Київ – Формат майбутніх навчальних посібників з історії України і Росії, який, за словами міністра освіти України Дмитра Табачника, мав з’явитися ще наприкінці минулого року, поки що тільки обговорюється. Про це повідомив сьогодні у Москві на міжнародній конференції керівник Центру історії Росії, України і Білорусі Інституту загальної історії РАН Олександр Шубін. Тим часом доктор історичних наук, професор Українського Католицького університету Ярослав Грицак заявляє, що метою таких посібників є, насамперед, «зачистка» національних історій і висловлює сумнів у тому, що їх взагалі буде створено.
«Історики двох країн не припиняють обговорення фактичної сторони історичних сюжетів, які будуть представлені у посібниках. І тут немає консолідованої російської точки зору, як і немає консолідованої української точки зору», – сказав Олександр Шубін.
Він припустив, що, можливо, українські авторитетні історики запропонують свою версію трактування деяких історичних фактів, а російські – свою. Можливо, за словами Шубіна, доцільно перерахувати й альтернативні точки зору зі вказівкою авторів, якщо буде написано синтетичний текст.
Відповідаючи на запитання, як, наприклад, трактуватиметься діяльність Івана Мазепи або Степана Бендери, він сказав: «Це великі історичні фігури. Потрібно розповісти, як діяли ці люди, якими мотивами вони та їх супротивники керувалися. Завдання посібника – дати матеріал для роздумів, а не виставити оцінки історичним особам».
«...черговий зручний для влади підручник...»
Доктор історичних наук, професор Українського Католицького університету Ярослав Грицак вважає, що коли посібник створюється двома сусідніми народами – це європейська формула співпраці. Її започаткували відразу після Другої світової війни для того, щоб Європа більше ніколи не була джерелом великих світових конфліктів. А для цього треба мирити сусідні нації.
«Ми мусимо мати українсько-польські, російсько-українські посібники, – сказав у коментарі для Радіо Свобода Ярослав Грицак. – Що мене дивує і викликає скепсис, то це форма того, як це робиться. Бо якщо за цю справу береться Міністерство освіти та Академія Наук, то для роботи над посібниками наберуть істориків, які завжди заглядають в очі владі і очікують, щоб та сказала, як саме їм слід писати. Ні з російського, ні з українського боку я не бачу у цій групі істориків, які мають незалежні позиції, і можуть ставитися критично і до своєї, і до чужої історії. Тобто, у підсумку це буде черговий зручний для влади підручник, створений для певних прихованих пропагандистських цілей, які, як ми знаємо, ідуть із Кремля».
Український історик зазначає, що в російській історичній науці нині не найкращі тенденції. В Академії наук РФ вже складали списки найбільших фальсифікаторів історії. Але ці тенденції нікуди не щезли. Робляться нові спроби «зачистити» російську історію.
«Така ж тенденція зараз починає простежуватися і в Україні, – каже Ярослав Грицак. – І пов’язана вона із прізвищем нашого теперішнього міністра освіти. Тому очевидно, чого нам слід чекати. Це буде черговий зманіпульований посібник, до того ж провінційний. Здебільшого, історики, які пишуть такі посібники, не читають світову літературу, бо не знають іноземних мов. Вони не знатимуть, скажімо, про дискусії, які ведуться навколо теми Голодомору у США чи Канаді, про книги Лаймерка чи Снайдера. А головна функція посібника – донести до вчителя суть найбільш цікавих дискусій щодо тої чи іншої проблеми».
Водночас Ярослав Грицак зазначив, що ажіотаж до ще не написаних українсько-російських посібників перебільшений. Він сумнівається, що посібники взагалі будуть створені, оскільки ініціатива спущена «згори».
Він припустив, що, можливо, українські авторитетні історики запропонують свою версію трактування деяких історичних фактів, а російські – свою. Можливо, за словами Шубіна, доцільно перерахувати й альтернативні точки зору зі вказівкою авторів, якщо буде написано синтетичний текст.
Відповідаючи на запитання, як, наприклад, трактуватиметься діяльність Івана Мазепи або Степана Бендери, він сказав: «Це великі історичні фігури. Потрібно розповісти, як діяли ці люди, якими мотивами вони та їх супротивники керувалися. Завдання посібника – дати матеріал для роздумів, а не виставити оцінки історичним особам».
«...черговий зручний для влади підручник...»
Доктор історичних наук, професор Українського Католицького університету Ярослав Грицак вважає, що коли посібник створюється двома сусідніми народами – це європейська формула співпраці. Її започаткували відразу після Другої світової війни для того, щоб Європа більше ніколи не була джерелом великих світових конфліктів. А для цього треба мирити сусідні нації.
«Ми мусимо мати українсько-польські, російсько-українські посібники, – сказав у коментарі для Радіо Свобода Ярослав Грицак. – Що мене дивує і викликає скепсис, то це форма того, як це робиться. Бо якщо за цю справу береться Міністерство освіти та Академія Наук, то для роботи над посібниками наберуть істориків, які завжди заглядають в очі владі і очікують, щоб та сказала, як саме їм слід писати. Ні з російського, ні з українського боку я не бачу у цій групі істориків, які мають незалежні позиції, і можуть ставитися критично і до своєї, і до чужої історії. Тобто, у підсумку це буде черговий зручний для влади підручник, створений для певних прихованих пропагандистських цілей, які, як ми знаємо, ідуть із Кремля».
Український історик зазначає, що в російській історичній науці нині не найкращі тенденції. В Академії наук РФ вже складали списки найбільших фальсифікаторів історії. Але ці тенденції нікуди не щезли. Робляться нові спроби «зачистити» російську історію.
«Така ж тенденція зараз починає простежуватися і в Україні, – каже Ярослав Грицак. – І пов’язана вона із прізвищем нашого теперішнього міністра освіти. Тому очевидно, чого нам слід чекати. Це буде черговий зманіпульований посібник, до того ж провінційний. Здебільшого, історики, які пишуть такі посібники, не читають світову літературу, бо не знають іноземних мов. Вони не знатимуть, скажімо, про дискусії, які ведуться навколо теми Голодомору у США чи Канаді, про книги Лаймерка чи Снайдера. А головна функція посібника – донести до вчителя суть найбільш цікавих дискусій щодо тої чи іншої проблеми».
Водночас Ярослав Грицак зазначив, що ажіотаж до ще не написаних українсько-російських посібників перебільшений. Він сумнівається, що посібники взагалі будуть створені, оскільки ініціатива спущена «згори».