Микола Владзімірський
Особливою ознакою цих виборів є чимала кількість проросійських націоналістичних партій, які висунули своїх кандидатів до місцевих рад у Севастополі. Це видно і на бігбордах, і в дармових агітках, і на телебаченні.
Переді мною автобіографія Олександра Ковшаря, надрукована в унікальній передвиборчій брошурці від Будинку Москви в Севастополі. У ній він, будучи висунутий партією «Російський блок», навмисне приховав той факт, що він є пенсіонером Міністерства оборони України. Ми знаємо про існування таких недолугих угод між Україною і Росією щодо військових пенсіонерів.
На конференції 13 жовтня 2010 року в Будинку Москви в Севастополі пролунала заява українця за національністю Олександра Ковшаря про те, що «Україна – це придумана держава», та інші антиукраїнські вислови. Парадокс цих слів полягає в тому, що влада цієї «придуманої держави» продовжуватиме платити йому і багатьом іншим її недругам реальні чималі пенсії за рахунок українського народу.
На жаль, виборчий закон не забороняє контр-адміралові запасу Чорноморського флоту Росії, консультантові управління цього флоту, заступникові генерального директора Будинку Москви в Севастополі бути обраним до українських місцевих органів влади навіть із антидержавними закликами.
Севастопольська травма Костянтина Затуліна
Під прикриттям конференції під назвою «Особливий статус міста Севастополя і його реалії», яка була ініційована Інститутом СНД, директор цієї установи, депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін провів передвиборчий огляд проросійських сил, які претендують на присутність у місцевій владі українського міста.
Із 49 анонсованих учасників конференції на відкритті було трохи більше від половини. Недавній «persona non grata» у своїй вступній промові кілька разів повертався до факту ігнорування його заходу керівництвом Севастопольської адміністрації, міськради та й Чорноморського флоту. Роздратування гостя зі столиці сусідньої, але дружньої держави було важко приховати.
Зализати ці душевні рани взялися місцеві політичні звітувальники. Один за одним вони били поклони «Константіну Фйодоровічу» і дякували за підтримку.
Та й справді, для кількох людей він – єдина надія. Після притягнення до відповідальності підбурювачів антидержавних виступів на Графській пристані, коли більше від сотні дебелих оскаженілих бойовиків напали на українських молодих моряків строкової служби, саме коштами пана Затуліна їх викупили під заставу. Саме за його кошт цим патріотам сусідньої держави були виготовлені медальки. І це він робив у часи, коли був небажаною особою для України…
Треба зауважити, що публічно пан Затулін закликав не політизувати конференцію. Але, на мій погляд, усього один виступ стосувався безпосередньо статусу Севастополя. Таким чином, намагання надати заходові назву наукового не підтвердились.
До цього додалась ще й чимала прикрість: розданий учасникам проект закону виявився, за словами пана Затуліна, зовсім не останнім варіантом, і він дав команду терміново розшукати той, що треба, в інтернеті на сайті Верховної Ради України. Та й брошурка довіри особливої віри не викликає – автори проекту не вказані, не відома історія цього проекту, яких нараховується до десяти.
І не радикалізували б, якби не вибори
Політичну метушню на найвищому рівні навколо закону про статус Севастополя припинив на початку червня 2010 року на прес-конференції в Києві Президент України Віктор Янукович, заявивши, що в Севастополі працює місцева влада, діють органи самоврядування, «тому я не бачу передумов для прийняття закону про спецстатус міста».
Також він відзначив, що деякі політики намагаються підвищити рейтинг, спекулюючи на цьому питанні. «Ми не допустимо радикалізації ситуації ні в Севастополі, ні в іншому регіоні», – заявив Президент.
Голова Севастопольской міської державної адміністрації Валерій Саратов зауважив через кілька днів, що дискусії навколо закону суперечитимуть тій політиці, яку проводить Президент Янукович.
Горезвісний тодішній мер Москви Юрій Лужков, відомий своїми заявами про приналежність Севастополя, на святкуванні Дня ВМФ Росії у кінці липня 2010 року сказав журналістам, що його позиція щодо Севастополя не змінилась – «змінилась ситуація», «прийшло зрозуміле керівництво України».
І певний час розмов на цю тему не було. А тут – місцеві вибори. Чому б не потеревенити для підняття рейтингу про російську мову, утиски прав російськомовних громадян України та про статус Севастополя?
Севастополь – насправді не місто
Регіон України Севастополь – це не тільки місто Севастополь. Про це знають справжні експерти у галузі місцевого самоврядування.
Це більш як 30 поселень, у тому числі місто Інкерман, місто Балаклава, яке, як не дивно, не має статусу міста. За наявності представницьких органів влади – Севастопольської міської ради, Інкерманської міської ради, Качинської селищної, Орлинівської, Верхнєсадівської, Андріївської, Тернівської сільських рад, тут ще й обираються відповідні голови територіальних громад. Фахівці називають цей стан «матрьошкою» – він спотворює багато принципів місцевого самоврядування, у тому числі незалежність при формуванні бюджетів та вирішенні земельних питань.
До всіх цих проблем додається найважливіша – базування тут російського флоту, який суттєво впливає і на внутрішні місцеві справи.
Отже, згадані і не згадані чинники надто ускладнюють справу з прийняттям закону про особливий статус Севастополя.
Думаєте, про це йшлося на «науковій» конференції?
Власне теревені
Так ось, говорили, як і передбачалось, більше про насильницьку українізацію, другу державну російську мову. До чого тут статус міста?
Фронтмен події заявив, що статус Севастополя хоч і є питанням внутрішнього устрою України, все ж не може вирішуватись без участі Росії. А неприйняття закону про цей статус він пояснив ні чим іншим, як «ворожими стосунками» України з Росією. Тональність обговорення задана. Вперед, товариші!
Генеральний директор Будинку Москви в Севастополі Володимир Стручков повідав присутнім, що не може впливати на освітній процес у місті – педагоги бояться, що їх повезуть «вербувати у ФСБ».
Голова партії «Російський блок» і депутат міськради Генадій Басов похвалив московського гостя за «блискучий виступ» та запропонував запровадити кримінальну відповідальність за нехтування правами російськомовного населення на території України у разі прийняття закону про другу державну російську мову в Україні. Процес українізації для пана Басова є очевидним.
Голова Севастопольської міської державної адміністрації на початку 1990-х років Іван Єрмаков висловив сподівання на те, що врешті-решт «наші країни» будуть належати до одного економічного і політичного простору, та додав компліментів панові Затуліну, оцінюючи його попередню діяльність так: «ви, Костянтине Федоровичу, діяли правильно, і за це вам спасибі».
Щоправда, «більшої нісенітниці і більшого нерозуміння питання, ніж надруковано в розданому проекті статусу», пан Єрмаков у житті не бачив. Він висловив песимізм щодо того, що щось може змінитись від поточного обговорення.
Лідер «Російської громади Севастополя» Раїса Телятникова висловила задоволення, що зараз «відходять від придуманої історії Україні».
Для точнішого опису атмосфери «наукової» конференції можна навести частину промовистого монологу щодо статусу Севастополя вже згаданого вище контр-адмірала запасу Чорноморського флоту Олександра Ковшаря: «Притягли вигадану історію з глибини століть. Надумана держава, яка мала три області, а все інше наліпили. Зараз мова різна, віра різна, завдання стоять різні. Півкраїни каже, що ми з Росією, а пів-України – із Заходом. Ніхто не хоче йти на поступки, за винятком Росії – такий російський характер – Росія завжди поступається. Визнали і Севастополь, і Крим територією України. Але земля-то російська! Тут російські люди живуть. А нас змушують перейти на українську мову. А там навіть у алфавіті на три букви менше». За його словами, Севастополь продовжує «протистояти українізації».
Всі інші оратори відразу поблякли на тлі цього виступу. Зате на продовження переліку свіжих абсурдів від місцевих політиків пролунало підбурення телевізійної публіки до боротьби за майбутній Севастополь як місто-державу на приватному 1-му Севастопольському телеканалі наступного дня з боку депутата міської ради попереднього скликання Поляхова.
Хто платить, той і замовляє музику
Перед перервою пан Затулін зробив загалові кілька зауважень. Сказав, що за відсутності на офіційному рівні громадськість Севастополя могла б і сама запропонувати свій проект закону, а Інститут СНД в Севастополі як громадська організація став би координатором цієї справи.
Далі борець за статус і російську мову досить кострубато і з якимось московським лоском висловився, щоб його підлеглі, аналізуючи виступи, «клали на бумагу какие-то предложения».
Костянтин Затулін сказав, що «необхідно розгорнути громадські роботи щодо проекту статусу Севастополя», і продовжив уже зовсім зрозумілою для присутньої публіки мовою: «Ми готові допомогти профінансувати витрати, пов’язані з цим».
Після перерви ні пана Затуліна, ні місцевих звітувальників, кандидатів на депутати місцевої влади, в залі чомусь дружно не було.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Переді мною автобіографія Олександра Ковшаря, надрукована в унікальній передвиборчій брошурці від Будинку Москви в Севастополі. У ній він, будучи висунутий партією «Російський блок», навмисне приховав той факт, що він є пенсіонером Міністерства оборони України. Ми знаємо про існування таких недолугих угод між Україною і Росією щодо військових пенсіонерів.
На конференції 13 жовтня 2010 року в Будинку Москви в Севастополі пролунала заява українця за національністю Олександра Ковшаря про те, що «Україна – це придумана держава», та інші антиукраїнські вислови. Парадокс цих слів полягає в тому, що влада цієї «придуманої держави» продовжуватиме платити йому і багатьом іншим її недругам реальні чималі пенсії за рахунок українського народу.
На жаль, виборчий закон не забороняє контр-адміралові запасу Чорноморського флоту Росії, консультантові управління цього флоту, заступникові генерального директора Будинку Москви в Севастополі бути обраним до українських місцевих органів влади навіть із антидержавними закликами.
Севастопольська травма Костянтина Затуліна
Під прикриттям конференції під назвою «Особливий статус міста Севастополя і його реалії», яка була ініційована Інститутом СНД, директор цієї установи, депутат Держдуми Росії Костянтин Затулін провів передвиборчий огляд проросійських сил, які претендують на присутність у місцевій владі українського міста.
Із 49 анонсованих учасників конференції на відкритті було трохи більше від половини. Недавній «persona non grata» у своїй вступній промові кілька разів повертався до факту ігнорування його заходу керівництвом Севастопольської адміністрації, міськради та й Чорноморського флоту. Роздратування гостя зі столиці сусідньої, але дружньої держави було важко приховати.
Зализати ці душевні рани взялися місцеві політичні звітувальники. Один за одним вони били поклони «Константіну Фйодоровічу» і дякували за підтримку.
Та й справді, для кількох людей він – єдина надія. Після притягнення до відповідальності підбурювачів антидержавних виступів на Графській пристані, коли більше від сотні дебелих оскаженілих бойовиків напали на українських молодих моряків строкової служби, саме коштами пана Затуліна їх викупили під заставу. Саме за його кошт цим патріотам сусідньої держави були виготовлені медальки. І це він робив у часи, коли був небажаною особою для України…
Треба зауважити, що публічно пан Затулін закликав не політизувати конференцію. Але, на мій погляд, усього один виступ стосувався безпосередньо статусу Севастополя. Таким чином, намагання надати заходові назву наукового не підтвердились.
До цього додалась ще й чимала прикрість: розданий учасникам проект закону виявився, за словами пана Затуліна, зовсім не останнім варіантом, і він дав команду терміново розшукати той, що треба, в інтернеті на сайті Верховної Ради України. Та й брошурка довіри особливої віри не викликає – автори проекту не вказані, не відома історія цього проекту, яких нараховується до десяти.
І не радикалізували б, якби не вибори
Політичну метушню на найвищому рівні навколо закону про статус Севастополя припинив на початку червня 2010 року на прес-конференції в Києві Президент України Віктор Янукович, заявивши, що в Севастополі працює місцева влада, діють органи самоврядування, «тому я не бачу передумов для прийняття закону про спецстатус міста».
Також він відзначив, що деякі політики намагаються підвищити рейтинг, спекулюючи на цьому питанні. «Ми не допустимо радикалізації ситуації ні в Севастополі, ні в іншому регіоні», – заявив Президент.
Голова Севастопольской міської державної адміністрації Валерій Саратов зауважив через кілька днів, що дискусії навколо закону суперечитимуть тій політиці, яку проводить Президент Янукович.
Горезвісний тодішній мер Москви Юрій Лужков, відомий своїми заявами про приналежність Севастополя, на святкуванні Дня ВМФ Росії у кінці липня 2010 року сказав журналістам, що його позиція щодо Севастополя не змінилась – «змінилась ситуація», «прийшло зрозуміле керівництво України».
І певний час розмов на цю тему не було. А тут – місцеві вибори. Чому б не потеревенити для підняття рейтингу про російську мову, утиски прав російськомовних громадян України та про статус Севастополя?
Севастополь – насправді не місто
Регіон України Севастополь – це не тільки місто Севастополь. Про це знають справжні експерти у галузі місцевого самоврядування.
Це більш як 30 поселень, у тому числі місто Інкерман, місто Балаклава, яке, як не дивно, не має статусу міста. За наявності представницьких органів влади – Севастопольської міської ради, Інкерманської міської ради, Качинської селищної, Орлинівської, Верхнєсадівської, Андріївської, Тернівської сільських рад, тут ще й обираються відповідні голови територіальних громад. Фахівці називають цей стан «матрьошкою» – він спотворює багато принципів місцевого самоврядування, у тому числі незалежність при формуванні бюджетів та вирішенні земельних питань.
До всіх цих проблем додається найважливіша – базування тут російського флоту, який суттєво впливає і на внутрішні місцеві справи.
Отже, згадані і не згадані чинники надто ускладнюють справу з прийняттям закону про особливий статус Севастополя.
Думаєте, про це йшлося на «науковій» конференції?
Власне теревені
Так ось, говорили, як і передбачалось, більше про насильницьку українізацію, другу державну російську мову. До чого тут статус міста?
Фронтмен події заявив, що статус Севастополя хоч і є питанням внутрішнього устрою України, все ж не може вирішуватись без участі Росії. А неприйняття закону про цей статус він пояснив ні чим іншим, як «ворожими стосунками» України з Росією. Тональність обговорення задана. Вперед, товариші!
Генеральний директор Будинку Москви в Севастополі Володимир Стручков повідав присутнім, що не може впливати на освітній процес у місті – педагоги бояться, що їх повезуть «вербувати у ФСБ».
Голова партії «Російський блок» і депутат міськради Генадій Басов похвалив московського гостя за «блискучий виступ» та запропонував запровадити кримінальну відповідальність за нехтування правами російськомовного населення на території України у разі прийняття закону про другу державну російську мову в Україні. Процес українізації для пана Басова є очевидним.
Голова Севастопольської міської державної адміністрації на початку 1990-х років Іван Єрмаков висловив сподівання на те, що врешті-решт «наші країни» будуть належати до одного економічного і політичного простору, та додав компліментів панові Затуліну, оцінюючи його попередню діяльність так: «ви, Костянтине Федоровичу, діяли правильно, і за це вам спасибі».
Щоправда, «більшої нісенітниці і більшого нерозуміння питання, ніж надруковано в розданому проекті статусу», пан Єрмаков у житті не бачив. Він висловив песимізм щодо того, що щось може змінитись від поточного обговорення.
Лідер «Російської громади Севастополя» Раїса Телятникова висловила задоволення, що зараз «відходять від придуманої історії Україні».
Для точнішого опису атмосфери «наукової» конференції можна навести частину промовистого монологу щодо статусу Севастополя вже згаданого вище контр-адмірала запасу Чорноморського флоту Олександра Ковшаря: «Притягли вигадану історію з глибини століть. Надумана держава, яка мала три області, а все інше наліпили. Зараз мова різна, віра різна, завдання стоять різні. Півкраїни каже, що ми з Росією, а пів-України – із Заходом. Ніхто не хоче йти на поступки, за винятком Росії – такий російський характер – Росія завжди поступається. Визнали і Севастополь, і Крим територією України. Але земля-то російська! Тут російські люди живуть. А нас змушують перейти на українську мову. А там навіть у алфавіті на три букви менше». За його словами, Севастополь продовжує «протистояти українізації».
Всі інші оратори відразу поблякли на тлі цього виступу. Зате на продовження переліку свіжих абсурдів від місцевих політиків пролунало підбурення телевізійної публіки до боротьби за майбутній Севастополь як місто-державу на приватному 1-му Севастопольському телеканалі наступного дня з боку депутата міської ради попереднього скликання Поляхова.
Хто платить, той і замовляє музику
Перед перервою пан Затулін зробив загалові кілька зауважень. Сказав, що за відсутності на офіційному рівні громадськість Севастополя могла б і сама запропонувати свій проект закону, а Інститут СНД в Севастополі як громадська організація став би координатором цієї справи.
Далі борець за статус і російську мову досить кострубато і з якимось московським лоском висловився, щоб його підлеглі, аналізуючи виступи, «клали на бумагу какие-то предложения».
Костянтин Затулін сказав, що «необхідно розгорнути громадські роботи щодо проекту статусу Севастополя», і продовжив уже зовсім зрозумілою для присутньої публіки мовою: «Ми готові допомогти профінансувати витрати, пов’язані з цим».
Після перерви ні пана Затуліна, ні місцевих звітувальників, кандидатів на депутати місцевої влади, в залі чомусь дружно не було.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода