Будь-яка людина, незалежно від стану здоров’я (фізичних чи інтелектуальних вад) має право здобувати якісну освіту на рівні з іншими людьми. Про це йдеться у низці міжнародних правничих документів. Цією нормою керувалися громадські організації, коли висували ідею запровадження в Україні інклюзивної освіти для неповносправних дітей. Вона передбачає спільне навчання здорових дітей та дітей з особливими потребами.
В Україні лише 11 відсотків від загальної кількості навчальних закладів є повністю пристосованими до потреб неповносправних дітей. Мова йде про дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, інститути тощо.
Законодавство є. Але чи виконується воно?
У грудні минулого року Кабінет міністрів видав розпорядження, яким запровадив інклюзивну освіту в навчальних закладах. Нині при Міністерстві науки та освіти працює міжвідомча робоча група, до якої входять представники громадських організацій, говорить Лариса Байда, член всеукраїнського об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України». «Були внесені зміни в законодавство, в Закон «Про освіту», і вперше у нас з’явилося поняття інклюзивна освіта. Бо, що б ми з вами не робили, – нема законодавчої бази, говорили чиновники. Зараз затверджена концепція інклюзивного навчання. І якщо перерахувати всі позитивні речі, що відбулися упродовж цього року, то можна сказати що перший крок зроблений», – стверджує вона.
Законів, які дозволяють запроваджувати інклюзивну освіту, достатньо, інша справа, що їх не поспішають виконувати, зазначає Валерій Сушкевич, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. «Не вистачає політичної волі і ще, мабуть, однієї важливої речі: ми не звикли виконувати українське законодавство. Планів, програм у нас повно. Питання в тому, чи ми виконуємо їх? Хоча б поетапно, хоча б по роках».
За словами Сушкевича, минулого року була ухвалена Постанова про спеціальні стипендії найкращим, талановитим студентам з інвалідністю. Вона існує уже цілий рік, і за весь цей час її не реалізували. «Найкращим студентам, які пробилися в цю поки що бар’єрну освіту, ми досі стипендії не виплатили, досі не вирішили, як їх заплатити», – відзначив депутат.
Відповідні умови
Майже 40 відсотків навчальних закладів обладнані пандусами, однак не всі пандуси відповідають вимогам державним будівельних норм України, – зазначає Юля Ратушна, головний спеціаліст відділу з питань освіти осіб з особливими потребами Міністерства науки та освіти. «100 000 дітей з особливими потребами інтегровані в звичайні школи. До класифікатора професій введено посаду асистента вчителя. Тож паралельно з учителем може працювати асистент, який займається з цією дитиною або декількома дітьми», - пояснює Ратушна.
Ще чотири роки тому у місті Біла Церква на Київщині відкрилася перша в Україні школа, в якій можуть здобувати освіту учні з особливими потребами. «У нас є два спеціалізовані автобуси, які перевозять дітей, і проблеми довозу і відвозу дітей нема, – розповідає заступник директора Тамара Луценко. – Також є пандус, який відповідає усім нормам, тож дітям легко діставатися до приміщення школи. Наша школа була першою в Україні, де побудований ліфт. Коли ми розпочинали впроваджувати інклюзивну освіту в нашому закладі, то проводили навчання педагогічного складу, щоб кожен учитель міг правильно працювати з дитиною з особливими потребами. Жодної копійки на жодну нашу програму держава нам не виділила, усе було оплачено за рахунок спонсорських коштів та міжнародних грантів».
Ще до того, як у класифікатор професій була введена професія асистента вчителя, у цій білоцерківській школі уже працювали помічники вчителів, які допомагали дітям. Тепер діти зі складними формами церебрального паралічу але з повністю збереженим інтелектом працюють з асистентами на уроках. А замість уроків фізичного виховання, вони відвідують лікувальну фізкультуру. Також тут існує так званий клас психологічного розвантаження, де діти мають змогу працювати з психологами або відпочивати.
«Хочемо до звичайної школи»
П’ятирічна Ярослава має вроджені проблеми зі слухом. Вона відвідує спеціалізований навчальних центр, де з нею займаються фахівці. А також ходить у звичайний дитячий садочок, розповідає мама дівчинки Ганна. «Наша мета – відійти від того, що ми не чуємо. Тим більше, що в слуховому апараті дитина чує. Я ходила до спеціалізованого садочка на день відкритих дверей, там чудові фахівці, все чудово, але там нема до кого тягнутися. Там діти починають спілкуватися один з одним навіть не жестами, а очима, мімікою. Ярославі до звичайного садка ходити подобається. Коли їй не хочеться щось робити чи вчитися, то я говорю: до садочка не підеш, тоді вона лякається і все виконує», – розповідає Ганна. Вона сподівається, що наступного року Ярослава зможе вступити у звичайну школу або гімназію біля дому. Адже єдина школа з інклюзивною освітою в Києві розташована на Оболоні, куди діставатися щодня з іншого кінця міста не так уже й легко.
На відміну від українських школярів, в Італії майже всі учні з особливими потребами, навіть у важкому стані, можуть вчитися разом з іншими дітьми у державних чи приватних школах. У цій країні інклюзивна освіта існує вже майже 40 років і понад 90 відсотків неповносправних дітей відвідують звичайні навчальні заклади, повідомляє римська кореспондентка Радіо Свобода.
Відповідно до встановлених правил, у класі, де є один учень-інвалід, має бути не більше 25 дітей. На директора школи лягає відповідальність найняти для дитини вчителя-асистента і підготувати їй індивідуальний план навчання. Така індивідуальна програма навчання і роботи з учнем розробляється на основі медичної довідки, яка свідчить про той чи інший вид патології. Залежно від діагнозу дитину забезпечують потрібним дидактичним матеріалом, особливо це стосується учнів із вадами зору чи слуху.
Вчителі-асистенти мають спеціальну освіту і досвід роботи із дітьми- інвалідами. Цей персонал числиться в штаті районних відділів освіти. Загалом на двох учнів припадає один вчитель-асистент. Якщо учень має серйозні фізичні вади, то пересуватися чи задовольняти гігієнічні потреби йому допомагають інші шкільні співробітники.
Щоб забезпечити нормальні умови навчання цим дітям, школі допомагають також соціальні служби, відділи охорони здоров’я та місцева влада. Остання переймається наданням необхідного транспорту або ж облаштуванням шкільної території для безперешкодного пересування неповносправних дітей.
З ініціативи місцевої влади в Італії проводять освітні семінари, тренінги та інші акції як для вчителів, так і для всіх учнів. Мета цих заходів, серед іншого, виховувати повагу і солідарність до дітей з особливими потребами.
В Україні ж, за офіційними даними, понад половина дітей-інвалідів навчається в інтернатах. Хоча у Західній Європі у таких закладах перебуває лише одна дитина з двадцяти. Решта ходить до звичайних шкіл.
В Україні лише 11 відсотків від загальної кількості навчальних закладів є повністю пристосованими до потреб неповносправних дітей. Мова йде про дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, інститути тощо.
Законодавство є. Але чи виконується воно?
У грудні минулого року Кабінет міністрів видав розпорядження, яким запровадив інклюзивну освіту в навчальних закладах. Нині при Міністерстві науки та освіти працює міжвідомча робоча група, до якої входять представники громадських організацій, говорить Лариса Байда, член всеукраїнського об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України». «Були внесені зміни в законодавство, в Закон «Про освіту», і вперше у нас з’явилося поняття інклюзивна освіта. Бо, що б ми з вами не робили, – нема законодавчої бази, говорили чиновники. Зараз затверджена концепція інклюзивного навчання. І якщо перерахувати всі позитивні речі, що відбулися упродовж цього року, то можна сказати що перший крок зроблений», – стверджує вона.
Законів, які дозволяють запроваджувати інклюзивну освіту, достатньо, інша справа, що їх не поспішають виконувати, зазначає Валерій Сушкевич, голова Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів. «Не вистачає політичної волі і ще, мабуть, однієї важливої речі: ми не звикли виконувати українське законодавство. Планів, програм у нас повно. Питання в тому, чи ми виконуємо їх? Хоча б поетапно, хоча б по роках».
За словами Сушкевича, минулого року була ухвалена Постанова про спеціальні стипендії найкращим, талановитим студентам з інвалідністю. Вона існує уже цілий рік, і за весь цей час її не реалізували. «Найкращим студентам, які пробилися в цю поки що бар’єрну освіту, ми досі стипендії не виплатили, досі не вирішили, як їх заплатити», – відзначив депутат.
Відповідні умови
Майже 40 відсотків навчальних закладів обладнані пандусами, однак не всі пандуси відповідають вимогам державним будівельних норм України, – зазначає Юля Ратушна, головний спеціаліст відділу з питань освіти осіб з особливими потребами Міністерства науки та освіти. «100 000 дітей з особливими потребами інтегровані в звичайні школи. До класифікатора професій введено посаду асистента вчителя. Тож паралельно з учителем може працювати асистент, який займається з цією дитиною або декількома дітьми», - пояснює Ратушна.
Ще чотири роки тому у місті Біла Церква на Київщині відкрилася перша в Україні школа, в якій можуть здобувати освіту учні з особливими потребами. «У нас є два спеціалізовані автобуси, які перевозять дітей, і проблеми довозу і відвозу дітей нема, – розповідає заступник директора Тамара Луценко. – Також є пандус, який відповідає усім нормам, тож дітям легко діставатися до приміщення школи. Наша школа була першою в Україні, де побудований ліфт. Коли ми розпочинали впроваджувати інклюзивну освіту в нашому закладі, то проводили навчання педагогічного складу, щоб кожен учитель міг правильно працювати з дитиною з особливими потребами. Жодної копійки на жодну нашу програму держава нам не виділила, усе було оплачено за рахунок спонсорських коштів та міжнародних грантів».
Ще до того, як у класифікатор професій була введена професія асистента вчителя, у цій білоцерківській школі уже працювали помічники вчителів, які допомагали дітям. Тепер діти зі складними формами церебрального паралічу але з повністю збереженим інтелектом працюють з асистентами на уроках. А замість уроків фізичного виховання, вони відвідують лікувальну фізкультуру. Також тут існує так званий клас психологічного розвантаження, де діти мають змогу працювати з психологами або відпочивати.
«Хочемо до звичайної школи»
П’ятирічна Ярослава має вроджені проблеми зі слухом. Вона відвідує спеціалізований навчальних центр, де з нею займаються фахівці. А також ходить у звичайний дитячий садочок, розповідає мама дівчинки Ганна. «Наша мета – відійти від того, що ми не чуємо. Тим більше, що в слуховому апараті дитина чує. Я ходила до спеціалізованого садочка на день відкритих дверей, там чудові фахівці, все чудово, але там нема до кого тягнутися. Там діти починають спілкуватися один з одним навіть не жестами, а очима, мімікою. Ярославі до звичайного садка ходити подобається. Коли їй не хочеться щось робити чи вчитися, то я говорю: до садочка не підеш, тоді вона лякається і все виконує», – розповідає Ганна. Вона сподівається, що наступного року Ярослава зможе вступити у звичайну школу або гімназію біля дому. Адже єдина школа з інклюзивною освітою в Києві розташована на Оболоні, куди діставатися щодня з іншого кінця міста не так уже й легко.
На відміну від українських школярів, в Італії майже всі учні з особливими потребами, навіть у важкому стані, можуть вчитися разом з іншими дітьми у державних чи приватних школах. У цій країні інклюзивна освіта існує вже майже 40 років і понад 90 відсотків неповносправних дітей відвідують звичайні навчальні заклади, повідомляє римська кореспондентка Радіо Свобода.
Відповідно до встановлених правил, у класі, де є один учень-інвалід, має бути не більше 25 дітей. На директора школи лягає відповідальність найняти для дитини вчителя-асистента і підготувати їй індивідуальний план навчання. Така індивідуальна програма навчання і роботи з учнем розробляється на основі медичної довідки, яка свідчить про той чи інший вид патології. Залежно від діагнозу дитину забезпечують потрібним дидактичним матеріалом, особливо це стосується учнів із вадами зору чи слуху.
Вчителі-асистенти мають спеціальну освіту і досвід роботи із дітьми- інвалідами. Цей персонал числиться в штаті районних відділів освіти. Загалом на двох учнів припадає один вчитель-асистент. Якщо учень має серйозні фізичні вади, то пересуватися чи задовольняти гігієнічні потреби йому допомагають інші шкільні співробітники.
Щоб забезпечити нормальні умови навчання цим дітям, школі допомагають також соціальні служби, відділи охорони здоров’я та місцева влада. Остання переймається наданням необхідного транспорту або ж облаштуванням шкільної території для безперешкодного пересування неповносправних дітей.
З ініціативи місцевої влади в Італії проводять освітні семінари, тренінги та інші акції як для вчителів, так і для всіх учнів. Мета цих заходів, серед іншого, виховувати повагу і солідарність до дітей з особливими потребами.
В Україні ж, за офіційними даними, понад половина дітей-інвалідів навчається в інтернатах. Хоча у Західній Європі у таких закладах перебуває лише одна дитина з двадцяти. Решта ходить до звичайних шкіл.