Львів – Інтернет цими днями просякнутий журливими коментарями і дискусіями про те, як мерзнуть і мокнуть під дощем на Майдані нещасні підприємці. Ось їх тільки залишилось 100, але чи вистоять ніч? Чи хтось допоможе? Чи політикам варто втручатись? Не буде Майдану без великої фінансової допомоги, як це було у 2004. Хтось називає цих людей базаринками, а хтось торгашами, що вони приховують свої прибутки і обважують на ринках, що це ніякий не бізнес... А Україна сьогодні перетворилась на державу суцільних базарів і аптек. А це діагноз економічної
ситуації.
Президент Янукович взагалі назвав учасників протесту корупціонерами в інтерв’ю британській пресі. Мовляв, в Україні виросло ціле покоління людей, яке створило свій бізнес на корупції. Але чи з власної волі? Більшість людей з вищою освітою змушені були податись на базари, тягати важкі торби, мучитись у потягах ночами, стояти у спеку і морози, щоб вижити. Бо не змогли або ж не хотіли їхати на заробітки, не знали як їм жити і були нікому не потрібними зі своїми проблемами. Не мали заможних батьків серед чиновників чи комсомольців. А Президенти і урядовці, політики захлинаються обіцянками про економічне зростання і створення робочих місць, яких немає, для цих же людей.
Але, мабуть, кожна друга людина думає, що і вона могла б стояти там, на холоді і дощі. Бо комусь не вдалося створити своє мале підприємство, хтось виїхав на заробітки, хтось і не планував свій бізнес, а хтось реально усвідомлював, що не дадуть працювати. Але є ще тисячі людей, які десь мріють про маленький млин чи пекарню, величезний сад чи отари овець, про таке велике господарство, як до війни було у його господаря - діда чи прадіда. Але теж не дали працювати…
ситуації.
Президент Янукович взагалі назвав учасників протесту корупціонерами в інтерв’ю британській пресі. Мовляв, в Україні виросло ціле покоління людей, яке створило свій бізнес на корупції. Але чи з власної волі? Більшість людей з вищою освітою змушені були податись на базари, тягати важкі торби, мучитись у потягах ночами, стояти у спеку і морози, щоб вижити. Бо не змогли або ж не хотіли їхати на заробітки, не знали як їм жити і були нікому не потрібними зі своїми проблемами. Не мали заможних батьків серед чиновників чи комсомольців. А Президенти і урядовці, політики захлинаються обіцянками про економічне зростання і створення робочих місць, яких немає, для цих же людей.
Але, мабуть, кожна друга людина думає, що і вона могла б стояти там, на холоді і дощі. Бо комусь не вдалося створити своє мале підприємство, хтось виїхав на заробітки, хтось і не планував свій бізнес, а хтось реально усвідомлював, що не дадуть працювати. Але є ще тисячі людей, які десь мріють про маленький млин чи пекарню, величезний сад чи отари овець, про таке велике господарство, як до війни було у його господаря - діда чи прадіда. Але теж не дали працювати…