Андрій Черних
Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки (міносвіти) формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою. Таким чином, формально міністерство освіти діє у межах своєї компетенції, визначеної законом.
Разом з тим, листом від 06.01.2011 № 1/9-3 міністерство освіти порушує низку базових принципів державного регулювання освітньої діяльності в Україні.
Міносвіти використовує обґрунтування для зменшення обсягів державного замовлення. На думку міністерства, це зменшення чисельності випускників старшої та середньої школи. Отже, і скорочувати державне замовлення пропонується прямо пропорційно скороченню кількості випускників шкіл.
Проте абзацом четвертим частини першої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» передбачено: фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації. Та ста вісімдесяти студентів – у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації.
Таким чином, у відповідності до Закону України «Про вищу освіту» кількість студентів, навчання яких фінансується за рахунок бюджету, залежить від загальної кількості населення України, а не від кількості осіб, що закінчили школу в останній рік. І це є зрозумілим, оскільки до вищих навчальних закладів можуть вступати і громадяни, які закінчили школу декілька років тому, але з тих чи інших підстав не отримали вищу освіту.
Бо відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про вищу освіту» право навчатися у державних вищих навчальних закладах за рахунок бюджету мають всі громадяни України, які ще не отримали хоча б однієї вищої освіти, а не лише ті громадяни, які щойно закінчили школу. Зменшення кількості державного замовлення виправдано лише при відповідному зменшенні загальної кількості населення України, проте ніяких розрахунків з цього приводу Міністерство освіти не надає.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про вищу освіту» у вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менше 51 відсотка від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.
Таким чином, зменшення кількості студентів, що навчаються за державним замовленням, змусить державні вищі навчальні заклади провести відповідне зменшення кількості студентів, що навчаються за контрактом (щоб не порушувалися норми статті 23 Закону «Про вищу освіту»). Отже, відбудеться загальне скорочення кількості студентів всіх форм навчання, а не лише скорочення обсягів державного замовлення.
Це може вважатися діями, спрямованими на обмеження права на освіту.
Більше того, листом пропонується взагалі позбавити деякі вищі навчальні заклади державного замовлення за певними спеціальностями.
Так, наприклад, державне замовлення за спеціальністю «Право» планується залишити лише для класичних університетів та юридичних академій. Всі інші державні вищі навчальні заклади не зможуть готувати студентів із цієї спеціальності ні за державним замовленням, ні за контрактом (через норми статті 23 Закону України «Про вищу освіту», яка передбачає залежність кількості студентів, що навчаються за контрактом від кількості студентів, що навчаються за рахунок бюджету), незважаючи на отриману ліцензію та сертифікат про акредитацію.
Введення зазначених обмежень нівелює зміст ліцензії на освітню діяльність, закладеній у абзаці другому статті 28 Закону України «Про вищу освіту». Згадана норма зазначає, що у ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їхні юридичні адреси.
У чому проглядається корупція
З огляду на лист міносвіти, число студентів, яких буде набирати державний заклад, залежатиме не від обсягу зазначеного у ліцензії, а від позиції міносвіти (чи надасть воно державне замовлення, а якщо надасть, то на який обсяг). Зазначене утворює сприятливі умови для розвитку корупції.
При цьому такі обмеження не стосуються приватних вищих навчальних закладів. Отже, скорочення обсягів державного замовлення, запропоноване міністерством освіти, ставить державні заклади вищої освіти у вкрай невигідне становище у порівнянні з приватними вищими навчальними закладами. Замість підтримки державної освіти, відбудеться примусове її скорочення.
Суперечить законодавству «Про освіту» і запропоноване формування державного замовлення «з урахуванням регіонального підходу та профільності вищого навчального закладу» (дослівна цитата з листа).
Зазначене порушує право громадян на освіту, зокрема воно суперечить абзацу третьому частини першої статті 3 Закону України «Про освіту», де зазначено, що право на освіту забезпечується створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина. Лист міносвіти значно обмежує можливість для вибору спеціальності, тобто профілю навчання.
З урахуванням вказаного впливу обсягів державного замовлення на загальний обсяг студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах (у тому числі і за контрактом) і штучного розподілу такого замовлення за регіональним та профільним принципом, виникає питання про наявність у діях міністерства освіти ознак антиконкурентних дій органу влади ( стаття 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), адже таке штучне квотування без використання конкурсних засад справляє значний вплив на конкуренцію між вищими навчальними закладами. Втім, остаточний висновок щодо наявності чи відсутності порушень конкурентного права може бути зроблений лише органами Антимонопольного комітету України після детального вивчення стану ринку освітніх послуг у сфері вищої освіти по тій чи іншій спеціальності.
Крім того, є сумнівною відповідність зазначених положень листа абзацу восьмому статті 31 Закону України «Про вищу освіту».
Вказаним абзацом передбачено встановлення державою нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів однакових для вищих навчальних закладів одного статусу (в тому числі статусу національного), рівня акредитації та типу (хоча щодо відповідності чи невідповідності нормам статті 31 можливі різні тлумачення. «Інше забезпечення» – це дуже розпливчатий термін, а відповідних роз’яснень у законодавстві не має).
Також слід відзначити термінологічну невідповідність листа. У листі постійно вживаються терміни, точних визначень яких не має у чинному законодавстві. Так, зокрема у Законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту» немає визначень понять «класичний університет», «технічний університет», «економічний університет» тощо. Натомість, навпаки частиною першою статті 25 Закону України «Про вищу освіту» стверджуються, що як класичні, так і профільні університети відносяться до одного типу вищих навчальних закладів – «університет». Тобто, на сьогоднішній час неможливо точно встановити критерії, наприклад «класичного університету» та його відмінності від інших – «некласичних». Деякі терміни, такі як «юридична академія», взагалі не зустрічаються у законодавстві.
Проте, саме зважаючи на ці терміни, пропонується розміщувати чи не розміщувати державне замовлення на ті чи інші спеціальності.
Можливість довільного тлумачення таких термінів – «чи є той чи інший університет класичним?» – також буде створювати сприятливі умови для корупційних схем.
Андрій Черних, перший заступник керівника секретаріату Українського молодіжного форуму
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Разом з тим, листом від 06.01.2011 № 1/9-3 міністерство освіти порушує низку базових принципів державного регулювання освітньої діяльності в Україні.
Міносвіти використовує обґрунтування для зменшення обсягів державного замовлення. На думку міністерства, це зменшення чисельності випускників старшої та середньої школи. Отже, і скорочувати державне замовлення пропонується прямо пропорційно скороченню кількості випускників шкіл.
Проте абзацом четвертим частини першої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» передбачено: фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищих навчальних закладах державної форми власності здійснюється в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста студентів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації. Та ста вісімдесяти студентів – у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації.
Таким чином, у відповідності до Закону України «Про вищу освіту» кількість студентів, навчання яких фінансується за рахунок бюджету, залежить від загальної кількості населення України, а не від кількості осіб, що закінчили школу в останній рік. І це є зрозумілим, оскільки до вищих навчальних закладів можуть вступати і громадяни, які закінчили школу декілька років тому, але з тих чи інших підстав не отримали вищу освіту.
Бо відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про вищу освіту» право навчатися у державних вищих навчальних закладах за рахунок бюджету мають всі громадяни України, які ще не отримали хоча б однієї вищої освіти, а не лише ті громадяни, які щойно закінчили школу. Зменшення кількості державного замовлення виправдано лише при відповідному зменшенні загальної кількості населення України, проте ніяких розрахунків з цього приводу Міністерство освіти не надає.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про вищу освіту» у вищих навчальних закладах державної і комунальної форм власності кількість студентів, прийнятих на перший курс на навчання за державним замовленням, повинна становити не менше 51 відсотка від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на перший курс.
Таким чином, зменшення кількості студентів, що навчаються за державним замовленням, змусить державні вищі навчальні заклади провести відповідне зменшення кількості студентів, що навчаються за контрактом (щоб не порушувалися норми статті 23 Закону «Про вищу освіту»). Отже, відбудеться загальне скорочення кількості студентів всіх форм навчання, а не лише скорочення обсягів державного замовлення.
Це може вважатися діями, спрямованими на обмеження права на освіту.
Більше того, листом пропонується взагалі позбавити деякі вищі навчальні заклади державного замовлення за певними спеціальностями.
Так, наприклад, державне замовлення за спеціальністю «Право» планується залишити лише для класичних університетів та юридичних академій. Всі інші державні вищі навчальні заклади не зможуть готувати студентів із цієї спеціальності ні за державним замовленням, ні за контрактом (через норми статті 23 Закону України «Про вищу освіту», яка передбачає залежність кількості студентів, що навчаються за контрактом від кількості студентів, що навчаються за рахунок бюджету), незважаючи на отриману ліцензію та сертифікат про акредитацію.
Введення зазначених обмежень нівелює зміст ліцензії на освітню діяльність, закладеній у абзаці другому статті 28 Закону України «Про вищу освіту». Згадана норма зазначає, що у ліцензіях на освітню діяльність зазначаються назва напряму, спеціальності, освітньо-кваліфікаційний рівень та обсяги підготовки, термін дії ліцензії, а також юридична адреса вищого навчального закладу, його відокремлені структурні підрозділи (філії) та їхні юридичні адреси.
У чому проглядається корупція
З огляду на лист міносвіти, число студентів, яких буде набирати державний заклад, залежатиме не від обсягу зазначеного у ліцензії, а від позиції міносвіти (чи надасть воно державне замовлення, а якщо надасть, то на який обсяг). Зазначене утворює сприятливі умови для розвитку корупції.
При цьому такі обмеження не стосуються приватних вищих навчальних закладів. Отже, скорочення обсягів державного замовлення, запропоноване міністерством освіти, ставить державні заклади вищої освіти у вкрай невигідне становище у порівнянні з приватними вищими навчальними закладами. Замість підтримки державної освіти, відбудеться примусове її скорочення.
Суперечить законодавству «Про освіту» і запропоноване формування державного замовлення «з урахуванням регіонального підходу та профільності вищого навчального закладу» (дослівна цитата з листа).
Зазначене порушує право громадян на освіту, зокрема воно суперечить абзацу третьому частини першої статті 3 Закону України «Про освіту», де зазначено, що право на освіту забезпечується створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина. Лист міносвіти значно обмежує можливість для вибору спеціальності, тобто профілю навчання.
З урахуванням вказаного впливу обсягів державного замовлення на загальний обсяг студентів, що навчаються у вищих навчальних закладах (у тому числі і за контрактом) і штучного розподілу такого замовлення за регіональним та профільним принципом, виникає питання про наявність у діях міністерства освіти ознак антиконкурентних дій органу влади ( стаття 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), адже таке штучне квотування без використання конкурсних засад справляє значний вплив на конкуренцію між вищими навчальними закладами. Втім, остаточний висновок щодо наявності чи відсутності порушень конкурентного права може бути зроблений лише органами Антимонопольного комітету України після детального вивчення стану ринку освітніх послуг у сфері вищої освіти по тій чи іншій спеціальності.
Крім того, є сумнівною відповідність зазначених положень листа абзацу восьмому статті 31 Закону України «Про вищу освіту».
Вказаним абзацом передбачено встановлення державою нормативів матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення вищих навчальних закладів однакових для вищих навчальних закладів одного статусу (в тому числі статусу національного), рівня акредитації та типу (хоча щодо відповідності чи невідповідності нормам статті 31 можливі різні тлумачення. «Інше забезпечення» – це дуже розпливчатий термін, а відповідних роз’яснень у законодавстві не має).
Також слід відзначити термінологічну невідповідність листа. У листі постійно вживаються терміни, точних визначень яких не має у чинному законодавстві. Так, зокрема у Законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту» немає визначень понять «класичний університет», «технічний університет», «економічний університет» тощо. Натомість, навпаки частиною першою статті 25 Закону України «Про вищу освіту» стверджуються, що як класичні, так і профільні університети відносяться до одного типу вищих навчальних закладів – «університет». Тобто, на сьогоднішній час неможливо точно встановити критерії, наприклад «класичного університету» та його відмінності від інших – «некласичних». Деякі терміни, такі як «юридична академія», взагалі не зустрічаються у законодавстві.
Проте, саме зважаючи на ці терміни, пропонується розміщувати чи не розміщувати державне замовлення на ті чи інші спеціальності.
Можливість довільного тлумачення таких термінів – «чи є той чи інший університет класичним?» – також буде створювати сприятливі умови для корупційних схем.
Андрій Черних, перший заступник керівника секретаріату Українського молодіжного форуму
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.