Дніпропетровськ – Дніпропетровська міська рада напередодні нового року присвоїла ім’я одіозного брежнєвського міністра МВС Миколи Щолокова одному зі скверів міста. Попри протести громадськості рішення залишиться без змін, кажуть у міськраді. У Дніпропетровську діє мораторій на зміну назв, пов’язаних з радянською добою.
Карл Маркс, Клара Цеткін, Карл Лібкнехт, Дзержинський, Ленін, Куйбишев, Артем, Ворошилов… Таблички в самому серці Дніпропетровська вказують на людей, які тут ніколи не бували. За майже 20 років незалежності змінили назву тільки однієї «червоної» вулиці – Більшовицької. І це попри десятки ініціатив щодо перейменування.
Непорушність радянських назв у міськраді здебільшого подають як позитивний факт: мовляв, змогли зберегти «історичні» назви для нового покоління. Відтак мораторій на перейменування вулиць найближчим часом скасовувати не будуть, каже депутат міськради від Компартії Віктор Серженко.
«Створена комісія у міськраді з перейменування вулиць із вчених, чиновників і депутатів. На цій комісії ми вирішили перейменовувати тільки ті вулиці, назви яких дублюються. Інше перейменування неактуальне», – зазначив депутат.
Вулицю – кожному злочинцеві?
Останнє рішення міськради – щодо парку імені Щолокова – проукраїнські організації зустріли з обуренням. Обласний осередок Української народної партії заявив: «Щолоков був викритий як корупціонер ще за часів радянської влади. Так скоро кожен карний злочинець отримає вулицю з пам’ятником!».
Громадськість Дніпропетровська за часи незалежності подала десятки звернень до влади з вимогами увічнити як не в граніті, то хоча б у назвах, пам’ять краян-українців, Єфремова, Яворницького, Підмогильного, Гончара, і поприбирати з центру міста компартійні імена. У відповідь – або відписки, або компромісні рішення, каже керівник облорганізації УНП Анатолій Сокоринський.
«З 1989-го року просимо про перейменування вулиць, досі ніхто нічого не зробив. Яворницького просили проспект – не дали. Чорноволу, Герою України, – виділили вуличку-«апендикс» біля тюрми. Постійний глум над українською історією! Нинішній склад міської ради не здатен змінити ситуацію, бо вони не знають нашої історії», – зазначає Анатолій Сокоринський.
Розмазана самоідентичність
Дніпропетровський історик, керівник Інституту суспільних досліджень Владислав Грибовський каже: назви у місті відбивають внутрішню сутність жителів. Те, що у Дніпропетровську миряться з радянськими назвами, свідчить про все ще радянську самоідентифікацію мешканців, – переконаний експерт.
«За переписом 2001 року, українці в Дніпропетровській області складають понад 79%. Але вулиць, пов’язаних з українською історією, у Дніпропетровську критична меншість. Так, вулиця Половицька, яка означує козацький населений пункт на теренах міста, знаходиться не в найкращому районі міста. Отже, ми бачимо розмазану, розмиту самоідентичність українців, котрі мешкають у Дніпропетровську», – вважає історик.
Зараз у Дніпропетровську є кілька десятків вулиць, проспектів, площ, присвячених радянським діячам. Навіть найдовша в Європі Набережна у назві все ще зберігає вірність Іллічу.
Непорушність радянських назв у міськраді здебільшого подають як позитивний факт: мовляв, змогли зберегти «історичні» назви для нового покоління. Відтак мораторій на перейменування вулиць найближчим часом скасовувати не будуть, каже депутат міськради від Компартії Віктор Серженко.
«Створена комісія у міськраді з перейменування вулиць із вчених, чиновників і депутатів. На цій комісії ми вирішили перейменовувати тільки ті вулиці, назви яких дублюються. Інше перейменування неактуальне», – зазначив депутат.
Вулицю – кожному злочинцеві?
Останнє рішення міськради – щодо парку імені Щолокова – проукраїнські організації зустріли з обуренням. Обласний осередок Української народної партії заявив: «Щолоков був викритий як корупціонер ще за часів радянської влади. Так скоро кожен карний злочинець отримає вулицю з пам’ятником!».
Громадськість Дніпропетровська за часи незалежності подала десятки звернень до влади з вимогами увічнити як не в граніті, то хоча б у назвах, пам’ять краян-українців, Єфремова, Яворницького, Підмогильного, Гончара, і поприбирати з центру міста компартійні імена. У відповідь – або відписки, або компромісні рішення, каже керівник облорганізації УНП Анатолій Сокоринський.
«З 1989-го року просимо про перейменування вулиць, досі ніхто нічого не зробив. Яворницького просили проспект – не дали. Чорноволу, Герою України, – виділили вуличку-«апендикс» біля тюрми. Постійний глум над українською історією! Нинішній склад міської ради не здатен змінити ситуацію, бо вони не знають нашої історії», – зазначає Анатолій Сокоринський.
Розмазана самоідентичність
Дніпропетровський історик, керівник Інституту суспільних досліджень Владислав Грибовський каже: назви у місті відбивають внутрішню сутність жителів. Те, що у Дніпропетровську миряться з радянськими назвами, свідчить про все ще радянську самоідентифікацію мешканців, – переконаний експерт.
«За переписом 2001 року, українці в Дніпропетровській області складають понад 79%. Але вулиць, пов’язаних з українською історією, у Дніпропетровську критична меншість. Так, вулиця Половицька, яка означує козацький населений пункт на теренах міста, знаходиться не в найкращому районі міста. Отже, ми бачимо розмазану, розмиту самоідентичність українців, котрі мешкають у Дніпропетровську», – вважає історик.
Зараз у Дніпропетровську є кілька десятків вулиць, проспектів, площ, присвячених радянським діячам. Навіть найдовша в Європі Набережна у назві все ще зберігає вірність Іллічу.