Юлія Латиніна
Швидкість, з якою демократична поки що Україна проходить через усі стадії, які проходила і Росія (від встановлення контролю над судами до використовування влади як інструменту збагачення), вражає. Такої швидкої еволюції ми не бачити навіть у Киргизстані Курманбека Бакієва. Можна говорити про особливу ідеологію пострадянських держав, і я пропоную називати цю ідеологію «шпанізм». Або, якщо хочете, thugism.
Шпанізм – це коли країною керує шпана, з усіма звичками і світоглядом шпани. Історія України останніх кількох місяців чудово ілюструє практику і теорію шпани.
Чотири історії шпани
Перша історія – це, звичайно, перегляд Конституції. Конституційний суд визнав незаконною Конституцію, яка була чинною протягом шести років, і країна з парламентської республіки перетворилася на президентську. Фактично, суд повернув президенту Януковичу ту повноту влади, якої не було у президента Ющенка.
Республіки бувають і парламентські, і президентські, а тому сама по собі зміна Конституції – справа конституційна. Тут важлива не сама зміна, а те, як вона була зроблена. З формальних мотивів суд (а не референдум) визнав Конституцію недійсною. Просто вражає ступінь нахабства: країну ділять, як свічковий заводик, рішенням суду, добре, що хоч не міста Жмеринки.
Друга історія – «Криворіжсталь». Відразу після Помаранчевої революції прем’єр Тимошенко відібрала у Пінчука «Криворіжсталь», яку було приватизовано з копійки, і продала на нормальному аукціоні за 4.8 мільярдів доларів Лакшмі Мітталу. А це, між іншим, грошей до біса!
Крім грошей, були й інвестиційні зобов’язання. Настав 2008 рік. Ринки обвалилися. «Арселор» (нагадаю, що до цього часу Міттал об’єднався з «Арселором» і став найбільшою в світі сталеливарною компанією) попросив українське «Росімущество» переглянути частину зобов’язань. «Росімущество» переглянуло. Ледь до влади прийшов Янукович, раптом з’явився черговий позов у черговому суді. Мовляв, Міттал не виконав інвестиційних зобов’язань, треба «Криворіжсталь» у нього відібрати. Так це ж «Роімущество» дозволило! «Ні, відповідає позивач, виявляється, питання повинно вирішуватись на засіданні Кабінету міністрів». Вибачте, але це ваша справа, де ви повинні були його розглядати. Міттал тут у чому винний?
Історія ця поки що закінчилася благополучно. Янукович поїхав до Франції і там, судячи з усього, у нього відбулася жорстка розмова з Саркозі. Після чого Янукович не робив вигляд, що не може додзвонитися генеральному прокурору. А з блатною простотою сказав, що, мовляв, до наступного суду ця справа навіть не дійде.
Але зрозуміло, що це не кінець, а тільки початок. Тут важливий принцип. До влади прийшла шпана. Шпана, яка простодушно розуміє процес керування державою, як процес наїзду на лоха. Те, що лох тепер називається «Арселор», не змінює світогляд крутих пацанів. У них лише дух перехоплює від можливостей, що відкриваються.
Історія третя – це, звичайно, «РосУкрЕнерго». Господар «РосУкрЕнерго» пан Фірташ став головним комерсантом України, потіснивши з цієї посади Рината Ахметова. Я взагалі передбачаю для Ахметова сумне майбутнє. Не знаю, чи це легенда, чи ні, що Ахметов дав Януковичу в пику на летовищі після його поразки на виборах (начебто прилетів, дав у пику і відлетів назад), але Ахметов зробив найбільшу політичну помилку, яку тільки можна було зробити: він зробив нікчему головою партії. Нікчеми, прийшовши до влади, колишніх благодійників не прощають.
Так чи інакше, нині найголовніший Фірташ. На зустрічі Медведєва з українськими бізнесменами він сидить навпроти Медведєва. І ось картина олією. Нова влада отримує контроль над Міненерго, через нього – контроль над «Нафтогазом», а після цього «Нафтогаз». Тобто, нова влада програє сама собі в Стокгольмському суді, куди «РосУкрЕнерго» подавало позов на «Нафтогаз». І згідно з рішенням Стокгольмського суду, Україна виявляється винною пану Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу, вартість яких нині складає 3 мільярди доларів.
Що буде далі, сказати важко. МВФ, здається, дав українській владі зрозуміти: якщо вони наважаться виплатити готівкою борг, що перевищує дефіцит українського бюджету, то не отримають від МВФ ні цента. Тож виплатять,найімовірніше, натурою. Але тут важливий, знову ж таки, принцип.
Шпана, яка прийшла до влади, простодушно вважає, що влада – це такий спосіб швиденько визнати борг за державою у 3 мільярди доларів своїй компанії. А те, що ця компанія стала притчею во язицех і ФБР розслідує її зв’язки з Семеном Могилевичем, який є у першому десятку злочинців, яких розшукує ФБР, це не важливо. Ну що вони нам зроблять, лохи? Ухвалять чергову резолюцію ПАРЄ? Так нехай нею підітруться.
Ну, і нарешті, четверта історія. Вже політична. Напередодні виборів до місцевих органів влади, які відбуваються 31 жовтня, країною поширюється елегантна технологія клонування списків для голосування. А саме: береться людина, лояльна до влади, від її імені в даному місті реєструється філія опозиційної політичної влади, складається список, а потім суд ухвалює рішення, що ця філія справжня, а інша, яка є справжньою, фальшива. Один із таких фальшивих списків «Батьківщини» було зареєстровано у Львові. Тимошенко приїхала до Львова, Львівський виборчком зареєстрував її список як справжній. А на другий день голову виборчкому посадили.
Диктатор – та сама шпана
Що мене в усьому цьому дивує? Очевидність причин і наслідків.
Перед президентськими виборами замислені слов’яни-інтелігенти крутили носом і казали: «Краще голосувати за Януковича, бо Тимошенко – такий популіст, такий майбутній диктатор, такий сильний політик!»
Панове, ніхто не буває кращим диктатором, ніж блаженна нікчема. Диктатор – це бандит на троні. Диктатор відрізняється від шпани тільки масштабами. Нічим іншим: ні уявленням про життя, ні звичкою нагинати лохів, ні підходом до життя: я сильний, значить, я вас усіх буду мати, диктатор від шпани не відрізняється. Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Євросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти.
Хоча, в усьому цьому президент Янукович бере приклад зі свого Великого Східного Брата. Або, якщо точніше, то з Великого Східного Братка.
Юлія Латиніна, російський оглядач, відома журналістка і письменниця.
Цей коментар було вміщено в російському інтернет-виданні «Ежедневный журнал».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Шпанізм – це коли країною керує шпана, з усіма звичками і світоглядом шпани. Історія України останніх кількох місяців чудово ілюструє практику і теорію шпани.
Чотири історії шпани
Перша історія – це, звичайно, перегляд Конституції. Конституційний суд визнав незаконною Конституцію, яка була чинною протягом шести років, і країна з парламентської республіки перетворилася на президентську. Фактично, суд повернув президенту Януковичу ту повноту влади, якої не було у президента Ющенка.
Республіки бувають і парламентські, і президентські, а тому сама по собі зміна Конституції – справа конституційна. Тут важлива не сама зміна, а те, як вона була зроблена. З формальних мотивів суд (а не референдум) визнав Конституцію недійсною. Просто вражає ступінь нахабства: країну ділять, як свічковий заводик, рішенням суду, добре, що хоч не міста Жмеринки.
Друга історія – «Криворіжсталь». Відразу після Помаранчевої революції прем’єр Тимошенко відібрала у Пінчука «Криворіжсталь», яку було приватизовано з копійки, і продала на нормальному аукціоні за 4.8 мільярдів доларів Лакшмі Мітталу. А це, між іншим, грошей до біса!
Крім грошей, були й інвестиційні зобов’язання. Настав 2008 рік. Ринки обвалилися. «Арселор» (нагадаю, що до цього часу Міттал об’єднався з «Арселором» і став найбільшою в світі сталеливарною компанією) попросив українське «Росімущество» переглянути частину зобов’язань. «Росімущество» переглянуло. Ледь до влади прийшов Янукович, раптом з’явився черговий позов у черговому суді. Мовляв, Міттал не виконав інвестиційних зобов’язань, треба «Криворіжсталь» у нього відібрати. Так це ж «Роімущество» дозволило! «Ні, відповідає позивач, виявляється, питання повинно вирішуватись на засіданні Кабінету міністрів». Вибачте, але це ваша справа, де ви повинні були його розглядати. Міттал тут у чому винний?
Історія ця поки що закінчилася благополучно. Янукович поїхав до Франції і там, судячи з усього, у нього відбулася жорстка розмова з Саркозі. Після чого Янукович не робив вигляд, що не може додзвонитися генеральному прокурору. А з блатною простотою сказав, що, мовляв, до наступного суду ця справа навіть не дійде.
Але зрозуміло, що це не кінець, а тільки початок. Тут важливий принцип. До влади прийшла шпана. Шпана, яка простодушно розуміє процес керування державою, як процес наїзду на лоха. Те, що лох тепер називається «Арселор», не змінює світогляд крутих пацанів. У них лише дух перехоплює від можливостей, що відкриваються.
Історія третя – це, звичайно, «РосУкрЕнерго». Господар «РосУкрЕнерго» пан Фірташ став головним комерсантом України, потіснивши з цієї посади Рината Ахметова. Я взагалі передбачаю для Ахметова сумне майбутнє. Не знаю, чи це легенда, чи ні, що Ахметов дав Януковичу в пику на летовищі після його поразки на виборах (начебто прилетів, дав у пику і відлетів назад), але Ахметов зробив найбільшу політичну помилку, яку тільки можна було зробити: він зробив нікчему головою партії. Нікчеми, прийшовши до влади, колишніх благодійників не прощають.
Так чи інакше, нині найголовніший Фірташ. На зустрічі Медведєва з українськими бізнесменами він сидить навпроти Медведєва. І ось картина олією. Нова влада отримує контроль над Міненерго, через нього – контроль над «Нафтогазом», а після цього «Нафтогаз». Тобто, нова влада програє сама собі в Стокгольмському суді, куди «РосУкрЕнерго» подавало позов на «Нафтогаз». І згідно з рішенням Стокгольмського суду, Україна виявляється винною пану Фірташу 12 мільярдів кубометрів газу, вартість яких нині складає 3 мільярди доларів.
Що буде далі, сказати важко. МВФ, здається, дав українській владі зрозуміти: якщо вони наважаться виплатити готівкою борг, що перевищує дефіцит українського бюджету, то не отримають від МВФ ні цента. Тож виплатять,найімовірніше, натурою. Але тут важливий, знову ж таки, принцип.
Шпана, яка прийшла до влади, простодушно вважає, що влада – це такий спосіб швиденько визнати борг за державою у 3 мільярди доларів своїй компанії. А те, що ця компанія стала притчею во язицех і ФБР розслідує її зв’язки з Семеном Могилевичем, який є у першому десятку злочинців, яких розшукує ФБР, це не важливо. Ну що вони нам зроблять, лохи? Ухвалять чергову резолюцію ПАРЄ? Так нехай нею підітруться.
Ну, і нарешті, четверта історія. Вже політична. Напередодні виборів до місцевих органів влади, які відбуваються 31 жовтня, країною поширюється елегантна технологія клонування списків для голосування. А саме: береться людина, лояльна до влади, від її імені в даному місті реєструється філія опозиційної політичної влади, складається список, а потім суд ухвалює рішення, що ця філія справжня, а інша, яка є справжньою, фальшива. Один із таких фальшивих списків «Батьківщини» було зареєстровано у Львові. Тимошенко приїхала до Львова, Львівський виборчком зареєстрував її список як справжній. А на другий день голову виборчкому посадили.
Диктатор – та сама шпана
Що мене в усьому цьому дивує? Очевидність причин і наслідків.
Перед президентськими виборами замислені слов’яни-інтелігенти крутили носом і казали: «Краще голосувати за Януковича, бо Тимошенко – такий популіст, такий майбутній диктатор, такий сильний політик!»
Панове, ніхто не буває кращим диктатором, ніж блаженна нікчема. Диктатор – це бандит на троні. Диктатор відрізняється від шпани тільки масштабами. Нічим іншим: ні уявленням про життя, ні звичкою нагинати лохів, ні підходом до життя: я сильний, значить, я вас усіх буду мати, диктатор від шпани не відрізняється. Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Євросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти.
Хоча, в усьому цьому президент Янукович бере приклад зі свого Великого Східного Брата. Або, якщо точніше, то з Великого Східного Братка.
Юлія Латиніна, російський оглядач, відома журналістка і письменниця.
Цей коментар було вміщено в російському інтернет-виданні «Ежедневный журнал».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.