Український письменник Микола Хвильовий у книзі памфлетів «Думки проти течії» кинув гасло: «Геть від Москви!». То був 1925 рік, відносно ще вегетаріанські часи. Ніхто за цей крамольний заклик не потяг Хвильового до буцегарні. Письменник волів бачити Україну часткою Європи, а не російською колонією, приреченою пасти задніх, як усі васали кремлівських бояр.
Гасло Хвильового знайшло тоді співчутливий відгук у колах творчої інтелігенції – з доволі сумними наслідками для неї у прийдешні 1930-і роки, коли ця інтелігенція стала «розстріляним Відродженням» (термін Юрія Лавріненка, якщо не помиляюся). Заклик Хвильового мені згадався нині, бо через 86 років гасло «Геть від Москви!» зовсім ніби несподівано зазвучало знову – але не вдома, а в Грузії.
Цікаве повідомлення промайнуло у пресі: вчителі зі Сполучених Штатів навчають грузинських школярів англійської мови. Тисяча їх уже там працює, ще півтисячі має прибути до початку нового навчального року. У тій маленькій республіці кожна школа матиме свого вчителя англійської.
Як сказав репортерові газети New York Times Дімітрі Шашкіні, міністр у справах освіти й науки Грузії, його країна може досягти економічного прогресу лише за умов поліпшення системи народної освіти, і велика частина цього проекту – щоб кожна дитина володіла не російською, а англійською, яка є мовою світовою, мовою справді міжнаціонального спілкування. На це звання російська віками мала патент, будучи знаряддям колоніальної експансії, передумовою успішної кар’єри.
Англійська – вікно у світ
У незалежній, постколоніальній Грузії так не вважають. Російську мову у школах вирішили позбавити статусу обов’язкового предмету, зробити її факультативною, тобто вибірковою, яку студіюють за власним бажанням, як французьку, або, скажімо, німецьку чи іспанську. Це, до речі так, як прийнято в американських вишах, хоча піку популярності в Америці російська осягнула у роки «холодної війни». Її вивчали насамперед як ключ до пізнання й розуміння психології потенційного ворога, що претендував на світове панування, особливо після того, як у жовтні 1957 року Радянський Союз запустив першого штучного супутника. У Сполучених Штатах одразу усвідомили: якщо країна здатна зажбурнути у космос шматок заліза, значить, вона володіє міжконтинентальною балістичною ракетою, на яку може насадити ядерну бомбу. Відтак почався золотий вік вивчення російської мови на слов’янських кафедрах в університетах, коледжах, військових академіях.
Але після розвалу радянської імперії, коли Росію вже не сприймали як фізичну загрозу існуванню західної цивілізації, популярність російської в Америці поступово якщо не зійшла на пси зовсім, то принаймні істотно занепала. І, як виглядає, подібний занепад інтересу до російської спостерігаємо у Грузії.
Тим часом у самій Росії зростає інтерес до вивчення англійської, як також у Грузії і, як виглядає, в інших колишніх радянських республіках, бо ж молоді гості звідти досить часто непогано володіють англійською. Для них тепер англійська, а не російська, стала перепусткою до успішної кар’єри.
Україна і грузинський урок
Подумалося: а чому б Україні не запозичити грузинського досвіду, причому у видозміненому варіанті, а саме: чому б не запросити шкільними вчителями англійської американських українців? Це може стати серйозним резервуаром допомоги, як стала після Чорнобильської атомної катастрофи добродійна діяльність американських українців. Після квітня 1986-го вони створили Фонд допомоги дітям Чорнобиля, вони зібрали й відправили в Україну медичне обладнання на десятки мільйонів доларів.
Саме завдяки зусиллям американських українців Конгрес США створив спеціальну комісію для дослідження фактів Голодомору. Американські українці грошима й безкоштовною працею, зокрема, архітектурним проектом Богдана Геруляка, допомогли відкрити тут у Нью-Йорку Консульство України. Вони ж обладнали «під ключ» будинок Української місії при ООН. Тож є в американських українців і традиції, і досвід допомоги.
Я опитував знайомих молодих людей, чиї батьки й діди прищепили їм стійку любов до «старої країни» попри той факт, що це вже друга чи третя генерація, вони народилися тут, стовідсоткові американці, виварені в американському «плавильному казані». Так от, ці молоді люди вхопилися за ідею навчати земляків в Україні, нехай навіть за невелику платню.
У Грузії вчителів поселяють безкоштовно у місцевих родинах і платять їм по 275 доларів на місяць. Небагато, звичайно, але кажуть, що на ці гроші там можна прожити. Не знати, як в Україні, але ясно, що приїзд американських вчителів навряд чи буде таким уже тягарем для бюджету країни. Зате які перспективи відкриє для випускників школи знання англійської! Можна з певністю стверджувати, що розширені горизонти цих людей сприятимуть і розвиткові української економіки.
Можуть, звичайно, сказати, що англійську й без заокеанських педагогів викладають у школах. Це так, але ж учителі місцеві є і в Грузії, одначе самі грузини кажуть, що англійська вітчизняних вчителів, як правило, лише схожа на англійську, вона книжкова, набута у педінститутах, де вони здавали оті злощасні «тисячі». Мене теж свого часу навчали англійської, починаючи від 5-го класу, а потім в інституті. Але після всіх тих студій, коли я опинився у Нью-Йорку, то на початках не міг і кроку ступити без кишенькового словника Коллінза, не міг двох слів зв’язати, бо не було знання живої мови, що може дати лише той викладач, для якого англійська рідна.
Чи не здається вам, що заклик Хвильового не втратив злободення й нині?
Юрій Дулерайн – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Гасло Хвильового знайшло тоді співчутливий відгук у колах творчої інтелігенції – з доволі сумними наслідками для неї у прийдешні 1930-і роки, коли ця інтелігенція стала «розстріляним Відродженням» (термін Юрія Лавріненка, якщо не помиляюся). Заклик Хвильового мені згадався нині, бо через 86 років гасло «Геть від Москви!» зовсім ніби несподівано зазвучало знову – але не вдома, а в Грузії.
Цікаве повідомлення промайнуло у пресі: вчителі зі Сполучених Штатів навчають грузинських школярів англійської мови. Тисяча їх уже там працює, ще півтисячі має прибути до початку нового навчального року. У тій маленькій республіці кожна школа матиме свого вчителя англійської.
Як сказав репортерові газети New York Times Дімітрі Шашкіні, міністр у справах освіти й науки Грузії, його країна може досягти економічного прогресу лише за умов поліпшення системи народної освіти, і велика частина цього проекту – щоб кожна дитина володіла не російською, а англійською, яка є мовою світовою, мовою справді міжнаціонального спілкування. На це звання російська віками мала патент, будучи знаряддям колоніальної експансії, передумовою успішної кар’єри.
Англійська – вікно у світ
У незалежній, постколоніальній Грузії так не вважають. Російську мову у школах вирішили позбавити статусу обов’язкового предмету, зробити її факультативною, тобто вибірковою, яку студіюють за власним бажанням, як французьку, або, скажімо, німецьку чи іспанську. Це, до речі так, як прийнято в американських вишах, хоча піку популярності в Америці російська осягнула у роки «холодної війни». Її вивчали насамперед як ключ до пізнання й розуміння психології потенційного ворога, що претендував на світове панування, особливо після того, як у жовтні 1957 року Радянський Союз запустив першого штучного супутника. У Сполучених Штатах одразу усвідомили: якщо країна здатна зажбурнути у космос шматок заліза, значить, вона володіє міжконтинентальною балістичною ракетою, на яку може насадити ядерну бомбу. Відтак почався золотий вік вивчення російської мови на слов’янських кафедрах в університетах, коледжах, військових академіях.
Але після розвалу радянської імперії, коли Росію вже не сприймали як фізичну загрозу існуванню західної цивілізації, популярність російської в Америці поступово якщо не зійшла на пси зовсім, то принаймні істотно занепала. І, як виглядає, подібний занепад інтересу до російської спостерігаємо у Грузії.
Тим часом у самій Росії зростає інтерес до вивчення англійської, як також у Грузії і, як виглядає, в інших колишніх радянських республіках, бо ж молоді гості звідти досить часто непогано володіють англійською. Для них тепер англійська, а не російська, стала перепусткою до успішної кар’єри.
Україна і грузинський урок
Подумалося: а чому б Україні не запозичити грузинського досвіду, причому у видозміненому варіанті, а саме: чому б не запросити шкільними вчителями англійської американських українців? Це може стати серйозним резервуаром допомоги, як стала після Чорнобильської атомної катастрофи добродійна діяльність американських українців. Після квітня 1986-го вони створили Фонд допомоги дітям Чорнобиля, вони зібрали й відправили в Україну медичне обладнання на десятки мільйонів доларів.
Саме завдяки зусиллям американських українців Конгрес США створив спеціальну комісію для дослідження фактів Голодомору. Американські українці грошима й безкоштовною працею, зокрема, архітектурним проектом Богдана Геруляка, допомогли відкрити тут у Нью-Йорку Консульство України. Вони ж обладнали «під ключ» будинок Української місії при ООН. Тож є в американських українців і традиції, і досвід допомоги.
Я опитував знайомих молодих людей, чиї батьки й діди прищепили їм стійку любов до «старої країни» попри той факт, що це вже друга чи третя генерація, вони народилися тут, стовідсоткові американці, виварені в американському «плавильному казані». Так от, ці молоді люди вхопилися за ідею навчати земляків в Україні, нехай навіть за невелику платню.
У Грузії вчителів поселяють безкоштовно у місцевих родинах і платять їм по 275 доларів на місяць. Небагато, звичайно, але кажуть, що на ці гроші там можна прожити. Не знати, як в Україні, але ясно, що приїзд американських вчителів навряд чи буде таким уже тягарем для бюджету країни. Зате які перспективи відкриє для випускників школи знання англійської! Можна з певністю стверджувати, що розширені горизонти цих людей сприятимуть і розвиткові української економіки.
Можуть, звичайно, сказати, що англійську й без заокеанських педагогів викладають у школах. Це так, але ж учителі місцеві є і в Грузії, одначе самі грузини кажуть, що англійська вітчизняних вчителів, як правило, лише схожа на англійську, вона книжкова, набута у педінститутах, де вони здавали оті злощасні «тисячі». Мене теж свого часу навчали англійської, починаючи від 5-го класу, а потім в інституті. Але після всіх тих студій, коли я опинився у Нью-Йорку, то на початках не міг і кроку ступити без кишенькового словника Коллінза, не міг двох слів зв’язати, бо не було знання живої мови, що може дати лише той викладач, для якого англійська рідна.
Чи не здається вам, що заклик Хвильового не втратив злободення й нині?
Юрій Дулерайн – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода