У проекті документу, який викликав протести, пропонується (увага!) – дозволити ректорам вузів щороку підвищувати плату за навчання залежно від зростання індексу інфляції або збільшення мінімальної заробітної плати. Власне цей пункт головним чином і викликав обурення не лише у студентів, але й у їхніх батьків, які теж прийшли на акцію протесту. Адже в основному саме на плечі останніх лягає оплата за навчання студентів-контрактників. Деякі обурені навіть прийшли зі своїми дітьми, ще школярами, чиє майбутнє учасників протесту тепер непокоїть тепер ще більше.
Абітурієнти взагалі можуть втратити шанс вчитися
Крім очевидного підвищення цін на навчання у планах Міністерства освіти є ще намір скоротити держзамовлення на 42%. Але і цього замало реформаторам.
Міністр освіти Дмитро Табачник днями наголосив, що Україна вже неначе той нещасний кінь Болівар О. Генрі, який не може винести понад 900 вищих навчальних закладів. Міністр назвав таку ситуацію Армагедоном вищої освіти. Тож від «кінця української освіти» міністерство вирішило рятуватись радикальними скороченнями, злиттями, укрупненням і т.д..
У проекті закону «Про вищу освіту» йдеться про скорочення кількості вищих навчальних закладів. Згідно документу, статус вишу буде визначатися за кількістю студентів. Статус університетів втратять не лише провінційні виші. Наприклад, один із найстаріших вищих навчальних закладів України, Києво-Могилянська академія, з Національного університету ризикує перетворитися на коледж.
Внаслідок ухвалення запропонованого депутатами законопроекту більшість українських абітурієнтів втратять шанс не лише на безоплатне навчання, а й на навчання взагалі (!) будь-якої форми оплати, у будь-якому, навіть у найостаннішому, Богом забутому університеті в якомусь невеликому місті.
Зі словами пана міністра про те, що ситуація з вищою освітою в Україні вже є Армагедоном, не можна не погодитися. Певним підтвердженням незадовільного становища з якістю освіти може слугувати і той факт, що жоден український ВНЗ не входить до 500 найкращих університетів світу.
Але подивимося правді у вічі, кінець освіти – не поодинокий український Армагедон. Не лише 900 вищих навчальних закладів, можуть стати причиною того що, Болівар, під назвою Україна, як висловився міністр, може скоро просто відкинути копита. Кінець освіти прямо пропорційний Армагедону загальнодержавному, у якому ми продовжуємо якимось чином щодня жити, виживати і до вибухової точки якого ми рухаємося зі швидкістю експресу. радикальні дії зі скорочення, злиття, укрупнення і т.д. українську освіту і Україну загалом очевидно не врятують, а навпаки...
Куди подітися молодим українцям?
Величезна армія юних українців, втративши шанс вступити в університети, не піде вчитися, скажімо, в училища, – бо їх міністерство теж планує позакривати, не піде працювати на заводи, фабрики і т.д., – бо вони не працюють, не повернеться у села, – бо про село держава вже забула давно. Куди ж підуть усі ці молоді люди, які закінчивши школу і досягнувши повноліття, стануть, фактично, одразу ж у більшості у своїй безробітними?Куди подінуться тисячі безробітних викладачів?
Реформа освіти, без низки реформ в галузі економіки, промисловості, аграрного сектору не допоможе уникнути Україні долі Армагедону. А разом з іншими «позитивними» реформами чинної влади та тими, що лише планує запровадити, такими як посилення податкового тиску, підвищення тарифів, пенсійна реформа і т.д. – може просто призвести до потужного соціального вибуху.
Очевидно, що невдоволена молодь, а особливо незайнята навчанням чи роботою та позбавлена гідних доходів, є дуже небезпечною силою. Чого варті лише останні події в Тунісі та Єгипті, минулорічні масові протести у Греції, Франції та Британії..
Україна не може стати винятком і не стане. Крім того, армія безробітних ризикує стати армією шахраїв, грабіжників та емігрантів.
Позбавляючи Болівара непотрібних 900 навчальних закладів, на нього кинуть ще більший тягар соціально-економічної кризи. Та чи винесе усе це Болівар, пане міністре?
Абітурієнти взагалі можуть втратити шанс вчитися
Крім очевидного підвищення цін на навчання у планах Міністерства освіти є ще намір скоротити держзамовлення на 42%. Але і цього замало реформаторам.
Міністр освіти Дмитро Табачник днями наголосив, що Україна вже неначе той нещасний кінь Болівар О. Генрі, який не може винести понад 900 вищих навчальних закладів. Міністр назвав таку ситуацію Армагедоном вищої освіти. Тож від «кінця української освіти» міністерство вирішило рятуватись радикальними скороченнями, злиттями, укрупненням і т.д..
У проекті закону «Про вищу освіту» йдеться про скорочення кількості вищих навчальних закладів. Згідно документу, статус вишу буде визначатися за кількістю студентів. Статус університетів втратять не лише провінційні виші. Наприклад, один із найстаріших вищих навчальних закладів України, Києво-Могилянська академія, з Національного університету ризикує перетворитися на коледж.
Внаслідок ухвалення запропонованого депутатами законопроекту більшість українських абітурієнтів втратять шанс не лише на безоплатне навчання, а й на навчання взагалі (!) будь-якої форми оплати, у будь-якому, навіть у найостаннішому, Богом забутому університеті в якомусь невеликому місті.
Зі словами пана міністра про те, що ситуація з вищою освітою в Україні вже є Армагедоном, не можна не погодитися. Певним підтвердженням незадовільного становища з якістю освіти може слугувати і той факт, що жоден український ВНЗ не входить до 500 найкращих університетів світу.
Але подивимося правді у вічі, кінець освіти – не поодинокий український Армагедон. Не лише 900 вищих навчальних закладів, можуть стати причиною того що, Болівар, під назвою Україна, як висловився міністр, може скоро просто відкинути копита. Кінець освіти прямо пропорційний Армагедону загальнодержавному, у якому ми продовжуємо якимось чином щодня жити, виживати і до вибухової точки якого ми рухаємося зі швидкістю експресу. радикальні дії зі скорочення, злиття, укрупнення і т.д. українську освіту і Україну загалом очевидно не врятують, а навпаки...
Куди подітися молодим українцям?
Величезна армія юних українців, втративши шанс вступити в університети, не піде вчитися, скажімо, в училища, – бо їх міністерство теж планує позакривати, не піде працювати на заводи, фабрики і т.д., – бо вони не працюють, не повернеться у села, – бо про село держава вже забула давно. Куди ж підуть усі ці молоді люди, які закінчивши школу і досягнувши повноліття, стануть, фактично, одразу ж у більшості у своїй безробітними?Куди подінуться тисячі безробітних викладачів?
Реформа освіти, без низки реформ в галузі економіки, промисловості, аграрного сектору не допоможе уникнути Україні долі Армагедону. А разом з іншими «позитивними» реформами чинної влади та тими, що лише планує запровадити, такими як посилення податкового тиску, підвищення тарифів, пенсійна реформа і т.д. – може просто призвести до потужного соціального вибуху.
Очевидно, що невдоволена молодь, а особливо незайнята навчанням чи роботою та позбавлена гідних доходів, є дуже небезпечною силою. Чого варті лише останні події в Тунісі та Єгипті, минулорічні масові протести у Греції, Франції та Британії..
Україна не може стати винятком і не стане. Крім того, армія безробітних ризикує стати армією шахраїв, грабіжників та емігрантів.
Позбавляючи Болівара непотрібних 900 навчальних закладів, на нього кинуть ще більший тягар соціально-економічної кризи. Та чи винесе усе це Болівар, пане міністре?