Микола Жулинський
Із виступу на ІІ академічній дискусії проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»
Київ – Україна через зволікання із розбудовою гуманітарної сфери потрапила у надзвичайно небезпечну ситуацію. З одного боку, вона, не сформувавши свою політичну націю, стала об’єктом експансії «русского мира». А з іншого, без національної ідентифікації ми не здатні ефективно рухатися шляхом європейської інтеграції.
Європейська спільнота базується на діалозі сформованих національних утворень. Для того, щоб вести діалог на рівних, треба мати основу. Якщо така основа є, то можна сподіватися на рівноправну дискусію і впевненість у висловленні власних аргументів. Такою основою для кожного народу є гуманітарна сфера. Значення її тільки зростає в умовах глобалізації й викликаних нею процесів уніфікації, стандартизації та нівелювання особливостей.
Україна ж наразі має надзвичайно тривожну ситуацію у гуманітарній сфері й поки не готова до цих викликів.
Ще у часи формування національних держав у Європі, видатний італієць, провідник руху «Молода Європа» Джузеппе Мадзіні висловив дуже чітко дух того часу: «народи просякнуті єдиною думкою – думкою єдності й національності». Саме ці принципи лягли в основу процесу творення Європейського Союзу як ансамблю національних держав.
До ЄС усі наднаціональні утворення були результатом примусового об’єднання народів. І Австро-Угорщина, і Османська імперія, і Російська імперія, і СРСР розпалися, й розпалися вони саме через національне питання.
Тепер ЄС – це наднаціональне утворення, утворене шляхом договору країн, що повністю пройшли процес національної самоідентифікації. ЄС ще продовжує процес свого формування, але цей процес відбувається через дискусії та діалог.
Україна не може вести повноцінний діалог, бо не є консолідованою
Україна не готова до вступу в ЄС, бо ми ще не єдині, не національні і не консолідовані. Ця консолідація можлива лише на основі базових цінностей. Самі ці цінності формують єдиний національний організм, культурний організм, здатний до саморозвитку, здатний до діалогу з іншими країнами й націями.
Ентоні Сміт, дуже авторитетний британський суспільствознавець, у своїй праці «Нації та націоналізм у глобальну епоху» переконливо доводить, чому «нація й націоналізм залишаються єдиною реальною основою для вільного товариства держав у сучасному світі».
До основних положень національних рухів, за Смітом, належать: «національна ідентичність, національна єдність і національна автономія».
Плідний діалог з іншими народами можна вести, лише маючи ці три базові речі.
Ми ще не сформували українську політичну націю, цей процес триває і триватиме ще довго. Але ми й ще не зробили державним пріоритетом гуманітарну політику – цю найважливішу, на мою думку, складову державотворення.
Усі президенти України, усі її уряди декларували розуміння важливості розробки гуманітарної політики, але жоден із них не перевів декларації у реальність.
Це дозволяє політичним силам спекулювати на головних складових гуманітарної політики – мові, культурі, історії, національному питанні.
Провідниками концепції «русского мира» є українські чиновники
Ми опинилися у дуже важкій ситуації: ми не маємо сформованої української ідентичності, не маємо сформованої політичної нації, а в цей час на наших теренах реалізується чітко спланована «панросійська політика». Поступово, але навально наш східний сусід завойовує наш простір. На радіо і телебаченні утверджується двомовність під прикриттям необхідності забезпечення потреб російськомовних людей.
Україна стала полігоном реалізації концепції «русского мира». І, як не дивно, провідниками цієї концепції є українські державні чиновники. Вони пропонують такі підходи й такі цінності, які не дають формуватися українській ідентичності. Дії таких чиновників свідомо направлені на руйнації оболонки, що захищає національне ядро.
З іншого боку, в Україні також формується панєвропейська ідентичність, яка нібито є сприятливою для формування української політичної нації.
Однак, я переконаний, що поки ми не сформуємо свою Єдність, що поєднає штучно розділений Схід і Захід, ми не будемо готові до рівноправного діалогу.
Зараз наше завдання – це формувати суспільство знань, суспільство розвитку, суспільство науки й культури. Тільки через це можливо об’єднати суспільство, сформувати його національну ідентичність, а відтак і долучитися до діалогу сформованих політичних націй, що визначають розвиток сучасного світу.
Тільки за цієї умови ми можемо сподіватися, що наше входження в європейський і світовий культурний, освітній, науковий, інформаційний простір буде успішним.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Радіо Свобода відстежує дискусії проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Друга академічна дискусія пройшла під назвою «Розширюючи кордони – наближаючи периферію».
Попередні публікації:
Статус народів вимірюється їхньою волею до буття (Оксана Пахльовська)
Схід як ключ до розуміння України (Іван Бондаренко)
Київ – Україна через зволікання із розбудовою гуманітарної сфери потрапила у надзвичайно небезпечну ситуацію. З одного боку, вона, не сформувавши свою політичну націю, стала об’єктом експансії «русского мира». А з іншого, без національної ідентифікації ми не здатні ефективно рухатися шляхом європейської інтеграції.
Європейська спільнота базується на діалозі сформованих національних утворень. Для того, щоб вести діалог на рівних, треба мати основу. Якщо така основа є, то можна сподіватися на рівноправну дискусію і впевненість у висловленні власних аргументів. Такою основою для кожного народу є гуманітарна сфера. Значення її тільки зростає в умовах глобалізації й викликаних нею процесів уніфікації, стандартизації та нівелювання особливостей.
Україна ж наразі має надзвичайно тривожну ситуацію у гуманітарній сфері й поки не готова до цих викликів.
Ще у часи формування національних держав у Європі, видатний італієць, провідник руху «Молода Європа» Джузеппе Мадзіні висловив дуже чітко дух того часу: «народи просякнуті єдиною думкою – думкою єдності й національності». Саме ці принципи лягли в основу процесу творення Європейського Союзу як ансамблю національних держав.
До ЄС усі наднаціональні утворення були результатом примусового об’єднання народів. І Австро-Угорщина, і Османська імперія, і Російська імперія, і СРСР розпалися, й розпалися вони саме через національне питання.
Тепер ЄС – це наднаціональне утворення, утворене шляхом договору країн, що повністю пройшли процес національної самоідентифікації. ЄС ще продовжує процес свого формування, але цей процес відбувається через дискусії та діалог.
Україна не може вести повноцінний діалог, бо не є консолідованою
Україна не готова до вступу в ЄС, бо ми ще не єдині, не національні і не консолідовані. Ця консолідація можлива лише на основі базових цінностей. Самі ці цінності формують єдиний національний організм, культурний організм, здатний до саморозвитку, здатний до діалогу з іншими країнами й націями.
Ентоні Сміт, дуже авторитетний британський суспільствознавець, у своїй праці «Нації та націоналізм у глобальну епоху» переконливо доводить, чому «нація й націоналізм залишаються єдиною реальною основою для вільного товариства держав у сучасному світі».
До основних положень національних рухів, за Смітом, належать: «національна ідентичність, національна єдність і національна автономія».
Плідний діалог з іншими народами можна вести, лише маючи ці три базові речі.
Ми ще не сформували українську політичну націю, цей процес триває і триватиме ще довго. Але ми й ще не зробили державним пріоритетом гуманітарну політику – цю найважливішу, на мою думку, складову державотворення.
Усі президенти України, усі її уряди декларували розуміння важливості розробки гуманітарної політики, але жоден із них не перевів декларації у реальність.
Це дозволяє політичним силам спекулювати на головних складових гуманітарної політики – мові, культурі, історії, національному питанні.
Провідниками концепції «русского мира» є українські чиновники
Ми опинилися у дуже важкій ситуації: ми не маємо сформованої української ідентичності, не маємо сформованої політичної нації, а в цей час на наших теренах реалізується чітко спланована «панросійська політика». Поступово, але навально наш східний сусід завойовує наш простір. На радіо і телебаченні утверджується двомовність під прикриттям необхідності забезпечення потреб російськомовних людей.
Україна стала полігоном реалізації концепції «русского мира». І, як не дивно, провідниками цієї концепції є українські державні чиновники. Вони пропонують такі підходи й такі цінності, які не дають формуватися українській ідентичності. Дії таких чиновників свідомо направлені на руйнації оболонки, що захищає національне ядро.
З іншого боку, в Україні також формується панєвропейська ідентичність, яка нібито є сприятливою для формування української політичної нації.
Однак, я переконаний, що поки ми не сформуємо свою Єдність, що поєднає штучно розділений Схід і Захід, ми не будемо готові до рівноправного діалогу.
Зараз наше завдання – це формувати суспільство знань, суспільство розвитку, суспільство науки й культури. Тільки через це можливо об’єднати суспільство, сформувати його національну ідентичність, а відтак і долучитися до діалогу сформованих політичних націй, що визначають розвиток сучасного світу.
Тільки за цієї умови ми можемо сподіватися, що наше входження в європейський і світовий культурний, освітній, науковий, інформаційний простір буде успішним.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Радіо Свобода відстежує дискусії проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Друга академічна дискусія пройшла під назвою «Розширюючи кордони – наближаючи периферію».
Попередні публікації:
Статус народів вимірюється їхньою волею до буття (Оксана Пахльовська)
Схід як ключ до розуміння України (Іван Бондаренко)