Прага–Від самого ранку твердо вирішила: «Я не здамся без бою»!
Це через будильник, я з ним завжди борюся, подумалось мені... Але запах прокурених речей все ж наблизив до реальності.
Таки було?
Я дійсно потрапила на концерт Океану Ельзи?
Найперший у Празі і найомріяніший у моєму житті?
Хоча... напевно мені приємніше було б сидіти в якійсь комфортній старовинній залі, десь так у 5 ряді, і дивитись на них без тих голів, що перед тобою рухаються та курять не відомо що...
Однак, свій перший концерт у цьому місті хлопці вирішили «дати» у клубі. SA-SA-ZU – наштампували нам на руках одразу при вході, після години нашого чекання надворі...
Хто б іще міг мене затягнути туди, де так насмалено (диму не переношу вже років так 20...), але коли йдеш на Океан Ельзи – про дим не думається, взагалі ні про що не думається, тільки хочеться якнайшвидше відірватися від всього і «Вище неба, вище неба»...
Тво-ї черво-ні очііііііііі.... дивлюсь на себе у дзеркало після кількох лише годин сну і наспівую собі варіацію на тему «Твоїх зелених очей», повторюючи винахід колеги, з яким разом витанцьовували під темпераментний ритм Океану Ельзи... Сьогодні вже обговорюємо разом у редакції цей феєрверк емоцій!
Голос ми втратили разом з Вакарчуком – він від співу, а ми – від крику! Він виплеснув на нас свою енергію, свої почуття, свої потаємні мрії, своє щастя і свою біду, а ми – верещали, пищали, свистіли... на вухо один одному вигукували якісь назви, вгадуючи, що за вступ такий новий до відомої пісні.... Пару разів не вгадали – замість «Кішки» виявилася «Сьюзі»... а «Мою машину» переплутали з тією ж Кішкою...
А потім разом з іншими співали всіх пісень, які знаємо напам’ять...
Співали – всі! Всі, хто помістився у цьому задушливому празькому SA-SA-ZU. І витанцьовували!
Наша Ангелінка Кренців, скачучи, зламала дорогі окуляри...
У мене в чоботі відірвалась підошва – хтось наступив на неї ззаду...
Натанцювалися!!!
А над нами височіли VIP-персони, які говорили здебільшого російською... Одна з них – округла білявка в міні і на високих шпильках – піднімаючись перед початком нагору, голосно розмірковувала, чи виплатиться їй ця імпреза... (квитки нагору коштували стільки, що нам у відділі інформації навіть повстидались назвати їхню суму, сказавши «краще вам не знати»)...
У «найважливішому» віконці нагорі для «най-най-віповіших» виднілися постаті у костюмах та при краватках... Впізнати в них когось було неможливо – вони сиділи спиною до вікна, п’ючи та дискутуючи (щось ділили між собою напевно... якісь сфери культурного впливу?) Вакарчука вони слухали спинами (якщо там взагалі за склом щось було чути)...
А ми все співали, танцювали та пищали....
А коли все закінчилося і ВІН захриплим голосом промовив: «це ве, ми пішли спати», усі заскандували «Відпусти»! Від-пу-сти!!!!
І потім всі разом з НИМ співали від початку до кінця... «відпу-у-у-сти... бо не можу далі йти.... я....»
Коли ми годину стояли в черзі за своїми куртками, сталося диво: натовп говорив все більше українською, дехто ламав слова, але старався... Почулося і чеською від якоїсь пані ззаду: «Тed` jsem opravdu pochopila, že ukrajinština není ruština» (тепер вже насправді зрозуміла, що українська – це не російська)... Ми перемигнулися з колегою, що в перекладі з «мигу» означало «Дякую, Славку Вакарчук»!.. «Дякую тобі»...
Це через будильник, я з ним завжди борюся, подумалось мені... Але запах прокурених речей все ж наблизив до реальності.
Таки було?
Я дійсно потрапила на концерт Океану Ельзи?
Найперший у Празі і найомріяніший у моєму житті?
Хоча... напевно мені приємніше було б сидіти в якійсь комфортній старовинній залі, десь так у 5 ряді, і дивитись на них без тих голів, що перед тобою рухаються та курять не відомо що...
Однак, свій перший концерт у цьому місті хлопці вирішили «дати» у клубі. SA-SA-ZU – наштампували нам на руках одразу при вході, після години нашого чекання надворі...
Хто б іще міг мене затягнути туди, де так насмалено (диму не переношу вже років так 20...), але коли йдеш на Океан Ельзи – про дим не думається, взагалі ні про що не думається, тільки хочеться якнайшвидше відірватися від всього і «Вище неба, вище неба»...
Тво-ї черво-ні очііііііііі.... дивлюсь на себе у дзеркало після кількох лише годин сну і наспівую собі варіацію на тему «Твоїх зелених очей», повторюючи винахід колеги, з яким разом витанцьовували під темпераментний ритм Океану Ельзи... Сьогодні вже обговорюємо разом у редакції цей феєрверк емоцій!
Голос ми втратили разом з Вакарчуком – він від співу, а ми – від крику! Він виплеснув на нас свою енергію, свої почуття, свої потаємні мрії, своє щастя і свою біду, а ми – верещали, пищали, свистіли... на вухо один одному вигукували якісь назви, вгадуючи, що за вступ такий новий до відомої пісні.... Пару разів не вгадали – замість «Кішки» виявилася «Сьюзі»... а «Мою машину» переплутали з тією ж Кішкою...
А потім разом з іншими співали всіх пісень, які знаємо напам’ять...
Співали – всі! Всі, хто помістився у цьому задушливому празькому SA-SA-ZU. І витанцьовували!
Наша Ангелінка Кренців, скачучи, зламала дорогі окуляри...
У мене в чоботі відірвалась підошва – хтось наступив на неї ззаду...
Натанцювалися!!!
А над нами височіли VIP-персони, які говорили здебільшого російською... Одна з них – округла білявка в міні і на високих шпильках – піднімаючись перед початком нагору, голосно розмірковувала, чи виплатиться їй ця імпреза... (квитки нагору коштували стільки, що нам у відділі інформації навіть повстидались назвати їхню суму, сказавши «краще вам не знати»)...
У «найважливішому» віконці нагорі для «най-най-віповіших» виднілися постаті у костюмах та при краватках... Впізнати в них когось було неможливо – вони сиділи спиною до вікна, п’ючи та дискутуючи (щось ділили між собою напевно... якісь сфери культурного впливу?) Вакарчука вони слухали спинами (якщо там взагалі за склом щось було чути)...
А ми все співали, танцювали та пищали....
А коли все закінчилося і ВІН захриплим голосом промовив: «це ве, ми пішли спати», усі заскандували «Відпусти»! Від-пу-сти!!!!
І потім всі разом з НИМ співали від початку до кінця... «відпу-у-у-сти... бо не можу далі йти.... я....»
Коли ми годину стояли в черзі за своїми куртками, сталося диво: натовп говорив все більше українською, дехто ламав слова, але старався... Почулося і чеською від якоїсь пані ззаду: «Тed` jsem opravdu pochopila, že ukrajinština není ruština» (тепер вже насправді зрозуміла, що українська – це не російська)... Ми перемигнулися з колегою, що в перекладі з «мигу» означало «Дякую, Славку Вакарчук»!.. «Дякую тобі»...