Київ – Виставка «Український сувенір-2010» відкрилася сьогодні в Українському домі у Києві. Тут представлені вироби з усіх регіонів України – це вишиті рушники і сорочки, різноманітні прикраси, гобелени, писанки та вироби з глини.
Впродовж двох днів експертна комісія обиратиме найкращі речі, які наступного року будуть вручати іноземним делегаціям від імені Президента України.
На стендах розкладені яскраві та оригінальні сувеніри: кожен регіон намагається показати свою самобутність. Наприклад, притаманні саме Полтавській області мережені сорочки – вишиті білим по білому – представляє товариство «Леся Українка» з Полтави.
Такі сорочки коштують від 150 гривень і більше, говорить Ірина, учасниця виставки. «Це унікальні сорочки, ручна робота, дуже ювелірна, клопітлива робота. Кожна ниточка рахується, І вишивальниця, рахуючи ниточки, викладає малюнок. Наші вироби продаються непогано, і не лише в Полтаві, а в багатьох містах України. Іноземці також дуже зацікавлені в сувенірах нашого товариства і добре їх купують», – запевняє Ірина.
Нерівна конкуренція
Однак, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко називає експозицію Українського дому – скромною. Чому? Бо, за його словами, українським майстрам важко конкурувати з нібито українською сувенірною продукцією, завезеною, насправді, з-закордону.
«Через український кордон нас завалюють продукцією на суму біля 5 мільярдів гривень! Сувенірна продукція з різних куточків світу завозиться зараз в Україну. Це Китай, Індонезія, Америка, Туреччина… Нам важко конкурувати і з сувенірами інших народів і з підробками під українські народні вироби. Бо сьогодні, наприклад, у Спілці майстрів об’єднано близько 800 чоловік. Отакий колектив працює в галузі народного мистецтва. А на прикладі Китаю ми знаємо: прибуток від виробництва іграшок такий самий, як прибуток Росії від нафтового бізнесу. Тож, уявіть собі, який це ресурс. Ми могли б вирішити проблеми депресивних районів, і Карпатського регіону, і східних регіонів, відсутності робочих місць у них – саме розвитком цієї галузі!»
Сувенір для іноземця
За словами Євгена Шевченка, проблема полягає ще й у тому, що іноземці знають про українські народні сувеніри дуже небагато. Наприклад, Кен із Шотландії, який працює в Києві вже 3 роки, купує своїм друзям переважно горілку. «Я купую горілку, але не звичайну, а з різними смаками… наприклад, із перцем. Мамі привозив декілька вишиваних рушничків. А ще купував таку круглу штуку з колючками… так булаву!» Ні про сопілки, ні про ляльки-мотанки, ні про обереги чи писанки шотландець раніше не чув.
Інша гостя Українського дому – Лайма з Литви – скаржиться на те, що про виставку дізналася випадково, адже її реклама просто відсутня. За словами Лайми, інтерес до українських сувенірів є, і немалий, але в Києві, де вона працює, хороших сувенірних крамничок зовсім мало. Та й ціни в них зависокі.
Учасники виставки сподіваються, що їм таки вдасться відродити галузь. Однак, для цього держава має надати виробникам українських сувенірів податкові преференції.
На стендах розкладені яскраві та оригінальні сувеніри: кожен регіон намагається показати свою самобутність. Наприклад, притаманні саме Полтавській області мережені сорочки – вишиті білим по білому – представляє товариство «Леся Українка» з Полтави.
Такі сорочки коштують від 150 гривень і більше, говорить Ірина, учасниця виставки. «Це унікальні сорочки, ручна робота, дуже ювелірна, клопітлива робота. Кожна ниточка рахується, І вишивальниця, рахуючи ниточки, викладає малюнок. Наші вироби продаються непогано, і не лише в Полтаві, а в багатьох містах України. Іноземці також дуже зацікавлені в сувенірах нашого товариства і добре їх купують», – запевняє Ірина.
Нерівна конкуренція
Однак, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України Євген Шевченко називає експозицію Українського дому – скромною. Чому? Бо, за його словами, українським майстрам важко конкурувати з нібито українською сувенірною продукцією, завезеною, насправді, з-закордону.
«Через український кордон нас завалюють продукцією на суму біля 5 мільярдів гривень! Сувенірна продукція з різних куточків світу завозиться зараз в Україну. Це Китай, Індонезія, Америка, Туреччина… Нам важко конкурувати і з сувенірами інших народів і з підробками під українські народні вироби. Бо сьогодні, наприклад, у Спілці майстрів об’єднано близько 800 чоловік. Отакий колектив працює в галузі народного мистецтва. А на прикладі Китаю ми знаємо: прибуток від виробництва іграшок такий самий, як прибуток Росії від нафтового бізнесу. Тож, уявіть собі, який це ресурс. Ми могли б вирішити проблеми депресивних районів, і Карпатського регіону, і східних регіонів, відсутності робочих місць у них – саме розвитком цієї галузі!»
Сувенір для іноземця
За словами Євгена Шевченка, проблема полягає ще й у тому, що іноземці знають про українські народні сувеніри дуже небагато. Наприклад, Кен із Шотландії, який працює в Києві вже 3 роки, купує своїм друзям переважно горілку. «Я купую горілку, але не звичайну, а з різними смаками… наприклад, із перцем. Мамі привозив декілька вишиваних рушничків. А ще купував таку круглу штуку з колючками… так булаву!» Ні про сопілки, ні про ляльки-мотанки, ні про обереги чи писанки шотландець раніше не чув.
Інша гостя Українського дому – Лайма з Литви – скаржиться на те, що про виставку дізналася випадково, адже її реклама просто відсутня. За словами Лайми, інтерес до українських сувенірів є, і немалий, але в Києві, де вона працює, хороших сувенірних крамничок зовсім мало. Та й ціни в них зависокі.
Учасники виставки сподіваються, що їм таки вдасться відродити галузь. Однак, для цього держава має надати виробникам українських сувенірів податкові преференції.
