Ольга Богомолець про рак шкіри і «політичні пухлини» у суспільстві

– Пані Богомолець, у Вас цьогоріч дні меланоми зараз почалися? 14 травня 2010 року вони відбувалися.

– День меланоми ми інколи рухаємо. Взагалі у світі скрізь він 1травня. Але 1 травня у нас держава паралізується, тому ми пересуваємо. У цьому році ми намагалися підлаштуватися під регіони, тому що вперше День меланоми буде проходити по всій Україні у 22 містах. І в цьому році він буде 20 травня. І впродовж останнього року ми цілий рік проводили підготовку до нього.

– Це міста Київ, Донецьк, Львів, Тернопіль, Одеса, Вінниця, Запоріжжя, Ужгород, Івано-Франківськ, Луганськ, Полтава, Дніпропетровськ, Харків, Хмельницький, Рівне, Кіровоград, Луцьк, Житомир, Чернівці, Сімферополь, Севастополь і Херсон. Практично всі обласні центри і великі міста. Ну, якщо про Крим говорити, то і в Севастополі.

– Так. І наше завдання, щоб на наступний рік День меланоми проходив ще у більшій кількості міст, не тільки обласних центрів, можливо, а й районних центрів. Все залежить від того, як буде йти підготовка фахівців.

– А куди людям приходити у цих містах?

– У них в міських шкірвендиспансерах або в обласних, залежно від підпорядкування, це будуть знати. У кожному місті буде проведена прес-конференція.

– Так. І запис на консультацію можна зробити за телефоном: 0-800-50-15-08.

– Так, це всеукраїнська мережа. Просто кожна людина туди дзвонить і дізнається адресу. Зараз немає сенсу їх перераховувати. І всі консультації мають відбутися безкоштовно.

– А що, така загроза, ця меланома в Україні?

– На сьогоднішній день раки шкіри в структурі онкохвороб вийшли на перше місце буквально за останніх 10 років з третього на перше. Це пов’язано з тим, що витончився озоновий шар внаслідок викиду фтор-хлор-вуглеводню в атмосферу, і сьогодні ультрафіолет є найбільшою загрозою та фактором ризику зростання.

Ультрафіолет впливає на шкіру. Люди мають можливість подорожувати, їздити хто куди: хто в Туреччину, хто в Єгипет, хто в такі країни, де дуже велике навантаження, плюс солярій, плюс можливість дітей засмагати. Негативний мутагенний, тобто коли в ДНК, в пам’яті клітин порушується пам’ять, і клітина забуває, як їй треба ділитися. В результаті порушення цієї пам’яті виникають пухлини злоякісні.

Сьогодні вони вийшли, як я вже сказала, на перше місце. Сьогодні ми діагностуємо рак шкіри, починаючи з 18 років, при чому десятки пацієнтів щодня. У минулому році, коли ми проводили День меланоми, у нас було 474 людини за один день проконсультувало. Ми виявили в цей день 23 випадки раку шкіри, 10 меланом і 9 інших злоякісних пухлин. Тобто 10 людей, які прийшли, отримали діагноз.

Дуже хотілося б, щоб це відбувалося своєчасно, тому що тільки своєчасне встановлення діагнозу дозволяє зберегти життя. В Україні смертність від меланоми складає 95%. Це означає, що зі 100 людей з такою проблемою 95 протягом п’яти років загинуть. А в США – лише п’ять!

Тобто, 95 людям сьогодні ми з вами з вашою допомогою можемо зберегти життя. Тільки в тому випадку, якщо вони прийдуть своєчасно, бо рак шкіри і меланому на ранній стадії ми можемо вилікувати за одну амбулаторну процедуру і зберегти життя та здоров’я. Стовідсотково.

– Для чого така ініціатива? Чому Ви цим займаєтеся? Держава ж є. В нас є система охорона здоров’я, де шкірдиспансери, лікарі, які мали б це робити, і не було б такої проблеми. Але статистика, якщо 95 помирає зі 100 (!), то це свідчить, що тут просто нічого не робилося, я так розумію.

– Ви займаєтеся такими провокаціями, як Ви кажете, що держава в нас. Держава в нас є, але системи охорони здоров’я в державі у нас немає, тому що мета наша – зберегти життя, а та система, яка називається «системою охорони здоров’я» займається наданням допомоги помираючим людям просто-на-просто.

І на сьогоднішній день Ви розумієте, що в державі відбувається певне безладдя, грошей немає або вони є десь в якомусь іншому місці і сьогодні (чудова фраза!) «рятування потопаючих справа рук самих потопаючих». Я коли вернулася зі США, то я вернулася звідти з чітким розумінням, що я маю це зробити в Україні. І якщо мені не вдалося це зробити через МОЗ, тому що просто я не могла знайти контактів, не було розуміння, що це справді потрібно робити, то я вирішила, що я це зроблю сама. І я не бачу ніяких проблем.

У мене самої це… Тобто я не одна, у мене є чудова команда. У цьому році отакий масштаб нам вдалося зробити завдяки тому, що приєдналася Асоціація дерматовенерологів, громадська організація, плюс косметична компанія La Roche, яка спонсорувала приїзд дерматологів з усієї України на навчання. І сьогодні ми рухаємося далі. Ми формуємо громадське суспільство. Якщо ми хочемо бути здоровими і знаємо шляхи, то чому не бути.

– Якщо в нас така система охорони здоров’я, то що, треба паралельно створювати, власноручно?

– Так я й роблю.

– Ну, Ви робите. Але по всій Україні…

– І по всій Україні зроблю. Впродовж найближчих двох років цією системою буде… Це для мене певне тренування. Тобто оця модель, яку я зараз створюю, це модель майбутнього розвитку, з мого погляду. Тому що державну систему на сьогоднішній день можна реформувати, але мета, яку вона ставить перед собою, зовсім інша. Я ставлю перед собою мету, щоб люди не хворіли. І я створюю паралельну систему охорони здоров’я в Україні, якої немає. І цей проект для мене є лише модуль.

Щоб Ви розуміли, цей День меланоми – це маленька, це верхня частина айсбергу. Тобто, в цей День меланоми ми оглянемо певну кількість людей. Найбільш важливо – це сприяння ЗМІ, тому що скрізь у світі ЗМІ несуть відповідальність так само, як я, за здоров’я людей. Я можу подивитися там 100-150 людей, але тільки ЗМІ. Я дуже вдячна усім, хто нас підтримує, і ваша радіостанція нас підтримувала і в минулому році. Тому завдяки саме сприянню ЗМІ ми інформуємо суспільство.

І в минулому році ми провели 28 прес-конференцій в усіх регіонах України. Тоді відбувалися огляди дітей-сиріт по всій Україні. Приїхали 23 тисяч 600 кілометрів, оглянули попередньо понад 60 тисяч дітей-сиріт. Але завдяки цим прес-конференціям ми зараз вийшли на те, що 10% суспільства знають ранні ознаки переродження родинки, тому що тільки тоді, коли вони знають, немає сенсу…

Тобто більша частина з родинок є безпечними, якщо у вас є родинки на тілі. І в мене вони є, і у всіх людей вони є. І не треба перейматися, треба спати спокійно, треба бути просто обізнаним оптимістом. Якщо є ознаки переродження, у тому випадку потрібно йти до лікаря. Просто так йти до лікаря немає потреби.

Які ознаки переродження? Є таке гарне слово – «акорд». Літера «а» означає асиметрію. Родинка має бути симетричною. Якщо Ви бачите, що вісь, яка проводиться через родинку, ділить її на дві нерівні частинки – це перша ознака. Друга літера – це «к». Край. Край має бути рівним. Якщо на ньому з’явилися «зазубринки» – це означає подвійний ризик.

Літера «о» означає окрас. Головне, щоби він був рівномірний. Не робить різниці, бо у когось темніші родинки, у когось світліші. Якщо ж є вкраплення іншого кольору (вони можуть бути сірого, чорного, білого, голубого, темно-коричневого, будь-якого), у цьому випадку – це третя ознака переродження. Літера «р» – це розмір. Розмір може бути або одна велика пляма. Вона має більший ризик, наприклад, вроджений пігментний невус. Особливо небезпечні ті, які не мають волосся. Ті родинки, які мають волосся на собі, більш безпечні. А розмір може бути і сумарний.

Люди, які мають 100 і більше родинок на тілі, відносяться до групи ризику. І остання літера «д» – це динаміка. Будь-які зміни, поява кірочок, тріщинок, кровотеча, утворення виразки. Акорд – асиметрія, край, окрас, розмір і динаміка.

Єдине, що не є ознаками переродження, коли родинка болить і свербить. Я завжди кажу, що якби родинка боліла, як зуб, от меланома починала перероджуватися і починала боліти, у нас була би смертність нульова. Люди дивляться: є зміни, але нічого не болить. Якщо нічого не болить, не виникає небезпеки. І є певні групи людей, які значно більший мають ризик, тобто це люди скандинавського типу, які мають голубі очі, які мають світлі веснянки, світле волосся і руді люди. Тобто, у них значно вище ризик переродження, особливо, якщо вони мали сонячні опіки.

Сонячні опіки, отримані в дитинстві, збільшують ризик переродження родинок на меланому. Сонячні опіки, отримані в дорослому віці, збільшують ризик розвитку раку шкіри. Ну, і безперечно сімейні випадки. Якщо у когось в родині була меланома, в цьому випадку всі члени родини кровні обов’язково мають раз на рік проходити огляд.

– У кого є можливість, якщо є загроза, 20 травня 2011 року у 22 містах. Я їх вже називав. Простіше вам зателефонувати за номером 0-800-50-15-08 для того, щоб записатися на прийом, безкоштовний огляд. Правильно ж?

– Абсолютно правильно. Але це відбувається не тільки 20 травня. Це відбувається кожного дня у нас в інституті. Єдине, що в ці дні відвідини платні.

– 16 травня о 19-й годині в Українському домі, Хрещатик 2 відбудеться концерт Ольги Богомолець із Харківським академічним молодіжним симфонічним оркестром «Слобожанський». Авторські пісні на слова Ліни Костенко.

– Це буде щорічний благодійний концерт, який вже відбувається, починаючи з 1992 року. Кожного року навесні я співаю.

Чесно, коли я виходила на сцену з симфонічним оркестром, я справді не вірила, що це я, тому що я навіть мріяти ніколи не могла. Здається, що просто якась така казка відбувається дивна. І я вдячна благодійному фонду «Ренесанс» за те, що вони привозять цей харківський оркестр. Молоді, дуже професійні, дуже духовні виконавці, з якими надзвичайно приємно виступати і грати. Ця музика, аранжування для оркестровки, для оркестру написав чудовий композитор Олексій Прощенков. Тобто музика і мелодія мої, але оскільки я не знаю нот, музику писати не можу.

– Як так?

– В мене немає музичної освіти. Мені музика просто приходить, я її наспівую, потім записую, знаючи трохи акордів на гітарі. Тому перші роки я виступала під гітару, потім додався саксофон, флейта. Але оскільки я не встигаю вправляти гітарні вправи, то мені значно легше виступати вже останній час з професійними виконавцями, тому що я не думаю, не переживаю, що я не попаду в той акорд, який треба, а можу співати вірші Ліни Костенко.

Тому що першу пісню… Я ніколи не думала в дитинстві, що буду писати музику і вірші. Навпаки я була впевнена, що мені це не дано. І свою першу музику я вже написала, коли була студенткою. Я дивилася на тих людей, які могли писати. У нас додому приходило багато композиторів, співаків, виконавців до мого дідуся, і я завжди дивилася на них з такою білою заздрістю, тому що я знала, що мені дано Богом лікувати людей, що я вмію це робити, я знаю, як це робити.

– Як Богом? Вам не лише Богом, у Вас родина ціла лікарів. Це династія вже.

– Так, п’яте покоління. Але я народилася з почуттям того, що я буду лікарем.

– Ні з одного боку, не дивно.

– Ні, я впевнена була, що це переходить від батьків. Як курчатко народжується, кого поряд себе бачить. В мене мама і тато, і дідусь, але з моїх дітей, які народилися в таких самих умовах, мабуть, в інший просто час, тільки одна дитина, моя старша донька Катя має ту саму уяву про світ, у неї зашкалює рівень милосердя. Якщо цього рівня милосердя немає, якщо ти не можеш відчути чужий біль і його не відчувати болем, а його відчути розумом і допомогти людині, то не варто бути лікарем.

Лікарі взагалі – це така унікальна каста людей, які можуть абсолютно відсторонитися від трагедій, мусять відсторонитися та мусять прийняти рішення, тому що від них чекають не співчуття, а рішення проблеми. Це зовсім інша організація мозкової діяльності, вміння аналізувати, систематизувати і на підставі відсутності інколи критеріїв це все тримати разом.

А головне – це бути милосердним, тому що треба вміти помагати людям і бути від цього щасливим. Якщо ти нещасливий, то життя буде втрачене намарно.

– Так як так вийшло, що лікар співає і не вміє писати музику, класти її на ноти?

– Я відкрила колись книжку Ліни Костенко, я на той час вміла грати на гітарі. На гітарі я навчилася грати примусово. Я була в школі. У нас був вечір, присвячений випускникам нашої школи, які пішли на фронт. І наших хлопців забрали якраз у військові табори, в оці школи, тоді був такий час, і через два тижні була вистава, і хлопців не залишилося. Мені принесли гітару і балалайку. Кажуть: у тебе є два тижні, тобі треба вивчити чотири акорди.

Я пам’ятаю, що гітара була з металевими струнами, струни на відстані десь сантиметр-півтора від гітари. І я на другий день порізала пальці, у мене кров йшла з пучечок. Я тренувалася у батькових шкіряних рукавицях. І за два тижні я засвоїла чотири акорди.

І досі моя найулюбленіша пісня – це «Землянка», яку я тоді співала у кирзових чоботях у пілотці. І ще військові пісні, які ми співали: «Досвиданья, мальчики!» І частушки на балалайці значно легше було грати. І з того часу я вже вміла грати на гітарі.

Потім я навчилася опускатися струни, вивчила ще пару акордів, але на гітарі я вже грала. Дуже любила пісні Висоцького, Булата Окуджави. Це ті пісні, на яких ми виростали. І коли я відкрила книжку Ліни Костенко і побачила вірш «Осінній день», я раптом його прочитала і зрозуміла, що я чую музику. Просто в середині мене я щось чую. Я взяла в руки гітару і заспівала те, що я чую на тих чотирьох акордах, які я тоді вміла грати.

Це було почуття неймовірне, якесь таке просвітлення, прозріння, коли ти відчуваєш у собі музику, і потім я більше нічого не могла написати. І мене це так бентежило, просто я вже відчула такий кайф від того. Я пам’ятаю, що я прокинулася вночі. Мабуть, три чи чотири тижні пройшло. Я лежала вночі і думала: якщо мені Бог дасть можливість чути музику, його музику, я ніколи не буду брати за це гроші. Я тоді дала собі слово. Ця перша пісня була написана, мабуть, у 1983 році. З того часу я ніколи не брала гроші за концерти.

– Благодійність цього концерту в чому?

– Благодійність в тому, що, як завжди, всі гроші, які приходять з цього концерту, у даному випадку будуть йти на лікування дітей з судинними пухлинами. А я завжди співаю безкоштовно. Я маю на увазі, що я ніколи в житті не отримала гонорарів за виступи.

– У нас ця проблема теж є, з судинами? Тобто про систему охорони здоров’я варто, очевидно, говорити в цілому, що..?

– Судинні пухлини у дітей називаються гемангіомами. Вони вражають сьогодні 10% дітей, кожна десята дитина має таку пухлину. І пухлини надзвичайно підступні. Хоча вони доброякісні, але якщо вони розташовані коло ока, коло носа, коло фізіологічно важливих отворів, вони протягом року дуже швидко ростуть, проростають в глибину і порушують функцію цього органу.

У нас є дітки, які втратили зір, яким своєчасно не було розпочате лікування. У нас є діти, у яких 100-200 пухлин. У мене зараз дві дитинки лікується на відстані: одна в Харкові, одна в Донецьку, в яких більше половини тіла вражене пухлиною. Але головне, що я можу всім цим діткам помогти. Головне, щоб своєчасно.

– Слава Богу!

– Я дуже оптимістична взагалі.

– Я помітив. Бурхлива діяльність виходить: і День меланоми, і благодійний концерт, і постійно, постійно, постійно.

Але тут виникає питання: якщо в Україні така система охорона здоров’я, ми всі знаємо, яка вона, для цього достатньо прийти у поліклініку державну. Депутати ж не ходять лікуватися в державні клініки. Ви ж розумієте, вони лягають, якщо у них щось трапляється, у «Феофанію» або у приватну клініку.

Загальнодержавна система охорони. А як її можна змінити? Я собі важко уявляю. Я знаю, як можна змінити державне телебачення. Його треба розпустити і все зробити заново.

– Абсолютно точно кажете. Я була в цій системі два роки. Я очолювала комісію з охорони здоров’я в Київраді. Я намагалася два роки змінити і вийшла з цієї системи, тому що я зрозуміла, що з середини цю систему змінити неможливо.

– Чому?

– Тому що система зараз працює на самозабезпечення і самовиживання. В цій системі дуже багато зайвих вузликів. І ці зайві вузлики намагаються зберегти (і це зрозуміло) свій портфель і своє крісло. Вони вже давно перестали виконувати необхідні функції. Ця система застаріла, вона не відповідає теперішньому часу, теперішнім потребам.

І головне, коли ставиться, якщо будь-хто схоче проаналізувати, чому не відбуваються реформи, тому що усі реформи, які були створені за останні 5-7 років, мета реформи – реформа охорони здоров’я. Ніде не ставилася мета зменшення саме цілеспрямовано захворюваності! І питання: хто може перевірити, куди йдуть ці гроші? На реформу системи охорони здоров’я. Який кінцевий результат?

– Президент поточного тижня обурювався, що не відбувається реформи охорони здоров’я.

– Він, на жаль, й буде продовжуватися обурюватися…

– Як і всі інші попередні Президенти.

– Тому що ні один міністр на своїй посаді не може зробити цю реформу. Це нереально! Із системи охорони здоров’я...

– А в який спосіб тоді можна було?

– Я створюю зараз паралельну модель, не претендуючи на державні кошти, претендуючи виключно, максимально зменшую собівартість.

Тобто, ми з Вами не проговорили ключові моменти, які відбуваються. Перше – це День меланоми. Просто огляди людей, які сьогодні потребують конкретної допомоги. Ці огляди відбуваються кожного дня. Ми кожного дня десятки людей оглядаємо. Просто вони платять гроші за консультацію. Вона коштує 190-290 гривень.

Наступне – це робота зі ЗМІ. Ми знімаємо фільми, ми робимо прес-конференції, формуємо людей.

Третє – це створення всеукраїнської мережі. І протягом року, вже в минулому році ми проводили, і в наступному році вона буде, задіяна буде по всій Україні дистанційна діагностика. Коли ви знаходитеся в Рівному, в Тернополі, будь-де, ви хочете проконсультувати свою родинку, ви можете прийти або в спеціальний пункт у вашому місті, якщо у вас немає інтернету вдома, де буде знята спеціальна фотографія, тобто збільшена нормальна дерматоскопічна і відправлена в мережу скринінгову. І в цій мережі скринінговій сидять лікарі, які спеціально підготовлені і мають дуже високий рівень підтвердження цього діагнозу.

Над створенням цієї програми ми працюємо вже понад 5 років. І вона буде задіяна 20 травня у такому зменшеному варіанті. Впродовж року вона вийде на всю Україну.

І в кінцевому результаті кожен, хто має інтернет, тобто ми плануємо на тих людей, які мають інтернет, і які не мають інтернет, зможе сам сфотографувати свою родинку, заповнити анкетні дані, не боятися зекономити гроші в часі на переїзд в центр і знати, що є центр, де сидять висококваліфіковані лікарі, які відправлять йому назад на зворотну адресу діагноз.

– У нас є слухач.

Слухачка (переклад): Ольго, перш за все я хочу сказати, що мені подобаються пісні у Вашому виконанні. Чомусь їх дуже рідко транслюють по радіо.

– Передають рідко, тому що я не займаюся професійним виконанням. В мене немає менеджера, який розносить ці диски на радіостанції. Ну, ми звернемося до радіостанції «Мелодія», якщо вона схоче, я залишу два диски.

Слухачка: Я це радіо слухаю увесь час.

І ще. У мене пігментних родинок дуже багато. Порахувати їх дуже важко. І багато виступає над шкірою. І кажуть спеціалісти, що є не з рівними краями. Я не знаю у кого проконсультуватися?

– У дерматолога, у онкодерматолога. Якщо вони ще з гладенькою поверхнею, вони можуть бути не родинками, а кератомами, які виникають у людей в другій половині життя.

Але Вам я раджу прийти або безкоштовно у ваш диспансер по місцю Вашого проживання, або, якщо є бажання, це можна завжди зробити в нас в інституті.

– Ми мамо ще одного слухача.

Слухач: Шановна пані Ольго, дуже цікаво, дуже душевно розповідаєте. Напевне, Ви така, як є і в житті, – постійно щира.

Який курс лікування терапевтичний чи хірургічний «політичних ракових пухлин»?

Андрій Слюсарчук, доктор медичних наук, професор (справжній професор, не з двома літерами «ф», як Янукович), говорить, що тільки хірургія, тільки так можна владу злочинців законно знищити.

– Дуже важливо не забувати про імунну систему. Тому що якщо імунна система не працює, то хірургічне видалення «політичних пухлин» приводить до того, що йде метастазування, і цих пухлин стає все більше і більше. Тому якщо імунна система, а імунна система – це суспільство, це громадськість, яка має формулювати свою громадську думку, не боятися, не ховатися, не терпіти і не мовчати. І якщо імунна система працює в державі, а це ми з вами, у тому випадку пухлини не будуть виникати.

– Я ж так розумію, що Ви з Ліною Костенко знайомі особисто. І на цьому диску є фотографія, де ви разом.

Ви читали останній її твір «Записки українського сумашедшого»?

– Чесно? Я ще не встигла його дочитати.

– Але читаєте?

– Читаю.

– Ну, і як?

– Чесно, мені значно більше подобається лірика Ліни Василівни.

– А це в неї так, як крик душі виходить…

– Це її громадська позиція. Я вважаю, що цей твір дуже сучасний.

– Він вже багато років дуже сучасний насправді, тому що ті події, про які вона там пише, – ну, цікаво, звичайно, але ті, хто мають подібний світогляд, то й не обов’язково читати насправді.

– Це, на жаль, так.

– Тому що там нічого нового немає. Але там, може, певний розпач є, в цій книжці. Вас це не бентежить? Ви ж оптимістка.

– Воно мене безперечно бентежить, але далі що? Сидіти і сльози лити? Тому наше з вами завдання яке сьогодні? Цю імунну систему робити. Може, ще хтось прочитає книгу Ліни Василівни, може, ще у кого імунітет запрацює.

– Сьогодні «День гніву». Цю імунну систему на 200 протестувальників сьогодні у Києві вийшло 1400 міліціонерів. Ці акції мирні, тобто це не люди, які починають руйнувати магазини, б’ють вітрини, йдуть на штурм Верховну Раду.

– Міліціонерів 1400. Якщо навіть мобілізують усі державні, то якщо людей вийде 10 тисяч, а вони вийдуть з часом, я абсолютно впевнена, тому що рівень агресії у суспільстві дуже сильно зростає. І якщо держава не схаменеться і цього не зрозуміє, то, на жаль, відбудуться дуже проблематичні і трагічні наслідки.

Я абсолютно проти них. Я не за акції фізичного протесту. Але я сама була учасником таких подій, коли били мого батька, коли нас тримали силовики за руки, коли вирубували 300 дерев, посаджених моїм прадідом. Це все відбувалося в 400 метрах від Секретаріату Президента. Немає іншого вибору.

– Олександр Попов сказав розібратися з усіма незаконними забудовами протягом трьох днів...

– І Олександр Попов сказав, і Турчинов пообіцяв, і Юлія Володимирівна пообіцяла, Віктор Андрійович дав доручення (це все в різні роки), Леонід Михайлович також з бронетранспортера обіцяв. Я думаю, що й Ви також навчені обіцянками.

– В принципі так.

– Ми не спимо. Я маю на увазі, що ми продовжуємо контролювати ситуацію. Інакше немає на те ради.

– Ради немає. Ви ж в принципі намагалися йти в політику, були депутатом Київради.

– І я Вам тоді сказала, що коли я зрозуміла, що я не можу нічого змінити, що мені краще…

– Тобто, немає сенсу йти в політику таким активним людям, які щось могли б…?

– Таким людям зараз потрібно об’єднатися. Об’єднатися, мати рівень довіри до себе і формувати критичну масу в суспільстві, оцю критичну масу, яка зрозуміє, яка повірить.

Що у нас зараз відбулося? У нас втрачена довіра. Це найважливіше. Слова, які говорять, вони відрізняються від того, що думають, і відрізняються від того, що роблять. І люди вже до того настільки звикли, що це вже стало традицією.

І чому для мене вірші Ліни Василівни настільки близькі? Там слово і правда – це синоніми. І оце слово, яке нам дано від Бога, слово для того, щоб говорити правду, не брехати. Якщо такі люди зберуться, де можна буде так: ти маєш свою позицію, відстоюй.

– Тут блюзнірство є у політиці. Всі це бачать.

Останній приклад – це Петро Симоненко, мільйонер-комуніст фактично, який живе заможно – у нього годинник за 13 тисяч доларів. Він сказав, що йому подарували на день народження. Очевидно, комуністи такі багаті, що можуть такі подарунки шефу дарувати. І він піднімає тему червоного прапора на День Перемоги. Це призводить до лише протистояння.

– Ми всі розуміємо, що це робота на своїх вболівальників, на виборців.

– Розумієте, що це вболівальники, які сліпо вірять, тому що політики фактично всі такі.

– Ми тих вболівальників вже не змінимо. Наше завдання зараз працювати з молоддю, з ними спілкуватися, не впадати у розпач абсолютно.

Якщо обернутися назад і подивитися всю нашу історію, то нам не можна зараз в якісь силові моменти впадати – Україна відкинеться знову на 60 років назад. Ми й так від Європи ще 60-80 років по системі охорони здоров’я відстали.

– Ви маєте на увазі, що цивілізаційно?

– Так. Якщо у нас почнуться ще й такі проблеми, то нас відкине ще назад.

Тому нам треба просто підбирати тих людей, які мають можливість мислити і справді дбають про цю державу. Тому таким людям потрібно йти. Але поки що їм там немає місця.