Данилишин: Тимошенко – людина, яка здатна об’єднати політичну опозицію

– Пане Данилишин, почнемо з минулого тижня. Український глядач чекав Вас у своїй домівці, бо рекламувалася Ваша присутність в програмі Савіка Шустера «Шустер Live» на Першому національному каналі. Під час передачі Савік Шустер жалівся, що Ви не взяли участь у цій програмі і так далі.

Вас просили на цю програму, чи це була якась піар-акція, яка була закручена київською стороною?

– Зі мною особисто ніхто про участь в програмі мову не вів. Так само можна було мене запросити полетіти в космічний простір, не показавши ракети і не поговоривши зі мною особисто, чи хочу я туди летіти, чи не хочу. Зі мною мови конкретно ніхто не вів. І говорити про те, що я не прийшов туди, куди мене не запрошували особисто, звичайно це було просто-напросто якось некоректно по відношенню до мене особисто.

– Чи Ви після цього якось намагалися з’ясувати ситуацію, чому глядача було підведено таким чином?

– Я думаю, що це справа української сторони, наскільки був поінформований і в якій мірі глядач чи слухач по певній програмі. Пізніше, я думаю, будуть робитися висновки, в тому числі і з моєї сторони, наскільки коректно чи некоректно було це все зароблено по відношенню до мене.

– Так що можна сказати, що продюсерський центр Савіка Шустера дезінформував українського глядача?

– Я хочу сказати, що зі мною особисто ніхто ніяких переговорів не вів.

– Ви попросили і отримали політичний притулок в Чехії. Чи це було Ваше особисте рішення чи, може, Вам хтось його підказував, чи порадив це зробити? Скажімо, може, колишній Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко або інші люди, чи радше Ви самостійно і тверезо обрали такий крок?

– Це був непростий крок, хочу сказати. І з моєї сторони він формувався не протягом одного дня і навіть не одного тижня. У мене була можливість подумати над тим, тому що дійсно захід неординарний, і рішення, яке було прийняте про прохання чеської сторони про надання системи міжнародного захисту, також приймалося дуже нелегко. Але врешті-решт таке рішення було прийняте.

Я звернувся до уряду Чеської Республіки, до МВС з приводу надання мені системи міжнародного захисту. І через проведення відповідних процедур таке рішення чеська сторона ухвалила 13 січня 2011 року.

– Коли Вам про це повідомили, яка була Ваша перша емоційна реакція?

– Зі мною була проведена відповідна співбесіда представниками МВС Чеської Республіки. Були присутні на цій співбесіді троє осіб, включаючи мого чеського адвоката Марину Махіткову. Були задані відповідні питання і надана відповідна інформація, надані пізніше і в цей час відповідні документи, які підтверджували те, що в Україні дійсно можуть бути ризики для мене як для особи і для громадянина по певних правах і, можливо, захисту моїх прав.

Я думаю, що чеською стороною були також прийняті відповідні заходи для того, щоб вони побачили, наскільки вони аргументовані чи не аргументовані. І рішення, яке було прийняте представниками чеської сторони, мені було доведене 13 січня 2011 року.

– Ви зраділи?

– Я думаю, що і для чеської сторони це було непросте рішення, і для моєї сторони.

Чи це була радість, чи якийсь мотив суму за тим, що саме в даний момент і в даний час можливості для забезпечення справедливого судового розгляду моїх прав в Україні є такими, які не дозволять в тій чи в іншій мірі провадити захист мене як особи і громадянина. Тут, можна сказати, радіти чому немає. Є деяке почуття смутку про те, що твоя країна, в якій ти жив, в якій ти народився, в якій ти виріс, в якій ти ставав доктором наук і академіком НАНУ, в даному випадку не може тобі дати тих можливостей захисту.

– Ви самі згадали, що Ви – академік. Навіщо Ви пішли в політику? Хто Вас в цьому переконав?

– Говорять про те, що людина живе в певній країні, працює в певній сфері. Сама по собі діяльність і на посту директора інституту, директора наукової установи, участь у відповідних заходах – це не є просто замикання в якомусь середовищі. Якщо людина вже потрапляє і займається і економічною діяльністю, аналізом відповідних економічних аспектів, окремих політичних подій, окремих аспектів розвитку нашого суспільства – це не є аналіз чи діяльність просто як діяльність, а вже інтеграція у відповідну політичну систему.

І говорити про те, що я ніколи не займався політикою, я займався політикою. І хочу сказати, що ще раніше, ніж деякі політики, які по списках обиралися у парламент від відповідних політичних партій. Тоді, коли дані політики ще хотіли ставати докторами чи кандидатами економічних наук, я на відповідних радах за них голосував по певних процедурах і деяких з них знаю.

– Так що це рішення було логічним продовженням Вашої професійної діяльності?

– Знаю дуже багато і знаю, хто чим з них дихає, хто що писав, і хто що не писав, і хто що думає робити як у найближчий період, так і в більш віддалений.

– Коли Ви приїхали до Чеської Республіки, Ви приїхали з доброї волі, так нам ситуацію пояснював Ваш попередній адвокат – Степан Українець. Ви приїхали сюди, щоб зустрітися зі слідчими і щоб роз’яснити цю справу. І Ви приїхали з певними надіями.

Вас тоді українська сторона видала чехам. І відпекувалася від того, були заяви, що це не сталося під українським посольством в Празі, що під час розмови з Вами не були присутні представники української прокуратури.

Як це насправді все відбулося? Чи Ви були шоковані тим, що зробили з Вами Ваші побратими, так би мовити?

– Я зараз, наприклад, коли чую деякі аналітичні твердження, деякі роздуми філософські деяких наших теперішніх політиків, які взагалі, можна сказати, нічого так не розуміють ні в економіці, ні тверезо, ні в юриспруденції, але які беруть окремі листочки зі справи і роблять деякі узагальнення, і роблять аналізи, мені хочеться порадити тим людям, хай займаються тим, чим вони завжди займаються, або не лізуть туди, куди їм не потрібно.

Я офіційно пішов у відпустку 2 серпня 2010 року. 5 серпня я виїхав на територію ФРН, знаходився у клініках Баден-Бадена. Хочу сказати, що я не тікав з України як окремі представники колишньої-теперішньої влади у свій час в Росію чи в інші країни без паспорта і без віз. Хоча їх не потрібно, але взагалі нелегально. Я виїхав під своїм прізвищем, зі своїм паспортом. Офіційно є відмітка про вибуття з України, про приїзд у Кельн. Ніде не ховався.

І крім того, на період, коли я навіть дізнався, що проти мене порушена справа, я неодноразово давав інтерв’ю ЗМІ, зокрема «Київ Пост» й іншим виданням. І на пропозицію української сторони давно я шукав можливості пояснити свою позицію і українській владі, і правоохоронним органам. І така можливість випала. За попередньою домовленістю з українською стороною я був запрошений на територію посольства України в Празі 18 жовтня. Разом зі своїми адвокатами я прибув до посольства України в Празі. Знаходився там впродовж десь 6 годин.

– Що Вас питали ті «слідчі», яких не було?

– Питали мене по матеріалах справи. Питали мене по окремих положеннях, положення про закупівлю, яке було прийняте 17 жовтня 2008 року. Питали мене по матеріалах справи, яка пов’язана з закупкою для Міноборони України, Державного підприємства аеропорту «Бориспіль», і матеріалів, які стосуються порушених проти мене справ.

Після того, як ми вийшли з посольства, слідчий вивів нас і показав на мене папкою представникам чеської влади.

– І на цьому кінець? Не було якихось прощальних слів, вони Вам нічого не сказали? Посол України нічого не сказав?

– З послом України я в цей час не бачився. Я бачився із представником посольства. Я думаю, що ми вияснимо з часом, хто це, всі прізвища і все інше, і яким чином воно все подальше відбувалося.

– Ви були шоковані тим, що Вас просто передали чехам? Це для Вас була несподіванка?

– Звичайно, це для мене була несподіванка. Я надіявся тому, що я дам відповідні свідчення, поясню свою позицію по даній справі. Будуть зроблені відповідні дії, так як було мені обіцяно, по системі зняття.

– А що Вам обіцяли?

– Мені обіцяли те, що будуть зняті навіть не звинувачення, а будуть зняті процедури, які пов’язані з міжнародним розшуком, і я зможу повернутися в Україну.

– Ви зможете повернутися в Україну, розбиратися далі з тими звинуваченнями…?

– Звичайно. Я бачу, що такі дії нікому не були потрібні і сталося так, як сталося на території Чехії.

– Чи можна ствердити, що українська сторона Вас підвела?

– Сталося те, що сталося. Я був затриманий чеською владою і відповідні місяці провів там, де провів.

– Пане Данилишин, Вам інкримінують певні речі, що Ви підписували документи, які завдали певних втрат Україні. Здається, там йдеться про 17 мільйонів.

– В різних позиціях йде мова про різні цифри. Навіть у системі «Інтерполу», коли подавався запит в міжнародну систему розшуку, давали одні цифри, потім, коли вже надсилалися матеріали до Чеської Республіки, робилися дані про те, що на основі товарознавчої експертизи було виявлено те, що, наприклад, в Міноборони було виявлено порушень на суму 2,5 мільйони гривень. І є цифри міжнародного аудиту. Тобто, у кожному випадку наводяться зовсім інші дані.

– Отже, який найбільший гріх і який найменший?

– Я взагалі для себе гріха ніякого не маю.

– Те, що в чому Вас звинувачують.

– Коли навіть подавалися матеріали до представництва Чеської Республіки, вони формувалися настільки на швидку руку, що в деяких випадках є, наприклад, що справа стосується Державного підприємства аеропорту «Бориспіль», а йде мова про Міноборони. Тобто, навіть не було до кінця вичитки тих матеріалів, які були подані до Чеської Республіки.

– Ви сказали, коли Вас звільнили з-під варти, що Ви будете захищати своє добре ім’я, і що Ви свою правоту доведете в Україні. Як зараз ситуація виглядає? Чи зможете Ви повернутися?

Наскільки я розумію, українська сторона ще й далі вимагає екстрадиції, хоча з наданням Вам політичного притулку це питання, нібито, знімається. Які будуть Ваші наступні кроки?

– В Україні працює мій адвокат Ігор Фомін. Це, до речі, адвокат, який зараз захищає Юрія Луценка і Євгена Корнійчука. Хоча адвокат не має всієї системи доступу до моєї справи. Це також свідчить про те, наскільки в нас є можливості забезпечення доступу для ефективного захисту і правосуддя.

Думаю, що з допомогою своїх адвокатів я буду захищати свої права в Україні. І надіюся, що все ж таки настане такий час, коли я зможу довести свою правоту і можливість ефективного захисту своїх прав вже на території України.

– У зв’язку з звинуваченнями і справою, яку проти Вас порушила українська влада, чи Ваші родичі, члени Вашої сім’ї зазнають якихось переслідувань чи цькувань, чи турбують їх якимсь чином правоохоронці?

– Я хотів би так надіятися і надіятися, що така сама позиція буде і в представників влади, яка зараз є в Україні. Справа проти Богдана Данилишина повинна бути справою проти Богдана Данилишина і тільки.

В Україні я бачу ситуацію дещо по-іншому. Я не можу зрозуміти, чому моя справа перетворилася на справу проти мого інституту, де я був головою ради по вивченню продуктивних сил, директором інституту. Фактично інститут як такий ліквідований. Чому переслідування мене стало переслідуванням співробітників моїх, інших?

Тому я вважаю, що все, що пов’язано зі мною, як з особою, повинно бути тільки проти мене, а з не членами моєї сім’ї чи співробітниками, з якими я працював. І хотів би надіятися, що дійсно так і буде.

– В якому стані сьогодні, на Вашу думку, українська опозиція? Влада виступає проти членів колишнього уряду, кілька осіб перебувають під вартою, і опозиція як така стала досить аморфною і слабкою, вона не сконсолідована, вона не об’єднана.

Чи бачите Ви сьогоднішню опозицію як таку, яка є уособлена, скажімо, в персоні Юлії Тимошенко, а чи це більший, ширший рух, який має кілька лідерів? Чи опозиція може існувати без Юлії Тимошенко, наприклад?

– В Україні завжди діяли за принципом: де два українці, там три гетьмани. І для мене досить болісно було, наприклад, спостерігати Свято Соборності України…

– Це була роз’єднана соборність.

– Звичайно. Коли кожний так званий маленький гетьман святкував «свою соборність» на окремій площі. Це є досить не по-соборному і не по-українськи.

Повинні зрозуміти досить чітку річ, що опозиція і будь-яка інша форма думки буде мати значення тільки тоді, коли вона буде відображати прагнення більшої частини населення. Відбулися президентські вибори. Фактично різниця між кандидатами була досить невелика, було 3% у другому турі між Януковичем і Юлією Тимошенко. Є два лідери, які фактично відображають прагнення більшої частини населення мати свого відповідного лідера і мати свою систему політичного вираження.

В даному випадку, я думаю, що якщо представники опозиції хочуть бачити себе рухом, об’єднанням, яке хоче мати політичну перспективу, треба подолати свої політичні амбіції. Не може бути гетьманів на пустому ґрунті чи окремих гетьманів у своїй окремі хаті, навіть у своїй кімнаті. Треба подолати свої амбіції.

Я бачу на найближчий період таке політичне майбутнє Юлії Тимошенко і, на мій погляд, ще Анатолія Гриценка. Це є перша – Юлія Тимошенко – людина, яка здатна об’єднати політичну опозицію і здатна бути лідером цієї опозиції, людина, яка має досить таки тверезу форму мислення і тверезо може виражати свої думки по відношенню до певних аспектів.

Але все ж таки, я ще раз повторюю, що Юлія Тимошенко є тим національним лідером, який може об’єднувати опозиційні сили на найближчу і віддалену перспективу.