Для мене Михайло Горбачов завжди є нагадуванням про те, що на Заході є надзвичайно сильний спротив справжній незалежності України. Втіленнями такого спротиву були Джордж Буш-старший, Гельмут Коль, а нині – Ангела Меркель. Певні сили на Заході завжди були і є прихильниками сильної Росії, навіть у рамках відродженого у майбутньому чогось на кшталт нового СРСР і, насамперед, за рахунок повернення України в це неоімперське утворення, що ніби-то мало би відіграти свою роль для Заходу, як фактора стримування Китаю та мусульманського світу.
Горбачов був готовий зробити все для задоволення інтересів цих сил на Заході та врятування СРСР, навіть за рахунок «розчленування» України. Я вже писав про те, як велися таємні переговори Горбачова з Колем, коли не виключалося з метою збереження «урізаного СРСР» віддати частини України – Закарпаття, Галичину, Північну Буковину – європейським сусідам...Про це, до речі, знають й колишні чеські дипломати та історики. Один з них, на час цих перемовин Горбачова і Коля, жив у Мюнхені.
Я не знаю, чи був Горбачов, як каже дехто в Росії, «американським агентом», але його дивна, якщо не сказати більше, поведінка у серпні 1991 року, під час ГКЧП, викликає запитання й досі. Тоді, мабуть, Горбачов хотів руками своїх підручних розв’язати навіть широкомасштабну громадянську війну заради збереження СРСР. Але ситуація склалася цілком інакше, як цього хотів Ґорбі і його дорадники на Заході. Мої неодноразові розмови з першим Президентом України Леонідом Кравчуком, частина з яких оприлюднена, підтверджували ненависть Горбачова до України і українських політиків, бо він знав, що ні про яке збереження СРСР без України не можна й мріяти. Я це й пишу сьогодні не заради того, щоб ще раз згадати про Горбачова та його ставлення до України, яку він так і не відвідав ні разу за 20 років її незалежності, а тому, що цілком реальні для нинішнього Кремля плани «розчленування України» існують й нині.
Російська розвідка й до сьогодні детально розробляє плани використання «сепаратизму» в Закарпатті та й в Галичині на випадок «гарячої ситуації»... У Німеччині й до сьогодні не виключають перегляду кордонів на Сході Європи, зокрема, у зв’язку з Придністров’ям, і завжди при цьому виринає й питання про Північну Буковину, Закарпаття... Як не сумно, але керують сьогодні Україною сили, котрі готові всіляко «підігрувати» таким сценаріям ліквідації України як незалежної держави.
Горбачов був уособленням кремлівських ворогів незалежності України. Його так звана «перебудова» нічим порядним не закінчилася. Горбачов дійсно, як пише чеський журналіст і дипломат Павел Маша, став улюбленцем певних сил на Заході, які вдячні йому за пасивність при руйнуванні стіни Холодної війни і за те, що він «нічого не зробив»...Не провів у 1985-91 роках справжніх демократичних реформ, що сьогодні стало чи не головною причиною відродження авторитаризму в Росії та «задкування» України від демократії.
Колись Геґель писав про слов’ян, що вони зберуться на віче, пошумлять і вважають, що справа зроблена. Якщо вважати, що корені Горбачова слов’янські і він народився, як дехто не виключає, в українській родині, то він є справжнім уособленням такого підходу до справи. Пошумів у 1985-90, «посидів у Форосі в Криму» в серпні 1991 року, а події на теренах колишньої імперії розвивалися своєю чергою.
Але вже у найближчому майбутньому ситуація, яка мала місце у 1991 році, може досить своєрідно повторитися – на тренах Росії, України, Білорусь, Молдови... Та цього разу у Кремлі може бути рішучіший «реформатор», аніж «фороський полонений» Михайло Горбачов. Цей політик має бути для нас сьогодні тим прикладом, як не треба робити політичні перебудови, не чекати пасивно, куди занесе нас хвиля політичної стихії. А його «підтанцьовування» антиукраїнським силам має бути нагадуванням Україні, що ці сили й до сьогодні не забули про плани «змайструвати» щось нове на геополітичному просторі колишнього СРСР і обов’язково, за рахунок незалежності української держави, за рахунок пасивності українців.
Горбачов був готовий зробити все для задоволення інтересів цих сил на Заході та врятування СРСР, навіть за рахунок «розчленування» України. Я вже писав про те, як велися таємні переговори Горбачова з Колем, коли не виключалося з метою збереження «урізаного СРСР» віддати частини України – Закарпаття, Галичину, Північну Буковину – європейським сусідам...Про це, до речі, знають й колишні чеські дипломати та історики. Один з них, на час цих перемовин Горбачова і Коля, жив у Мюнхені.
Я не знаю, чи був Горбачов, як каже дехто в Росії, «американським агентом», але його дивна, якщо не сказати більше, поведінка у серпні 1991 року, під час ГКЧП, викликає запитання й досі. Тоді, мабуть, Горбачов хотів руками своїх підручних розв’язати навіть широкомасштабну громадянську війну заради збереження СРСР. Але ситуація склалася цілком інакше, як цього хотів Ґорбі і його дорадники на Заході. Мої неодноразові розмови з першим Президентом України Леонідом Кравчуком, частина з яких оприлюднена, підтверджували ненависть Горбачова до України і українських політиків, бо він знав, що ні про яке збереження СРСР без України не можна й мріяти. Я це й пишу сьогодні не заради того, щоб ще раз згадати про Горбачова та його ставлення до України, яку він так і не відвідав ні разу за 20 років її незалежності, а тому, що цілком реальні для нинішнього Кремля плани «розчленування України» існують й нині.
Російська розвідка й до сьогодні детально розробляє плани використання «сепаратизму» в Закарпатті та й в Галичині на випадок «гарячої ситуації»... У Німеччині й до сьогодні не виключають перегляду кордонів на Сході Європи, зокрема, у зв’язку з Придністров’ям, і завжди при цьому виринає й питання про Північну Буковину, Закарпаття... Як не сумно, але керують сьогодні Україною сили, котрі готові всіляко «підігрувати» таким сценаріям ліквідації України як незалежної держави.
Горбачов був уособленням кремлівських ворогів незалежності України. Його так звана «перебудова» нічим порядним не закінчилася. Горбачов дійсно, як пише чеський журналіст і дипломат Павел Маша, став улюбленцем певних сил на Заході, які вдячні йому за пасивність при руйнуванні стіни Холодної війни і за те, що він «нічого не зробив»...Не провів у 1985-91 роках справжніх демократичних реформ, що сьогодні стало чи не головною причиною відродження авторитаризму в Росії та «задкування» України від демократії.
Колись Геґель писав про слов’ян, що вони зберуться на віче, пошумлять і вважають, що справа зроблена. Якщо вважати, що корені Горбачова слов’янські і він народився, як дехто не виключає, в українській родині, то він є справжнім уособленням такого підходу до справи. Пошумів у 1985-90, «посидів у Форосі в Криму» в серпні 1991 року, а події на теренах колишньої імперії розвивалися своєю чергою.
Але вже у найближчому майбутньому ситуація, яка мала місце у 1991 році, може досить своєрідно повторитися – на тренах Росії, України, Білорусь, Молдови... Та цього разу у Кремлі може бути рішучіший «реформатор», аніж «фороський полонений» Михайло Горбачов. Цей політик має бути для нас сьогодні тим прикладом, як не треба робити політичні перебудови, не чекати пасивно, куди занесе нас хвиля політичної стихії. А його «підтанцьовування» антиукраїнським силам має бути нагадуванням Україні, що ці сили й до сьогодні не забули про плани «змайструвати» щось нове на геополітичному просторі колишнього СРСР і обов’язково, за рахунок незалежності української держави, за рахунок пасивності українців.