Київ – Ювілей Михайла Горбачова – одне з найбільш дивних вшанувань у сучасній Росії. Його нагородили найвищим орденом країни, він зустрівся з президентом Дмитром Медведєвим, про Горбачова виходили сюжети на головних телеканалах.
Разом з тим ясно, що для нинішньої російської політичної еліти Горбачов – чужа людина. У цьому теж є парадокс: останній генеральний секретар ЦК КПРС і останній президент Радянського Союзу, той, хто намагався зберегти СРСР – чужий для тих, хто жалкує про розвал.
Але, з іншого боку, що тут дивного? Горбачов керував реальним Радянським Союзом епохи змін. Він першим серед радянських керівників зрозумів, що необхідні кардинальні зміни – але не знав які. Він побачив, що в протистоянні з Заходом його країна не доб'ється ніяких відчутних результатів і поставив крапку на «холодній війні».
Радянський Союз, якого ніколи не було
У свідомості нинішньої російської еліти живий зовсім інший Радянський Союз – Радянський Союз, якого ніколи не було. Могутня держава, в якій усім добре жилося і яку всі поважали. Дивно, що такого роду міф склався у свідомості того ж Путіна, який прожив злиденне дитинство в Ленінграді. Але, з іншого боку, тільки цей міф виправдовує фактичне повернення Росії в епоху задовго до Горбачова, стагнацію країни та її безсоромне нахабне розкрадання некомпетентною жадібною елітою.
Горбачову є за що дякувати навіть тим, кого він не міг зрозуміти до останнього дня перебування при владі. Хоча б за бажання зрозуміти, за готовність вислухати, за спробу стати політиком, не таку вже просту для досвідченого радянського партійного апаратника.
Проблема сучасної Росії
Так, сьогодні Горбачов куди більш популярний де-небудь на Заході, ніж у власній країні. Але це не вина Горбачова, це проблема сучасної Росії, не здатної тверезо оцінити ні свою власну історію, ні навколишній світ.
Я абсолютно не сумніваюся, що після неминучого краху тих потворних криміналізованих режимів, які виникли на пострадянському просторі після Горбачова, ми знову повернемося до епохи останніх років СРСР і оцінимо той шанс повернення у цивілізований світ, який всі ми отримали після десятиліть протистояння цього світу і « імперії зла ». Хтось цим шансом зміг скористатися, хтось ні – але якщо б не було Горбачова і його змін, ми могли б так і існувати під льодом комуністичного божевілля. Ми могли б так і не дізнатися, що політик може бути живою людиною.
Адже навіть зараз, у свої 80 років, Горбачов виглядає куди більш живим, ніж сучасні керівники пострадянських країн. І коли говорить про себе «Горбачов – хороший хлопець!». І коли блискавично реагує на зауваження журналіста про те, що Путін і Медведєв не хочуть, щоб на російській політичній сцені з'явився хтось третій: «Мубарак теж не хотів» ...
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Але, з іншого боку, що тут дивного? Горбачов керував реальним Радянським Союзом епохи змін. Він першим серед радянських керівників зрозумів, що необхідні кардинальні зміни – але не знав які. Він побачив, що в протистоянні з Заходом його країна не доб'ється ніяких відчутних результатів і поставив крапку на «холодній війні».
Радянський Союз, якого ніколи не було
У свідомості нинішньої російської еліти живий зовсім інший Радянський Союз – Радянський Союз, якого ніколи не було. Могутня держава, в якій усім добре жилося і яку всі поважали. Дивно, що такого роду міф склався у свідомості того ж Путіна, який прожив злиденне дитинство в Ленінграді. Але, з іншого боку, тільки цей міф виправдовує фактичне повернення Росії в епоху задовго до Горбачова, стагнацію країни та її безсоромне нахабне розкрадання некомпетентною жадібною елітою.
Горбачову є за що дякувати навіть тим, кого він не міг зрозуміти до останнього дня перебування при владі. Хоча б за бажання зрозуміти, за готовність вислухати, за спробу стати політиком, не таку вже просту для досвідченого радянського партійного апаратника.
Проблема сучасної Росії
Так, сьогодні Горбачов куди більш популярний де-небудь на Заході, ніж у власній країні. Але це не вина Горбачова, це проблема сучасної Росії, не здатної тверезо оцінити ні свою власну історію, ні навколишній світ.
Я абсолютно не сумніваюся, що після неминучого краху тих потворних криміналізованих режимів, які виникли на пострадянському просторі після Горбачова, ми знову повернемося до епохи останніх років СРСР і оцінимо той шанс повернення у цивілізований світ, який всі ми отримали після десятиліть протистояння цього світу і « імперії зла ». Хтось цим шансом зміг скористатися, хтось ні – але якщо б не було Горбачова і його змін, ми могли б так і існувати під льодом комуністичного божевілля. Ми могли б так і не дізнатися, що політик може бути живою людиною.
Адже навіть зараз, у свої 80 років, Горбачов виглядає куди більш живим, ніж сучасні керівники пострадянських країн. І коли говорить про себе «Горбачов – хороший хлопець!». І коли блискавично реагує на зауваження журналіста про те, що Путін і Медведєв не хочуть, щоб на російській політичній сцені з'явився хтось третій: «Мубарак теж не хотів» ...
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода