Харків – У Куряжській виховній колонії для підлітків імені Макаренка на Харківщині встановили комп’ютерний термінал. За його допомогою засуджені підлітки зможуть підшукати собі навчальний заклад для отримання обраного фаху або фірму чи підприємство, де працюватимуть по виході на волю. От тільки чи готові працедавці прийняти на роботу цих молодих людей?
Хоча, згідно з українським законодавством, працедавці не мають права відмовити в роботі колишньому засудженому на підставі того, що він відбув покарання, на практиці ще й як відмовляють. Майже 1600 підлітків нині перебуває в 10 виховних колоніях різних областей України, в тому числі і в одній дівчачій.
У Куряжській відбуває покарання понад 130 неповнолітніх. Власне, слово «покарання» в назві закладу немає, отож, здавалося б, логічніше говорити про перевиховання, навчання й роботу на благо колонії й суспільства в цілому.
У 1920-х роках дитячий будинок на місці закритого радянською владою Куряжського монастиря, що поблизу Харкова, називали «Реформаторіум сьоме листопада». Простий люд згадував поміж собою в розмовах це місце як «бандитське гніздо» – через його дурну славу.
Сюди, до Куряжу, 1926 року з Полтавщини приїхав всесвітньовідомий педагог Антон Макаренко. Не сам, а зі своїми вихованцями з трудової колонії для неповнолітніх правопорушників у селі Ковалівка, майно й господарство якої перевезли до Куряжа залізницею. Відтоді й починається харківський етап «педагогічної епопеї» з її неоднозначними методами трудового виховання, які впроваджував Антон Макаренко.
«Кожному часу притаманні свої злочини. Сьогодні «в моді» крадіжки мобільних телефонів, дуже багато таких злочинів. Значний відсоток засуджених за вбивство. 11 осіб сидять за навмисне вбивство, до того ж це вбивства жорстокі. Неповнолітні вбивають за пляшку пива чи за якісь 70 гривень», – каже начальник Куряжської виховної колонії Марк Маркін.
Він запевняє, що вихователі (а ними працюють лише чоловіки), з першого дня налаштовують засудженого хлопця на дострокове звільнення з місць позбавлення волі. За 11 місяців цього року термін перебування в колонії було скорочено 50-м вихованцям. Шестеро вийшли з колонії по закінченні строку покарання, але це ті, в кого він був невеликим – рік-півтора.
Цілий день понад 120 вихованців Куряжської колонії працюють і вчаться. Як пояснюють співробітники установи, щільний графік – це профілактика дурних думок.
Тут працюють загальноосвітня школа, професійно-технічне училище, а також навчально-виробничі майстерні. В училищі засуджені можуть опанувати автослюсарський фах, стати слюсарем механоскладальних робіт і токарем. А в майстернях хлопці збирають пластикові вікна, виготовляють євромітли з пластику, залізобетонні євроогорожі, а також піддони для різних сипучих матеріалів, приладдя для рибалок. Начальник навчально-виробничої майстерні Петро Акімов показав мені робочі приміщення.
За словами Акімова, не фірми беруть згадані пластикові вікна. Тут працює приватний підприємець, що набирає до себе «наших хлопців». Вони складають вікна, підприємець їх продає, а колонії платить за послуги. Квадратний метр – шість гривень.
Кожен із вихованців має заробітну плату – десь 200 гривень на місяць. У магазині, що на території цього закладу, можна купити товари першої необхідності та солодощі. Цигарки тут не продають, куріння заборонене.
Керівники компаній не хочуть ризикувати
Чи зможуть хлопці, які нині перебувають за ґратами, заробити собі на хліб щоденний, коли вийдуть звідси?
Питання ресоціалізації й працевлаштування молоді, звільненої з місць позбавлення волі, – в компетенції регіональних центрів зайнятості й соціальних служб, але чи реально допомагають вони вирішити ці нагальні проблеми? Більшість колишніх засуджених стають безробітними.
Якщо дотримуватися українського законодавства, працедавець не має права відмовити шукачу роботи на підставі того, що він відбув покарання, але керівники фірми знаходять інші причини чи приводи для відмови. Директори компаній не хочуть ризикувати.
Для них це й справді ризик: буде такий працівник сумлінним чи ледарем, дисциплінованим чи п’яницею й бунтарем?
Я намагався поговорити на цю тему із директорами автопідприємств, де завжди є попит на автослюсарів, але вони відмовлялися давати на цю тему інтерв’ю. Один із керівників харківського пасажирського автотранспортного підприємства на моє запитання щодо можливого працевлаштування юнака, який здобув фах автослюсаря в колонії, відреагував так: «Я не маю часу вчити колишніх бандитів. До того ж наша робота пов’язана з перевезенням людей, а отже, з їхньою безпекою».
Лише один керівник компанії Евеліна Нестеренко погодилася б взяти до себе потенційного робітника, колишнього засудженого.
Вона є генеральним директором компанії, яка випускає й встановлює в квартирах пластикові вікна. Безумовно, тут передусім потребують фахівців із досвідом роботи, проте в сезон, тобто влітку, можуть взяти до себе й недосвідченого робітника. Його вчать, як то кажуть, на ходу.
«Перестрахуватися? Не брати людину через те, що вона була у колонії? Кожна людина має право на помилку. Не можна відкидати когось лише через те, що раз спіткнувся», – зауважує Евеліна Нестеренко.
Вона готова взяти до себе на підприємство таку молодь, але за певної умови. «Якщо в нас буде необхідність у трудових ресурсах, то на роботу візьмемо, але, безумовно, після випробувального терміну, – каже вона. – Спершу подивлюся, як новий співробітник проявить себе в колективі, бо на плечі керівника підприємства лягає велика відповідальність».
Стереотипи...
У суспільстві щодо колишніх засуджених існує чимало стереотипів. Один із них – що люди зі злочинним минулим приречені на злочинне майбутнє. Разом з тим і серед колишніх засуджених є ті, хто прагне змінити спосіб життя, знайти роботу, одружитися.
Начальник Куряжської виховної колонії для підлітків Марк Маркін згадує колишнього засудженого Олександра. Після 10 років перебування в установі, той сказав: «Помиратиму з голоду, а в тюрму не сяду».
«Вже працюючи начальником Куряжської колонії, я зустрів Сашка біля метро. Той підійшов до мене й каже: «Я ж вам обіцяв, що в тюрму не сяду! От зараз їду будувати об’єкт», – розповів начальник виховної колонії.
При цьому він зауважив, що таких цілеспрямованих колишніх засуджених, як Сашко, одиниці. «Навіть якщо наш вчорашній вихованець і працює, це ще не є гарантією того, що він перестане красти, грабувати й убивати. Є ті, яким подобається злочинний спосіб життя, і яку б роботу ми їм не дали, найімовірніше, вони будуть красти. Можливо, треба приділяти увагу тим, хто хоче працевлаштуватися?» – зауважив Марк Маркін.
Допомога з інтернету
Куди піти вчитися, де шукати роботу, які документи треба оформити, як одягнутися на співбесіду з керівником підприємства, і як поводитися під час перемов – ці та інші питання засуджені можуть з’ясувати в кабінеті інформатики колонійської школи.
Тут нещодавно встановили мультимедійний термінал із виходом в
інтернет.
Як розповів заступник директора школи з навчально-виховної роботи Анатолій Бажан, із терміналом можуть працювати всі, хто має перспективу в найближчі чотири місяці отримати умовно дострокове звільнення. А ще до вихованців колонії з відповідними тренінговими програмами приїздять представники Дергачівського районного центру зайнятості, що на Харківщині.
Можливості цього комп’ютерного пристрою мені продемонстрували Єгор, Євген та Віктор. Хлопцям по 18 років. Євген ще не визначився щодо майбутнього фаху. Єгор шукає собі училище, щоб опанувати професію кухаря. Віктору до вподоби машини. Він хотів би вчитися в технікумі.
Психологи, які працюють у виховних колоніях, зазначають, що вихованці мають проблеми з самооцінкою. За словами Наталі Максимової, голови Комітету сприяння захисту прав дитини, доктора психологічних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, приблизно в половини підлітків, котрі опинилися за ґратами, вона занижена, а в половини – навпаки завищена. Багато хто із засуджених не вміє реально оцінити свої можливості. Як правило, їх переоцінюють дівчата, які хочуть вийти заміж за бізнесменів, а хлопці впевнені, що «подужають» високу посаду в якійсь серйозній фірмі.
Колонія не вчить самостійності
Ще одна серйозна проблема: колонія не вчить самостійності, бо в режимному закладі за вихованців (до речі, не лише за підлітків, а й за тих, хто перебуває в установах для повнолітніх!) все вирішують інші. Отож після виходу на волю колишні засуджені стають не конкурентоспроможними.
У кожній з українських виховних колоній працюють психологи, але кількість таких фахівців на один режимний заклад замала. Наприклад, у Куряжській колонії їх лише три.
Київський психолог Павло Горбенко побував із тренінгами в усіх підліткових колоніях. Він зазначає, що його колеги, які працюють у таких установах, мусять зосереджуватися лише на групі ризику (на схильних до втечі, до суїциду тощо). А от проводити бесіди, тренінги, наприклад, із навичок спілкування й самопрезентації для працевлаштування з тими, хто викликає менше занепокоєння, – на це часу майже не залишається.
За словами Павла Горбенка, колишні засуджені мають велику проблему з мовленням. Одна справа спілкуватися на підворітті чи на вокзалі, у своєму колі (як-от із кишеньковими злодіями), інша – в офісі фірми. Це ще одна причина того, чому таким людям так важко перейти на новий, більш цивілізований рівень життя.
У країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі неповнолітніх правопорушників, а широко застосовують альтернативні методи покарання. Там є широка мережа державних реабілітаційних центрів, де після виходу на волю колишній засуджений має підтримку психологів, соціальних працівників та інших фахівців.
Кухарем хочеш бути? – перепитав я у засудженого Єгора. «Так! Вести нормальний спосіб життя, мати родину, дітей», – відповів підліток.
Єгор сподівається на умовно дострокове звільнення. Але є велика вірогідність, що він поповнить лави безробітних. А якщо пощастить, то підроблятиме нелегально – різноробом на зведенні приватного котеджу, вантажником на базарі чи вокзалі або копачем могил.
У Куряжській відбуває покарання понад 130 неповнолітніх. Власне, слово «покарання» в назві закладу немає, отож, здавалося б, логічніше говорити про перевиховання, навчання й роботу на благо колонії й суспільства в цілому.
У 1920-х роках дитячий будинок на місці закритого радянською владою Куряжського монастиря, що поблизу Харкова, називали «Реформаторіум сьоме листопада». Простий люд згадував поміж собою в розмовах це місце як «бандитське гніздо» – через його дурну славу.
Сюди, до Куряжу, 1926 року з Полтавщини приїхав всесвітньовідомий педагог Антон Макаренко. Не сам, а зі своїми вихованцями з трудової колонії для неповнолітніх правопорушників у селі Ковалівка, майно й господарство якої перевезли до Куряжа залізницею. Відтоді й починається харківський етап «педагогічної епопеї» з її неоднозначними методами трудового виховання, які впроваджував Антон Макаренко.
«Кожному часу притаманні свої злочини. Сьогодні «в моді» крадіжки мобільних телефонів, дуже багато таких злочинів. Значний відсоток засуджених за вбивство. 11 осіб сидять за навмисне вбивство, до того ж це вбивства жорстокі. Неповнолітні вбивають за пляшку пива чи за якісь 70 гривень», – каже начальник Куряжської виховної колонії Марк Маркін.
Він запевняє, що вихователі (а ними працюють лише чоловіки), з першого дня налаштовують засудженого хлопця на дострокове звільнення з місць позбавлення волі. За 11 місяців цього року термін перебування в колонії було скорочено 50-м вихованцям. Шестеро вийшли з колонії по закінченні строку покарання, але це ті, в кого він був невеликим – рік-півтора.
Цілий день понад 120 вихованців Куряжської колонії працюють і вчаться. Як пояснюють співробітники установи, щільний графік – це профілактика дурних думок.
Тут працюють загальноосвітня школа, професійно-технічне училище, а також навчально-виробничі майстерні. В училищі засуджені можуть опанувати автослюсарський фах, стати слюсарем механоскладальних робіт і токарем. А в майстернях хлопці збирають пластикові вікна, виготовляють євромітли з пластику, залізобетонні євроогорожі, а також піддони для різних сипучих матеріалів, приладдя для рибалок. Начальник навчально-виробничої майстерні Петро Акімов показав мені робочі приміщення.
За словами Акімова, не фірми беруть згадані пластикові вікна. Тут працює приватний підприємець, що набирає до себе «наших хлопців». Вони складають вікна, підприємець їх продає, а колонії платить за послуги. Квадратний метр – шість гривень.
Кожен із вихованців має заробітну плату – десь 200 гривень на місяць. У магазині, що на території цього закладу, можна купити товари першої необхідності та солодощі. Цигарки тут не продають, куріння заборонене.
Керівники компаній не хочуть ризикувати
Чи зможуть хлопці, які нині перебувають за ґратами, заробити собі на хліб щоденний, коли вийдуть звідси?
Питання ресоціалізації й працевлаштування молоді, звільненої з місць позбавлення волі, – в компетенції регіональних центрів зайнятості й соціальних служб, але чи реально допомагають вони вирішити ці нагальні проблеми? Більшість колишніх засуджених стають безробітними.
Якщо дотримуватися українського законодавства, працедавець не має права відмовити шукачу роботи на підставі того, що він відбув покарання, але керівники фірми знаходять інші причини чи приводи для відмови. Директори компаній не хочуть ризикувати.
Для них це й справді ризик: буде такий працівник сумлінним чи ледарем, дисциплінованим чи п’яницею й бунтарем?
Я намагався поговорити на цю тему із директорами автопідприємств, де завжди є попит на автослюсарів, але вони відмовлялися давати на цю тему інтерв’ю. Один із керівників харківського пасажирського автотранспортного підприємства на моє запитання щодо можливого працевлаштування юнака, який здобув фах автослюсаря в колонії, відреагував так: «Я не маю часу вчити колишніх бандитів. До того ж наша робота пов’язана з перевезенням людей, а отже, з їхньою безпекою».
Лише один керівник компанії Евеліна Нестеренко погодилася б взяти до себе потенційного робітника, колишнього засудженого.
Вона є генеральним директором компанії, яка випускає й встановлює в квартирах пластикові вікна. Безумовно, тут передусім потребують фахівців із досвідом роботи, проте в сезон, тобто влітку, можуть взяти до себе й недосвідченого робітника. Його вчать, як то кажуть, на ходу.
«Перестрахуватися? Не брати людину через те, що вона була у колонії? Кожна людина має право на помилку. Не можна відкидати когось лише через те, що раз спіткнувся», – зауважує Евеліна Нестеренко.
Вона готова взяти до себе на підприємство таку молодь, але за певної умови. «Якщо в нас буде необхідність у трудових ресурсах, то на роботу візьмемо, але, безумовно, після випробувального терміну, – каже вона. – Спершу подивлюся, як новий співробітник проявить себе в колективі, бо на плечі керівника підприємства лягає велика відповідальність».
Стереотипи...
У суспільстві щодо колишніх засуджених існує чимало стереотипів. Один із них – що люди зі злочинним минулим приречені на злочинне майбутнє. Разом з тим і серед колишніх засуджених є ті, хто прагне змінити спосіб життя, знайти роботу, одружитися.
Начальник Куряжської виховної колонії для підлітків Марк Маркін згадує колишнього засудженого Олександра. Після 10 років перебування в установі, той сказав: «Помиратиму з голоду, а в тюрму не сяду».
«Вже працюючи начальником Куряжської колонії, я зустрів Сашка біля метро. Той підійшов до мене й каже: «Я ж вам обіцяв, що в тюрму не сяду! От зараз їду будувати об’єкт», – розповів начальник виховної колонії.
При цьому він зауважив, що таких цілеспрямованих колишніх засуджених, як Сашко, одиниці. «Навіть якщо наш вчорашній вихованець і працює, це ще не є гарантією того, що він перестане красти, грабувати й убивати. Є ті, яким подобається злочинний спосіб життя, і яку б роботу ми їм не дали, найімовірніше, вони будуть красти. Можливо, треба приділяти увагу тим, хто хоче працевлаштуватися?» – зауважив Марк Маркін.
Допомога з інтернету
Куди піти вчитися, де шукати роботу, які документи треба оформити, як одягнутися на співбесіду з керівником підприємства, і як поводитися під час перемов – ці та інші питання засуджені можуть з’ясувати в кабінеті інформатики колонійської школи.
Тут нещодавно встановили мультимедійний термінал із виходом в
інтернет.
Як розповів заступник директора школи з навчально-виховної роботи Анатолій Бажан, із терміналом можуть працювати всі, хто має перспективу в найближчі чотири місяці отримати умовно дострокове звільнення. А ще до вихованців колонії з відповідними тренінговими програмами приїздять представники Дергачівського районного центру зайнятості, що на Харківщині.
Можливості цього комп’ютерного пристрою мені продемонстрували Єгор, Євген та Віктор. Хлопцям по 18 років. Євген ще не визначився щодо майбутнього фаху. Єгор шукає собі училище, щоб опанувати професію кухаря. Віктору до вподоби машини. Він хотів би вчитися в технікумі.
Психологи, які працюють у виховних колоніях, зазначають, що вихованці мають проблеми з самооцінкою. За словами Наталі Максимової, голови Комітету сприяння захисту прав дитини, доктора психологічних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, приблизно в половини підлітків, котрі опинилися за ґратами, вона занижена, а в половини – навпаки завищена. Багато хто із засуджених не вміє реально оцінити свої можливості. Як правило, їх переоцінюють дівчата, які хочуть вийти заміж за бізнесменів, а хлопці впевнені, що «подужають» високу посаду в якійсь серйозній фірмі.
Колонія не вчить самостійності
Ще одна серйозна проблема: колонія не вчить самостійності, бо в режимному закладі за вихованців (до речі, не лише за підлітків, а й за тих, хто перебуває в установах для повнолітніх!) все вирішують інші. Отож після виходу на волю колишні засуджені стають не конкурентоспроможними.
У кожній з українських виховних колоній працюють психологи, але кількість таких фахівців на один режимний заклад замала. Наприклад, у Куряжській колонії їх лише три.
Київський психолог Павло Горбенко побував із тренінгами в усіх підліткових колоніях. Він зазначає, що його колеги, які працюють у таких установах, мусять зосереджуватися лише на групі ризику (на схильних до втечі, до суїциду тощо). А от проводити бесіди, тренінги, наприклад, із навичок спілкування й самопрезентації для працевлаштування з тими, хто викликає менше занепокоєння, – на це часу майже не залишається.
За словами Павла Горбенка, колишні засуджені мають велику проблему з мовленням. Одна справа спілкуватися на підворітті чи на вокзалі, у своєму колі (як-от із кишеньковими злодіями), інша – в офісі фірми. Це ще одна причина того, чому таким людям так важко перейти на новий, більш цивілізований рівень життя.
У країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі неповнолітніх правопорушників, а широко застосовують альтернативні методи покарання. Там є широка мережа державних реабілітаційних центрів, де після виходу на волю колишній засуджений має підтримку психологів, соціальних працівників та інших фахівців.
Кухарем хочеш бути? – перепитав я у засудженого Єгора. «Так! Вести нормальний спосіб життя, мати родину, дітей», – відповів підліток.
Єгор сподівається на умовно дострокове звільнення. Але є велика вірогідність, що він поповнить лави безробітних. А якщо пощастить, то підроблятиме нелегально – різноробом на зведенні приватного котеджу, вантажником на базарі чи вокзалі або копачем могил.