Коли лідер киргизької опозиції Роза Отунбаєва очолила країну після того, як у квітні було скинуто президента Курманбека Бакієва, то вона підкреслювала свою чисту, незаплямовану репутацію. В інтерв’ю Радіо Свобода президент перехідного періоду Отунбаєва наголосила, що й її країна теж проходить процес очищення, що включає пристосування до нових політичних реалій.
–Як би Ви визначили події квітня 2010 року? Чи була це «революція», і чи досягла вона своєї мети?
– У 2005 році ми думали, що здійснили революцію (коли було скинуто колишнього президента Аскара Акаєва). Ми повстали проти корупції. На жаль, революцію в нас вкрали. Режим Бакієва не залишив від неї і сліду. Бакієв використав її для особистої влади, для своєї власної сім’ї. Що ж до подій 7 квітня, то слово «революція» стало рутинним визначенням. Сказала б, що ми на шляху до очищення. Ми очищуємо суспільство і прямуємо шляхом демократії.
– Чому ті, що називали себе революційною силою і захищали парламентську демократію, не перемогли на парламентських виборах у жовтні 2010 року?
– Ми бачимо різницю між політичними амбіціями і реальністю. Група, що була об’єднаною під час революції, роздрібнилася під час виборів. Вони не змогли виступити спільно та організувати передвиборчу діяльність. Вони вважали опонентів слабкими, такими, що не спроможуться кинути їм виклик. Вони думали, що люди можуть підтримати лише їх. Вони були під впливом таких думок.
– Чому Киргизстан не спромігся затримати членів сім’ї колишнього президента Бакієва, проти яких висунуто обвинувачення у злочинах, і які втекли?
– Насправді слід сказати, що ми вступили до правового поля поступово. Перед цим сусідні країни не запрошували нас на великі міжнародні саміти. Лише після референдуму 27 червня я змогла брати участь у самітах як єдиний легітимний представник Киргизстану. І навіть після того сусідні країни та інші партнери чекали на легітимні парламент та уряд. Вони розглядали їх як головні чинники, а тому ніхто не допоміг нам затримати, видати нам членів сім’ї Бакієва та інших високопоставлених осіб.
– Чи зміниться це тепер, коли новий уряд сформовано?
– Ми не можемо затримувати людей на території інших країн. Ми знаємо, що Бакієв перебуває в Білорусі. Порівняйте це з тим, що Росія знає про перебування Березовського у Великій Британії, але навіть ця велика світова потуга не має успіху у спробах домогтися його видачі.
– Президент США зустрівся з Вами у вересні під час Генеральної Асамблеї ООН. У США уважно стежать за подіями в Киргизстані. Росія робить те саме. Як Ви врівноважуєте впливи США і Росії у вашій країні?
– Я зустрічалася із президентом Медведєвим та прем’єром Путіним 5-6 разів із квітня місяця. Наші успіхи зв’язані із традиційними відносинами з Росією. У Росії живе близько 300 тисяч киргизьких громадян. Я сама вчилася 8 років у Москві. Тому в мене близькі стосунки із цією країною. Щодо Америки, то чому це погано, коли ця країна приділяє увагу Киргизстану та нашому демократичному розвиткові з наміром нам допомогти? Я проти того, щоб ділити політиків, тавруючи їх як «проамериканських» або «проросійських». Я – киргизка, людина, що захищає інтереси киргизького уряду і киргизької держави. Америка дає оцінку нашому розвиткові і хоче, щоб у Киргизстані перемогла демократія.
– У 2005 році ми думали, що здійснили революцію (коли було скинуто колишнього президента Аскара Акаєва). Ми повстали проти корупції. На жаль, революцію в нас вкрали. Режим Бакієва не залишив від неї і сліду. Бакієв використав її для особистої влади, для своєї власної сім’ї. Що ж до подій 7 квітня, то слово «революція» стало рутинним визначенням. Сказала б, що ми на шляху до очищення. Ми очищуємо суспільство і прямуємо шляхом демократії.
– Чому ті, що називали себе революційною силою і захищали парламентську демократію, не перемогли на парламентських виборах у жовтні 2010 року?
– Ми бачимо різницю між політичними амбіціями і реальністю. Група, що була об’єднаною під час революції, роздрібнилася під час виборів. Вони не змогли виступити спільно та організувати передвиборчу діяльність. Вони вважали опонентів слабкими, такими, що не спроможуться кинути їм виклик. Вони думали, що люди можуть підтримати лише їх. Вони були під впливом таких думок.
– Чому Киргизстан не спромігся затримати членів сім’ї колишнього президента Бакієва, проти яких висунуто обвинувачення у злочинах, і які втекли?
– Насправді слід сказати, що ми вступили до правового поля поступово. Перед цим сусідні країни не запрошували нас на великі міжнародні саміти. Лише після референдуму 27 червня я змогла брати участь у самітах як єдиний легітимний представник Киргизстану. І навіть після того сусідні країни та інші партнери чекали на легітимні парламент та уряд. Вони розглядали їх як головні чинники, а тому ніхто не допоміг нам затримати, видати нам членів сім’ї Бакієва та інших високопоставлених осіб.
– Чи зміниться це тепер, коли новий уряд сформовано?
– Ми не можемо затримувати людей на території інших країн. Ми знаємо, що Бакієв перебуває в Білорусі. Порівняйте це з тим, що Росія знає про перебування Березовського у Великій Британії, але навіть ця велика світова потуга не має успіху у спробах домогтися його видачі.
– Президент США зустрівся з Вами у вересні під час Генеральної Асамблеї ООН. У США уважно стежать за подіями в Киргизстані. Росія робить те саме. Як Ви врівноважуєте впливи США і Росії у вашій країні?
– Я зустрічалася із президентом Медведєвим та прем’єром Путіним 5-6 разів із квітня місяця. Наші успіхи зв’язані із традиційними відносинами з Росією. У Росії живе близько 300 тисяч киргизьких громадян. Я сама вчилася 8 років у Москві. Тому в мене близькі стосунки із цією країною. Щодо Америки, то чому це погано, коли ця країна приділяє увагу Киргизстану та нашому демократичному розвиткові з наміром нам допомогти? Я проти того, щоб ділити політиків, тавруючи їх як «проамериканських» або «проросійських». Я – киргизка, людина, що захищає інтереси киргизького уряду і киргизької держави. Америка дає оцінку нашому розвиткові і хоче, щоб у Киргизстані перемогла демократія.