона може вийти з-під прямого контролю олігархічної влади.
По суті, Україну контролюють декілька тисяч осіб, які приватизували її на свою користь, і для них життєво важливо і надалі утримувати контроль над рештою населення країни. Що абсолютно не збігається з інтересами українського народу, який ані ментально, ані психологічно не готовий і далі перебувати на положенні економічних рабів у олігархату. І як би не старалися прислужники режиму «януковичів» постійно видавати «чорне» за «біле», але час пробудження українців незворотно наближається. Та щоб український народ прокинувся остаточно, потрібна політична сила, котра б не лише змогла взяти на себе зобов’язання перед українцями, а й гарантувала, що вони в майбутньому будуть повністю виконані.
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода