Брюссель – У французькому містечку Довіль лідери Німеччини, Франції та Росії зосередилися на проблемах безпеки в Європі. Тема дуже важлива, проте тристоронній діалог Меркель-Саркозі-Медведєва тільки призводить до ще більших розбіжностей та подрібнення у лавах тих, кому небайдужі мир та спокій на континенті. Так вважає Марк Леонард, директор і експерт аналітичного центру Європейська рада із зовнішніх відносин.
– Ви є співавтором щойно опублікованого дослідження у сфері європейської безпеки під назвою «Спектр багатополюсної Європи». У цій роботі є твердження, що сьогоднішня безпека Європи – справа не лише НАТО чи Євросоюзу. Та пошуки рішень трійкою Меркель-Саркозі-Медведєв, що наразі тривають у Франції, це теж невдала ініціатива. Чому?
– Якщо питання безпеки, обрані для обговорення на цьому саміті, є вдалими, то сторони, що їх обговорюють, мали б бути іншими. Важливою ідеєю нашого звіту є створення неформального тристороннього діалогу, але за участю Туреччини, Росії та Європейського Союзу. Втім, це дуже добре, що три великі потужні держави знаходять час для дискусій про проблеми безпеки. Але трійка «Туреччина-Росія-ЄС» була б набагато логічнішою. Зокрема, Євросоюз мала б представляти Катрін Аштон, голова європейської дипломатії та Верховний представник із питань безпеки, а не окремі держави, що самотужки докладають свої зусилля.
– Тобто, це означає, що великі держави, на кшталт Німеччини, Франції чи Великобританії, повинні відійти вбік і дати повноваження Катрін Аштон ухвалювати рішення щодо безпеки?
– На мою думку, інакше це не має сенсу, адже ми ухвалили Лісабонську угоду, щоб надати Євросоюзу більшу інституційну роль. Тим часом, існує велика аномалія: при тому, що Європейська співдружність – одна з найголовніших постачальниць стабільності та безпеки у Європі, вона не має своїх представників у найбільших безпекових організаціях, таких як НАТО чи ОБСЄ. І це при тому, що ЄС має величезний набір інструментів «м’якої» та «жорсткої» сили, які він може застосувати для поглиблення європейської безпеки. Але за столом у діалогах щодо безпеки на континенті Європейська співдружність ніколи не була представлена, тому настав час це зробити.
– Чому Ви стверджуєте, що зустрічі, на зразок тієї, яка наразі відбувається у Франції, призводять тільки до більшого подрібнення Європи?
– Тому що в питанні безпеки Європа стає багатополюсною. Все більше країн відкидають ту єдину систему, що була створена раніше. Росія її не сприймала ніколи, а тепер, ставши потужнішою, відкрито її критикує. Туреччина дуже розчарована переговорами про членство в ЄС, тому все більше схиляється до незалежної зовнішньої політики. Тому її треба залучити до безпекового діалогу. Преглядають свої прагнення і такі держави, як Україна, що балансує між Сходом та Заходом. Але найголовніше, Сполучені Штати припинили колишню постійну присутність у європейській політиці безпеки, бо зосередилися на своїх проблемах. Вони вважають, що європейці повинні самі вирішувати, як діяти у цій сфері. Тому весь підхід до питань безпеки починає змінюватися. Водночас, і сам Євросоюз втрачає ентузіазм до подальшого розширення, а також до прийому нових країн до НАТО.
– Якщо питання безпеки, обрані для обговорення на цьому саміті, є вдалими, то сторони, що їх обговорюють, мали б бути іншими. Важливою ідеєю нашого звіту є створення неформального тристороннього діалогу, але за участю Туреччини, Росії та Європейського Союзу. Втім, це дуже добре, що три великі потужні держави знаходять час для дискусій про проблеми безпеки. Але трійка «Туреччина-Росія-ЄС» була б набагато логічнішою. Зокрема, Євросоюз мала б представляти Катрін Аштон, голова європейської дипломатії та Верховний представник із питань безпеки, а не окремі держави, що самотужки докладають свої зусилля.
– Тобто, це означає, що великі держави, на кшталт Німеччини, Франції чи Великобританії, повинні відійти вбік і дати повноваження Катрін Аштон ухвалювати рішення щодо безпеки?
– На мою думку, інакше це не має сенсу, адже ми ухвалили Лісабонську угоду, щоб надати Євросоюзу більшу інституційну роль. Тим часом, існує велика аномалія: при тому, що Європейська співдружність – одна з найголовніших постачальниць стабільності та безпеки у Європі, вона не має своїх представників у найбільших безпекових організаціях, таких як НАТО чи ОБСЄ. І це при тому, що ЄС має величезний набір інструментів «м’якої» та «жорсткої» сили, які він може застосувати для поглиблення європейської безпеки. Але за столом у діалогах щодо безпеки на континенті Європейська співдружність ніколи не була представлена, тому настав час це зробити.
– Чому Ви стверджуєте, що зустрічі, на зразок тієї, яка наразі відбувається у Франції, призводять тільки до більшого подрібнення Європи?
– Тому що в питанні безпеки Європа стає багатополюсною. Все більше країн відкидають ту єдину систему, що була створена раніше. Росія її не сприймала ніколи, а тепер, ставши потужнішою, відкрито її критикує. Туреччина дуже розчарована переговорами про членство в ЄС, тому все більше схиляється до незалежної зовнішньої політики. Тому її треба залучити до безпекового діалогу. Преглядають свої прагнення і такі держави, як Україна, що балансує між Сходом та Заходом. Але найголовніше, Сполучені Штати припинили колишню постійну присутність у європейській політиці безпеки, бо зосередилися на своїх проблемах. Вони вважають, що європейці повинні самі вирішувати, як діяти у цій сфері. Тому весь підхід до питань безпеки починає змінюватися. Водночас, і сам Євросоюз втрачає ентузіазм до подальшого розширення, а також до прийому нових країн до НАТО.