Стосунки України та ЄС певною мірою нагадують фактичні шлюбні стосунки – хоч досі й без штампу та офіційного оформлення, але вже з періодичними кризами. Так, кризи бували за президентства Леоніда Кучми, Віктора Ющенка. Наразі маємо чергову кризу, розв’язання якої 22 листопада на саміті Україна – ЄС може призвести і до похолоднішання стосунків та розлучення, і до зміцнення шлюбу аж до фактичного оформлення.
Невизначеність результатів саміту пояснюється тим, що офіційний Київ сподівається на тихе-мирне залагодження всіх конфліктних питань, в той час як українська опозиція, схоже, не проти бурхливої сварки з побиттям горщиків.
Протилежність інтересів усередині України лягла проекцією на політичні кола Європейського Союзу. Відтак чотирнадцятий саміт Україна – ЄС може бути неабияк ускладнений політичними інтригами українського походження.
Євро-ускладення
Які ж причини теперішньої кризи стосунків?
Вони почали накопичуватися відразу ж, щойно Віктор Янукович очолив українську державу. Для європейців це була не найкраща новина, адже в Брюсселі існувало упереджене ставлення до Віктора Федоровича як до цілком проросійського персонажу.
На додаток до цього протягом наступних місяців у ЄС полилася злива повідомлень про здачу Севастополя Кремлеві, про фактичну втрату Україною суверенітету, про утиски свободи слова, про згортання демократії в Україні тощо.
На тлі загальної втомленості від України, яка існує в ЄС ще з часів президентства Віктора Ющенка, все це аж ніяк не сприяло поліпшенню стосунків Брюсселя та Києва.
Великою краплею дьогтю просто напередодні саміту стали місцеві вибори в Україні, які справили вкрай погане враження на європейців.
Зазвичай Європарламент не спостерігає за перебігом місцевих виборів в інших країнах, відтак не відряджає повноцінну місію спостереження. Однак у випадку України Європарламент не залишився осторонь, і спостерігати за ходом виборів до Києва прибули депутати Європарламенту Павел Коваль та Ян Козловський.
Із огляду на обмеженість можливостей і часу євродепутатів не вдалося відвідати багато дільниць. А там, де спостерігачі від ЄС побували, якихось інших проблем, окрім черг на дільницях, вони не помітили.
Однак основною проблемою на місцевих виборах, на думку спостерігачів, став сам закон про місцеві вибори, який унеможливив демократичні та прозорі вибори. Про це відверто заявив Павел Коваль разом із іншими спостерігачами на прес-конференції в Києві 1 листопада.
Для деяких засобів масової інформації така оцінка видалась надто складною, відтак телеканал «Інтер» показав сюжет, в якому вся оцінка євродепутата Коваля була зведена до того, що, «окрім черг на дільницях, інших проблем не було». Українські інтернет-медіа підхопили це повідомлення і роздмухали його до рівня сенсації під заголовками «Європарламент у захваті від українських виборів»…
Від усього цього в Брюсселі лише накопичується невдоволення, яке має знайти свій вираз як мінімум у суворій резолюції на адресу України, а як максимум, у провалі саміту Україна – ЄС 22 листопада.
Євро-нюанси
Перспектива розлучення Києва та Брюсселя 22 листопада була б очевидною, якби не декілька дуже вагомих нюансів, які ставлять ЄС у складне і неоднозначне становище.
По-перше, у європейців дедалі більше виникає сумнівів в абсолютній проросійській орієнтації Віктора Януковича. З одного боку, офіційний Київ намагається підтримувати діалог із Європою, зокрема щодо договору про асоціацію, з питань зони вільної торгівлі та скасування візового режиму. Водночас ЄС бачить, як Янукович викликає дедалі більше роздратування в Кремлі, тим більше з огляду на згоду офіційного Києва транзитувати венесуельську нафту в Білорусь трубопроводом Одеса-Броди.
По-друге, Брюссель, звісно, з занепокоєнням сприймає звістки про утиски демократії в Україні. Однак ЄС радий нарешті бачити в Києві хоча б якесь уособлення повноцінної державної влади, з якою можна вести діалог. Після тривалого періоду політичного хаосу доби Віктора Ющенка мінімальний порядок в Україні та стабілізація політичної ситуації сприймаються позитивно і з полегшенням. Відтак Брюсселеві дуже важко визначитись, що важливіше – надійність партнера чи все ж таки демократія.
По-третє, сподіваючись на певну геополітичну самостійність Віктора Януковича, Брюссель побоюється своєю критикою відштовхнути його від Європи в обійми Москви. Саме це може відбутися, якщо ЄС суворо й однозначно засудить офіційний Київ через проблеми з демократією та виявить неприязнь до команди Януковича.
По-четверте, про утиски демократії в Україні Брюссель найчастіше чує від української політичної опозиції, яка, з одного боку, відчуває глибоку образу через втрату влади, а з іншого – розуміє під демократією політичний хаос доби Віктора Ющенка. Відтак європарламентарі під час неофіційних консультацій із представниками українського громадянського суспільства частенько скаржаться на неможливість об’єктивно оцінити ситуацію в Україні, на засилля чуток, емоцій та маніпуляцій.
По-п’яте, чимало українських політичних сил та угруповань обзавелися своїми лобі в Європарламенті та дружніми євродепутатами. І якщо сили Юлії Тимошенко товаришують із Європейською народною партією, то Микола Азаров підписав договір про взаємодію Партії регіонів із європейським парламентським альянсом соціалістів та демократів. Це дозволило українцям втягти найвищі установи в ЄС у власні інтриги та пересварити євродепутатів із приводу України. Свідченням цього є нещодавня гнівна заява Елмара Брока та Міхаеля Ґалера на адресу Павела Коваля. Відтак українська «політична культура» активно експортується в Брюссель.
Євро-перспективи
Із огляду на численні нюанси, Євросоюзові може виявитись доцільніше розвивати стосунки з Україною, аніж сваритися з нею. Відтак прийняття суворої резолюції щодо України, яка засуджуватиме згортання демократії та утиски свобод, може бути відкладене на пізніший період, щоб не псувати настрій Києву напередодні саміту 22 листопада.
Це буде великим «компромісом із сумлінням» із боку Брюсселя, адже спрямованість на співпрацю переважить над вірністю демократичним принципам.
Водночас це є можливістю для Києва виграти для себе непогані перспективи, а «шлюб» України та ЄС може стати лише надійнішим.
Щоб міцніше прив’язати офіційний Київ до брюссельського вектора, ЄС може навіть піти на поступки в укладенні з Україною угоди про асоціацію, а також не скупитися на підтвердження європейських перспектив для Києва. В цьому контексті виправданими є зусилля офіційного Києва, який напередодні саміту Україна – ЄС підсилив переговорну групу зі свого боку.
Непоганими виглядають шанси для переговорів про зону вільної торгівлі. А в той час як питання спрощення візового режиму для українців та питання будівництва нових пунктів перетину кордону потребують подальшого натиску з української сторони, навряд чи на саміті будуть підписані вже якісь конкретні плани дій.
Зрештою, в разі конструктивного проходження саміту 22 листопада Україну очікуватиме фінансування різноманітних проектів у рамках програми Східного партнерства. Йдеться і про можливості створення технопарків, і про поглиблення транскордонної співпраці, і про підготовку до Євро-2012 та багато інших проектів.
Критика України якщо й лунатиме під час саміту, то в помірно конструктивній формі. Основні дорікання з боку ЄС будуть винесені в резолюцію, ухвалення якої вже ніяк не вплине на характер двосторонньої співпраці.
Відтак варто сподіватися, що саміт Україна – ЄС не буде провалений, а чергова криза в стосунках Києва та Брюсселя лише підтвердить закономірність шлюбних відносин: «сваряться, значить люблять».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Невизначеність результатів саміту пояснюється тим, що офіційний Київ сподівається на тихе-мирне залагодження всіх конфліктних питань, в той час як українська опозиція, схоже, не проти бурхливої сварки з побиттям горщиків.
Протилежність інтересів усередині України лягла проекцією на політичні кола Європейського Союзу. Відтак чотирнадцятий саміт Україна – ЄС може бути неабияк ускладнений політичними інтригами українського походження.
Євро-ускладення
Які ж причини теперішньої кризи стосунків?
Вони почали накопичуватися відразу ж, щойно Віктор Янукович очолив українську державу. Для європейців це була не найкраща новина, адже в Брюсселі існувало упереджене ставлення до Віктора Федоровича як до цілком проросійського персонажу.
На додаток до цього протягом наступних місяців у ЄС полилася злива повідомлень про здачу Севастополя Кремлеві, про фактичну втрату Україною суверенітету, про утиски свободи слова, про згортання демократії в Україні тощо.
На тлі загальної втомленості від України, яка існує в ЄС ще з часів президентства Віктора Ющенка, все це аж ніяк не сприяло поліпшенню стосунків Брюсселя та Києва.
Великою краплею дьогтю просто напередодні саміту стали місцеві вибори в Україні, які справили вкрай погане враження на європейців.
Зазвичай Європарламент не спостерігає за перебігом місцевих виборів в інших країнах, відтак не відряджає повноцінну місію спостереження. Однак у випадку України Європарламент не залишився осторонь, і спостерігати за ходом виборів до Києва прибули депутати Європарламенту Павел Коваль та Ян Козловський.
Із огляду на обмеженість можливостей і часу євродепутатів не вдалося відвідати багато дільниць. А там, де спостерігачі від ЄС побували, якихось інших проблем, окрім черг на дільницях, вони не помітили.
Однак основною проблемою на місцевих виборах, на думку спостерігачів, став сам закон про місцеві вибори, який унеможливив демократичні та прозорі вибори. Про це відверто заявив Павел Коваль разом із іншими спостерігачами на прес-конференції в Києві 1 листопада.
Для деяких засобів масової інформації така оцінка видалась надто складною, відтак телеканал «Інтер» показав сюжет, в якому вся оцінка євродепутата Коваля була зведена до того, що, «окрім черг на дільницях, інших проблем не було». Українські інтернет-медіа підхопили це повідомлення і роздмухали його до рівня сенсації під заголовками «Європарламент у захваті від українських виборів»…
Від усього цього в Брюсселі лише накопичується невдоволення, яке має знайти свій вираз як мінімум у суворій резолюції на адресу України, а як максимум, у провалі саміту Україна – ЄС 22 листопада.
Євро-нюанси
Перспектива розлучення Києва та Брюсселя 22 листопада була б очевидною, якби не декілька дуже вагомих нюансів, які ставлять ЄС у складне і неоднозначне становище.
По-перше, у європейців дедалі більше виникає сумнівів в абсолютній проросійській орієнтації Віктора Януковича. З одного боку, офіційний Київ намагається підтримувати діалог із Європою, зокрема щодо договору про асоціацію, з питань зони вільної торгівлі та скасування візового режиму. Водночас ЄС бачить, як Янукович викликає дедалі більше роздратування в Кремлі, тим більше з огляду на згоду офіційного Києва транзитувати венесуельську нафту в Білорусь трубопроводом Одеса-Броди.
По-друге, Брюссель, звісно, з занепокоєнням сприймає звістки про утиски демократії в Україні. Однак ЄС радий нарешті бачити в Києві хоча б якесь уособлення повноцінної державної влади, з якою можна вести діалог. Після тривалого періоду політичного хаосу доби Віктора Ющенка мінімальний порядок в Україні та стабілізація політичної ситуації сприймаються позитивно і з полегшенням. Відтак Брюсселеві дуже важко визначитись, що важливіше – надійність партнера чи все ж таки демократія.
По-третє, сподіваючись на певну геополітичну самостійність Віктора Януковича, Брюссель побоюється своєю критикою відштовхнути його від Європи в обійми Москви. Саме це може відбутися, якщо ЄС суворо й однозначно засудить офіційний Київ через проблеми з демократією та виявить неприязнь до команди Януковича.
По-четверте, про утиски демократії в Україні Брюссель найчастіше чує від української політичної опозиції, яка, з одного боку, відчуває глибоку образу через втрату влади, а з іншого – розуміє під демократією політичний хаос доби Віктора Ющенка. Відтак європарламентарі під час неофіційних консультацій із представниками українського громадянського суспільства частенько скаржаться на неможливість об’єктивно оцінити ситуацію в Україні, на засилля чуток, емоцій та маніпуляцій.
По-п’яте, чимало українських політичних сил та угруповань обзавелися своїми лобі в Європарламенті та дружніми євродепутатами. І якщо сили Юлії Тимошенко товаришують із Європейською народною партією, то Микола Азаров підписав договір про взаємодію Партії регіонів із європейським парламентським альянсом соціалістів та демократів. Це дозволило українцям втягти найвищі установи в ЄС у власні інтриги та пересварити євродепутатів із приводу України. Свідченням цього є нещодавня гнівна заява Елмара Брока та Міхаеля Ґалера на адресу Павела Коваля. Відтак українська «політична культура» активно експортується в Брюссель.
Євро-перспективи
Із огляду на численні нюанси, Євросоюзові може виявитись доцільніше розвивати стосунки з Україною, аніж сваритися з нею. Відтак прийняття суворої резолюції щодо України, яка засуджуватиме згортання демократії та утиски свобод, може бути відкладене на пізніший період, щоб не псувати настрій Києву напередодні саміту 22 листопада.
Це буде великим «компромісом із сумлінням» із боку Брюсселя, адже спрямованість на співпрацю переважить над вірністю демократичним принципам.
Водночас це є можливістю для Києва виграти для себе непогані перспективи, а «шлюб» України та ЄС може стати лише надійнішим.
Щоб міцніше прив’язати офіційний Київ до брюссельського вектора, ЄС може навіть піти на поступки в укладенні з Україною угоди про асоціацію, а також не скупитися на підтвердження європейських перспектив для Києва. В цьому контексті виправданими є зусилля офіційного Києва, який напередодні саміту Україна – ЄС підсилив переговорну групу зі свого боку.
Непоганими виглядають шанси для переговорів про зону вільної торгівлі. А в той час як питання спрощення візового режиму для українців та питання будівництва нових пунктів перетину кордону потребують подальшого натиску з української сторони, навряд чи на саміті будуть підписані вже якісь конкретні плани дій.
Зрештою, в разі конструктивного проходження саміту 22 листопада Україну очікуватиме фінансування різноманітних проектів у рамках програми Східного партнерства. Йдеться і про можливості створення технопарків, і про поглиблення транскордонної співпраці, і про підготовку до Євро-2012 та багато інших проектів.
Критика України якщо й лунатиме під час саміту, то в помірно конструктивній формі. Основні дорікання з боку ЄС будуть винесені в резолюцію, ухвалення якої вже ніяк не вплине на характер двосторонньої співпраці.
Відтак варто сподіватися, що саміт Україна – ЄС не буде провалений, а чергова криза в стосунках Києва та Брюсселя лише підтвердить закономірність шлюбних відносин: «сваряться, значить люблять».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода