Андрій Пишний
Під час передвиборної кампанії нинішня влада конструювала з себе образ реформаторів так старанно, що, можливо, сама в це трохи повірила. Слова «модернізація української економіки» стали ніби чарівними гаслами, які повторювались незалежно від контенту, адже хто буде проти модернізації за умов глобальної економічної кризи, що виявила всі слабкі сторони національних економік?
Однак одна справа передвиборний образ, а зовсім інша – реальність. Економічна криза стала своєрідним екзаменом для влади, яка постала перед політичними та економічними викликами сам-на-сам. Якщо з першими Партія регіонів ще якось вправляється, використовуючи старий метод виправдовування в політичній площині – перекладає відповідальність на попередників (хоч прізвища більшості із них український народ уже почав успішно забувати), то з економічними виявилося не так усе просто.
У площині економічній маємо іншу стратегію, яка базується на тотальному зменшенні соціальних витрат та збільшенні навантаження на малий бізнес. Податковий кодекс та пенсійна реформа, що рекламуються як кроки до подолання кризових явищ в українській економіці, як необхідні реформи, є лише формальним свідченням цієї стратегії.
Звісно, реформи необхідні. Ба, більше, на їхнє проведення обмаль часу. Утім, це зовсім не означає, що вказані владою методи реформ зможуть мати довгостроковий позитивний ефект для економіки. По суті, ці реформи – симуляція. Дефіцит бюджету й дефіцит Пенсійного фонду виникли не з того, що у нас дрібні підприємці «недоплачують», чи через те, що у нас низький пенсійний вік. Їхня причина криється в неефективності використання тих ресурсів, які ми маємо, у відсутності структурних перебудов в економіці, в її тінізації та корумпованості.
Дивним чином, але в напрямку структурних перетворень активність влади мінімалізується. Звісно, можливо, неефективність української економіки для когось і вельми прибуткова справа, як і її корумпованість, але ж з точки зору довгострокової перспективи це шлях у нікуди.
Відкладення владою вирішення найважливіших проблем сьогодення на своїх наступників за принципом Людовіка ХV «після мене хоч потоп» просто злочинне, оскільки через деякий час ніякі структурні реформи не зможуть зарадити деградації української економіки.
ВВП, який насправді не росте
Найбільш адекватним показником для оцінювання рівня розвитку країни є валовий дохід на душу населення. За даними Міжнародного валютного фонду щодо валового внутрішнього продукту, який було розраховано за купівельною спроможністю на душу населення у світі за 2010 рік, Україна посіла соте місце. Минулого року було те ж саме соте місце.
На цьому тлі не зрозуміла радість чиновників щодо зростання ВВП у цьому році на 4,2% (раніше уряд звітував про 4,1%). Радіти та піаритись тут не варто, оскільки такий показник забезпечений виключно величиною падіння 2009 року – 15,4% – і є лише невеликим «оживленням». Для порівняння, в 2010 році ВВП Китаю зріс на 10,3%, ВВП Індії – на 8,6%, ВВП Бразилії – на 7,6%, Туреччини – на 7,8%. Єдиним позитивом може бути те, що за таких умов наприкінці президентського терміну Віктора Федоровича ми зможемо вийти на показники 2008 року.
До речі, якщо українці не знатимуть інформацію по інших країнах світу, то політтехнологи Партії регіонів можуть це спокійно використати для майбутньої передвиборної агітації.
Український народ уже давно не вірить у передвиборні гасла. Віктор Янукович необачно обіцяв, що впродовж 10 років Україна увійде до двадцятки найрозвиненіших країн світу. Але які підстави економіка країни має на сьогодення? Щоб досягти обіцяного Президентом, Україні потрібно за 10 років збільшити ВВП до 717 мільярдів (якщо рахувати за паритетом купівельної спроможності; у 2010 році на 20-й позиції у світі перебуває Польща), або 522 мільярди (якщо рахувати номінальний ВВП, у 2010 році на 20-й позиції – Швейцарія). І це в тому разі, якщо весь світ забезпечить нульове зростання. З огляду на ці показники стає зрозумілим, що Віктор Янукович вважає реальним зростання ВВП в 4–5,2 раза!
Останнім часом Президент намагається дезавуювати свою обіцянку: не відмовляючись від тези про входження у «двадцятку», заявив про намір усього лише подвоїти номінальний ВВП у гривнях до 2020 року.
Ми звикли до гучних заяв, мабуть, ще з часів застою, коли реальний стан в економіці приховувала теза «економіка має бути економною – така вимога часу». Проте цікаво, що приховує в часи глобалізації теперішня влада під гаслом «модернізація української економіки»? Як, за версією Партії регіонів, виглядає модернізована українська економіка, якщо в структурі промислового виробництва за цей рік знову почали зростати галузі з низькими показниками доданої вартості, високою енергоємністю та низькою технологічністю?
Переконаний, що у відповідь почую чудові історії про грандіозні плани, от лише реальність красномовніша від будь-якої політичної бравади – рік, що минув, втрачено. Реформати виявилися несправжніми…
Андрій Пишний – координатор напрямку «Бюджет зростання» партії «Фронт змін»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Однак одна справа передвиборний образ, а зовсім інша – реальність. Економічна криза стала своєрідним екзаменом для влади, яка постала перед політичними та економічними викликами сам-на-сам. Якщо з першими Партія регіонів ще якось вправляється, використовуючи старий метод виправдовування в політичній площині – перекладає відповідальність на попередників (хоч прізвища більшості із них український народ уже почав успішно забувати), то з економічними виявилося не так усе просто.
У площині економічній маємо іншу стратегію, яка базується на тотальному зменшенні соціальних витрат та збільшенні навантаження на малий бізнес. Податковий кодекс та пенсійна реформа, що рекламуються як кроки до подолання кризових явищ в українській економіці, як необхідні реформи, є лише формальним свідченням цієї стратегії.
Звісно, реформи необхідні. Ба, більше, на їхнє проведення обмаль часу. Утім, це зовсім не означає, що вказані владою методи реформ зможуть мати довгостроковий позитивний ефект для економіки. По суті, ці реформи – симуляція. Дефіцит бюджету й дефіцит Пенсійного фонду виникли не з того, що у нас дрібні підприємці «недоплачують», чи через те, що у нас низький пенсійний вік. Їхня причина криється в неефективності використання тих ресурсів, які ми маємо, у відсутності структурних перебудов в економіці, в її тінізації та корумпованості.
Дивним чином, але в напрямку структурних перетворень активність влади мінімалізується. Звісно, можливо, неефективність української економіки для когось і вельми прибуткова справа, як і її корумпованість, але ж з точки зору довгострокової перспективи це шлях у нікуди.
Відкладення владою вирішення найважливіших проблем сьогодення на своїх наступників за принципом Людовіка ХV «після мене хоч потоп» просто злочинне, оскільки через деякий час ніякі структурні реформи не зможуть зарадити деградації української економіки.
ВВП, який насправді не росте
Найбільш адекватним показником для оцінювання рівня розвитку країни є валовий дохід на душу населення. За даними Міжнародного валютного фонду щодо валового внутрішнього продукту, який було розраховано за купівельною спроможністю на душу населення у світі за 2010 рік, Україна посіла соте місце. Минулого року було те ж саме соте місце.
На цьому тлі не зрозуміла радість чиновників щодо зростання ВВП у цьому році на 4,2% (раніше уряд звітував про 4,1%). Радіти та піаритись тут не варто, оскільки такий показник забезпечений виключно величиною падіння 2009 року – 15,4% – і є лише невеликим «оживленням». Для порівняння, в 2010 році ВВП Китаю зріс на 10,3%, ВВП Індії – на 8,6%, ВВП Бразилії – на 7,6%, Туреччини – на 7,8%. Єдиним позитивом може бути те, що за таких умов наприкінці президентського терміну Віктора Федоровича ми зможемо вийти на показники 2008 року.
До речі, якщо українці не знатимуть інформацію по інших країнах світу, то політтехнологи Партії регіонів можуть це спокійно використати для майбутньої передвиборної агітації.
Український народ уже давно не вірить у передвиборні гасла. Віктор Янукович необачно обіцяв, що впродовж 10 років Україна увійде до двадцятки найрозвиненіших країн світу. Але які підстави економіка країни має на сьогодення? Щоб досягти обіцяного Президентом, Україні потрібно за 10 років збільшити ВВП до 717 мільярдів (якщо рахувати за паритетом купівельної спроможності; у 2010 році на 20-й позиції у світі перебуває Польща), або 522 мільярди (якщо рахувати номінальний ВВП, у 2010 році на 20-й позиції – Швейцарія). І це в тому разі, якщо весь світ забезпечить нульове зростання. З огляду на ці показники стає зрозумілим, що Віктор Янукович вважає реальним зростання ВВП в 4–5,2 раза!
Останнім часом Президент намагається дезавуювати свою обіцянку: не відмовляючись від тези про входження у «двадцятку», заявив про намір усього лише подвоїти номінальний ВВП у гривнях до 2020 року.
Ми звикли до гучних заяв, мабуть, ще з часів застою, коли реальний стан в економіці приховувала теза «економіка має бути економною – така вимога часу». Проте цікаво, що приховує в часи глобалізації теперішня влада під гаслом «модернізація української економіки»? Як, за версією Партії регіонів, виглядає модернізована українська економіка, якщо в структурі промислового виробництва за цей рік знову почали зростати галузі з низькими показниками доданої вартості, високою енергоємністю та низькою технологічністю?
Переконаний, що у відповідь почую чудові історії про грандіозні плани, от лише реальність красномовніша від будь-якої політичної бравади – рік, що минув, втрачено. Реформати виявилися несправжніми…
Андрій Пишний – координатор напрямку «Бюджет зростання» партії «Фронт змін»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода