Донецьк – Донецькі науковці бояться досліджувати тему Голодомору. Про це заявляє автор одного з перших видань про Голодомор на Донеччині історик Станіслав Блєднов. За словами Блєднова, йдеться про адміністративний тиск з боку керівництва вищих навчальних закладів. До того ж, з приходом Партії регіонів до влади держава припинила фінансування публікації документів про Голодомор на Донеччині, розказав Станіслав Блєднов.
За минулої влади на Донеччині відбулася популяризація теми Голодомору. Утім тепер, із приходом нової влади, фахівці знову припиняють займатися цим питанням, каже історик Станіслав Блєдньов. Таку позицію колег Блєдньов пояснює страхом втратити роботу: «Окрім краєзнавців, то справді у нас голодом особливо не займаються. Історики так вирішили, я вам скажу чого, з меркантильних питань. Він знає, що він на кафедрі, а якщо він почне писати про Голодомор, змінилася влада і його на кафедрі не буде. Дуже просто це питання вирішується».
Випускник історичного факультету Донецького національного університету Юрій Матущак стверджує, що впродовж багатьох років тема Голодомору є небажаною серед науковців радянської школи, захистити курсову чи дипломну роботу на цю тему тут неможливо.
«На історичному факультеті Донецького національного університету існує перелік не те що заборонених, але небажаних тем для вивчення, поглибленого опрацювання – з точку зору науки . Безумовно, питання Голодомору входить до цих тем. Викладачі не радять студентам брати цю тему, вони чудово розуміють, що захистити, наприклад, таку дисертацію буде неможливо», – розказує Юрій Матущак.
У держбюджеті-2010 не приписані кошти на публікації про Голодомор
Після приходу нової влади держава згорнула програму із публікації історичних документів. За два останні роки донеччанам вдалось видати дві книги, присвячені пам’яті жертвам Голодомору на Донбасі. Планувалось надрукувати ще два томи, зібраний величезний матеріал, але влада припинила фінансування публікацій.
«Зрозуміло, що ми би хотіли більшого, звичайно, подвижницька робота у цьому напрямку буде продовжуватись, але розраховувати на підтримку держави вже не слід», – говорить координатор Громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам’яті Станіслав Федорчук.
За словами Федорчука, згортання програми, керованої Інститутом історичної пам’яті, свідчить про зміну державної політики, адже кошти на видання були прописані у держбюджеті. Між тим, представники донецької влади стверджують, що чітких інструкцій з центру щодо Голодомору вони не отримують.
«Поки що чіткі правила ще не доведені до нас. Як на мене, Голодомор – дуже трагічна дата в історії України», – говорить голова обласної ради Андрій Шишацький.
Через те, що освітня робота стоїть на місці, серед донеччан досі є найбільш популярною думка, яку прищеплювали ще з радянських часів: голод був спричинений неврожаєм. Між тим, Блєднов довів, що масштаб голодомору 1933 року на Донеччині був таким же, як і в цілому по Україні: вимирання цілих сіл, людоїдство, репресії. У своїй книзі «Голодомор в Донбасі» історик розповідає про ситуацію у Маріїнському районі області.
«Я народився в селі Костянтинівці Маріїнського району. І знаю, що там від голоду померла майже половина села. І коли я почав досліджувати, скільки ж офіційно записано у моєму селі померлих від голоду людей, я нарахував їх – пальців вистачить на руках і ногах. Але від голоду – жодного. І діда свого теж, який від голоду вмер, я там побачив, що від старості», – говорить Станіслав Блєднов.
Документи, знайдені істориком в секретних архівах СБУ, свідчать, що в жодному колгоспі області не заплатили селянам за трудодні у 1933 році. Двічі на місяць ухвалювалось рішення про «експропріацію», від селян забирали все, навіть вирощене на власному городі. Під час голоду вимерла щонайменше чверть жителів індустріального Донецька: інженери, металурги і шахтарі не втримували життя на сухому «пайку» – вони йшли жебракувати.
Наразі «Книга пам’яті жертв Голодомору», видана у двох томах, надрукована тиражем у тисячу примірників. Інші нечисленні твори про Голодомор на Донеччині мають краєзнавчий, а не науковий характер, говорить Станіслав Блєднов.
Випускник історичного факультету Донецького національного університету Юрій Матущак стверджує, що впродовж багатьох років тема Голодомору є небажаною серед науковців радянської школи, захистити курсову чи дипломну роботу на цю тему тут неможливо.
«На історичному факультеті Донецького національного університету існує перелік не те що заборонених, але небажаних тем для вивчення, поглибленого опрацювання – з точку зору науки . Безумовно, питання Голодомору входить до цих тем. Викладачі не радять студентам брати цю тему, вони чудово розуміють, що захистити, наприклад, таку дисертацію буде неможливо», – розказує Юрій Матущак.
У держбюджеті-2010 не приписані кошти на публікації про Голодомор
Після приходу нової влади держава згорнула програму із публікації історичних документів. За два останні роки донеччанам вдалось видати дві книги, присвячені пам’яті жертвам Голодомору на Донбасі. Планувалось надрукувати ще два томи, зібраний величезний матеріал, але влада припинила фінансування публікацій.
«Зрозуміло, що ми би хотіли більшого, звичайно, подвижницька робота у цьому напрямку буде продовжуватись, але розраховувати на підтримку держави вже не слід», – говорить координатор Громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам’яті Станіслав Федорчук.
За словами Федорчука, згортання програми, керованої Інститутом історичної пам’яті, свідчить про зміну державної політики, адже кошти на видання були прописані у держбюджеті. Між тим, представники донецької влади стверджують, що чітких інструкцій з центру щодо Голодомору вони не отримують.
«Поки що чіткі правила ще не доведені до нас. Як на мене, Голодомор – дуже трагічна дата в історії України», – говорить голова обласної ради Андрій Шишацький.
Через те, що освітня робота стоїть на місці, серед донеччан досі є найбільш популярною думка, яку прищеплювали ще з радянських часів: голод був спричинений неврожаєм. Між тим, Блєднов довів, що масштаб голодомору 1933 року на Донеччині був таким же, як і в цілому по Україні: вимирання цілих сіл, людоїдство, репресії. У своїй книзі «Голодомор в Донбасі» історик розповідає про ситуацію у Маріїнському районі області.
«Я народився в селі Костянтинівці Маріїнського району. І знаю, що там від голоду померла майже половина села. І коли я почав досліджувати, скільки ж офіційно записано у моєму селі померлих від голоду людей, я нарахував їх – пальців вистачить на руках і ногах. Але від голоду – жодного. І діда свого теж, який від голоду вмер, я там побачив, що від старості», – говорить Станіслав Блєднов.
Документи, знайдені істориком в секретних архівах СБУ, свідчать, що в жодному колгоспі області не заплатили селянам за трудодні у 1933 році. Двічі на місяць ухвалювалось рішення про «експропріацію», від селян забирали все, навіть вирощене на власному городі. Під час голоду вимерла щонайменше чверть жителів індустріального Донецька: інженери, металурги і шахтарі не втримували життя на сухому «пайку» – вони йшли жебракувати.
Наразі «Книга пам’яті жертв Голодомору», видана у двох томах, надрукована тиражем у тисячу примірників. Інші нечисленні твори про Голодомор на Донеччині мають краєзнавчий, а не науковий характер, говорить Станіслав Блєднов.