Загальнонаціональний конфлікт вперше чітко проявляється на місцевих виборах – голова КВУ

Роман Скрипін: Cьогодні у нас дійова особа – Олександр Черненко, голова Комітету виборців України. КВУ – організація, яка працює на виборах в Україні вже 16 років і веде постійний моніторинг стосовно переходу виборів, дотримання законності, правильності підрахунку голосів тощо.

І ось у нас є нові вибори, які абсолютно не стосуються Києва. Місцеві вибори, про які сьогодні будемо говорити.

Біографічна довідка

Олександр Черненко народився на Київщині в містечку Бородянка. Закінчив Український державний педагогічний університет імені Драгоманова за спеціальністю «вчитель історії та народознавства». Крім того пройшов Курси громадської активності у Національно-демократичному інституті США.

Свого часу Олександр Черненко був позаштатним кореспондентом газети «Україна молода», співробітником прес-служби Студентського центру «Свобода вибору», помічником-консультантом народного депутата України, прес-секретарем Союзу українського студентства, заступником редактора молодіжного проекту «Вік XXI».

У Комітеті виборців України Олександр Черненко спочатку працював у прес-службі, був заступником редактора газети КВУ «Точка зору» і цілих 10 років був прес-секретарем та головою аналітичної служби КВУ. А з березня минулого року є головою правління Комітету виборців України.

Олександр Черненко як спостерігач та експерт працював на загальнонаціональних виборчих кампаніях та десятках місцевих виборів в Україні. Має досвід роботи на виборах та в політичних кампаніях у США, Білорусії, Росії, Киргизстані, Азербайджані, Вірменії, Польщі, Грузії та інших.

Паралельно з роботою в КВУ Олександр Черненко займався журналістикою. Працював редактором політичної інформації журналу «Власть денег», політичним оглядачем журналу «Фокус», редактором програм на «5 каналі», активно писав у десятки загальноукраїнських та регіональних ЗМІ.

Захоплюється Олександр Черненко літературою ХХ століття.

Роман Скрипін: Скажіть, які особливості цьогорічних виборів?

Олександр Черненко: Місцеві вибори завжди мали свою родзинку, просто в нас завжди місцеві вибори проходили в тіні парламентських виборів, і мало хто на них звертав увагу. Але кожні позачергові вибори, зокрема місцеві, чи то в Мукачеві, чи в Києві, чи в Тернополі, вони ставали подіями загальнонаціонального масштабу. І зараз, коли ми бачимо ці місцеві вибори, які проходять без парламентських, ми дійсно бачимо всі проблеми виборчих кампаній. Ці вибори, хоч і місцеві, в умовах нинішніх стали подією національного масштабу.

Ця загальнодержавна парадигма конфлікту влади (умовно Партії регіонів) і опозиції (умовно «Батьківщини») переноситься на місцеві вибори. Хоча на місцях все набагато складніше. На місцях, в першу чергу, конкурують місцеві еліти, хтось з них зараз ближче до влади, хтось ближче до опозиції, але загальнонаціональний конфлікт вперше чітко проявляється на місцевих виборах.

– Чи є сенс проведення місцевих виборів в Україні після внесення змін до Конституції, тобто до повернення Конституції 1996 року? Фактично, якщо брати гасло «Вся влада – радам» (або місцевим громадам), то на виборах люди насправді не зможуть впливати на перебіг подій, окрім того, щоб говорити.

– Ні. Вибори завжди проводити треба. Відомий термін: демократія має багато недоліків, але кращого ще ніхто не придумав. Дійсно, після скасування конституційної реформи і повернення до формату 1996 року, повноваження місцевих рад і місцевих голів стали значно менші.

Я навіть думав, що після цього спаде градус політичного протистояння на місцевих виборах, тому що ціна мандату місцевого депутата стала значно меншою. Поки що ми цього не спостерігаємо. Тиждень, що минув після рішення КСУ, показав, що конкуренція на місцях лише поглиблюється.

Люди борються насправді. Хоча місцева влада мало на що впливає загалом, але впливає на розподіл землі, на приватизацію місцеву, на формування місцевого бюджету, на надання різних дозволів, починаючи від поставити кіоск, закінчуючи значно серйознішими речами. Ціна питання лишається великою в економічному плані. Ці політичні процеси, які відбувається на центральному рівні, зараз дуже видно на місцевому рівні.

– Будь-які вибори супроводжуються постійним замірюванням температури електорату, тобто я говорю про рейтинги. Чому цього року рейтингів взагалі не видно? Жодних! Де яка політична сила чи конкретні люди мають більшу або меншу підтримку?

– Вони публікуються у місцевій пресі. Не так активно як на парламентських виборах. Опитувань проводиться дуже багато, але в основному вони проводяться внутрішні. Тобто замовники цих опитувань бачать: якщо їх це влаштовує, вони їх публікують. Якщо вони бачать, що цифри не зовсім «коректні», їх лишають для внутрішнього вжитку. Рейтинги є.

У Києві кампанія не дуже відчувається. Київ чужий на цьому святі демократії. Але ви поїдьте за київську окружну і буквально в Київській області ви побачите в білборди, купите місцеву пресу, де побачите і замовні матеріали, і ту саму соціологію. Але дійсно її видно не так широко, як на парламентських виборах.

По-перше, місцеві кандидати бідніші, їм легше заплатити трохи грошей, щоб їм намалювали цифри зі стелі, ніж вкласти в реальне проведення опитувань. Але у великих містах соціологія є, вона відома тим, хто зацікавлений.

– Вона є цікава. Тому що якщо подивитись на тенденцію, як все розвивається, то я буду звертатись до цитування Соні Кошкіної, яка оприлюднила інформацію про те, що результати виборів насправді намалюють. Як вона написала, зокрема у Харкові вже за тиждень будуть підписані всі необхідні протоколи. А в день підрахунку голосів вони просто будуть оприлюднені. Тобто результат правляча партія спробує намалювати всюди по всій Україні.

– Такі заяви завжди є перед виборами. Я б скептично ставився до таких заяв. Це не означає, що таких намагань нема. Дійсно, правляча партія завжди має більше важелів незаконного впливу на результат, але намалювати – це дуже спрощено.

Навіть, якщо ми бачимо у комісіях дисбаланс влади і опозиції на користь влади і в територіальних комісіях домінує Партія регіонів і її сателіти, але якщо в комісії є хоч один член комісії, який професійно буде протистояти, хай він не вплине на рішення комісії, але зробить його публічним і резонансним, він це зможе зробити.

Тому говорити, що воно вже намальовано… Може воно десь і намальовано, але це не означає, що так дуже легко ці протоколи замінити. Вибори будуть не прості, вибори будуть конкурентні, і дійсно ми вже бачимо, що з багатьма порушеннями. Так, дійсно на комісії і на місцеві адміністрації опускаються рознарядки, щоб 30-50 відсотків, скільки треба… Але згадаймо 2004 рік, таке саме було. А в результаті закінчилося зовсім іншим. Тому такі всі заяви мають підтверджуватись фактами.

Я думаю, що протистояння буде, але врешті-решт попри все виборці проголосують, і ті, кого вони оберуть, так чи інакше відповідатиме волевиявленню виборців. Зараз швидше буде намагання зірвати десь вибори, може зняти з реєстрації кандидата, який є фаворитом перегонів, ніж підмінити протоколи. Це технологічно дуже важко.

– Олександр зауважив, що будуть намагання зірвати вибори. Є політики, які поза кадром (не в ефірі) говорять, що опозиція планує не те, щоб зірвати вибори, а навіть вдаватись до екстремальних дій: замахи, підпали і так далі. Це в інтересах опозиції, яка опинилась насправді поза бортом виборчого процесу.

– Не зовсім опинилась, я б не казав так за всю Україну, десь опозиція поза бортом… Є різна ситуація навіть в одній області у різних містах: в одній все більш менш нормально і спокійно, а в іншій є порушення, безлад і так далі.

Вибори будуть складними, і ми вже чуємо тривожні сигнали. В Донецькій області буквально цієї ночі був розбитий офіс «Фронту змін», наприклад. Ми чуємо, як не реєструють в деяких містах партію «Батьківщина» або реєструють її клонів. Але в Україні зазвичай виборчий процес таким є, він є напруженим, ставки дуже високі.

Місцеві вибори завжди значно конфліктніші, ніж загальнонаціональні, тому що конкурують міські еліти, клани, для яких Київ далеко, Європа ще далі, тому вони звикли вирішувати питання таким чином, десь із залученням криміналітету, десь просто перегинанням через коліна. Ця тенденція спостерігається. Я вважаю, найбільш показовим прикладом є місто Кам’янець-Подільський.

– Хотів я згадати про Кам’янець-Подільський і про Крим. У цих регіонах заарештовують мерів, тобто основних конкурентів для тих, хто зараз із ними балотуються. Про що це свідчить?

– В Криму інша ситуація. В Криму дійсно заарештовують тих, які обирались від Партії регіонів, є членами Партії регіонів, яка зараз ніби є при владі. Тому в Криму це швидше нагадує внутрішньокланові розборки (я б так назвав). Тому що, де заарештовують? Там, де південний берег Криму, де найдорожча земля в Україні. Тому, це швидше є бізнес-розборки, підв’язані до виборів.

У Кам’янці-Подільську трохи інша ситуація, там є діючий популярний мер, він має всі шанси бути переобраним. Тут я без всякої соціології кажу.

– Якби не сидів у СІЗО.

– Навіть сидячи у СІЗО, якби його зареєстрували, він має право, поки нема вироку суду, поки він не названий злочинцем, він має право балотуватись. Але йому не дають балотуватись, його не реєструють абсолютно за надуманими приводами. Звичайно, такі факти абсолютно не красять ці вибори.

– Чому саме Кам’янець-Подільський?

– Думаю, це місцеві якісь розборки. Місто дуже привабливе і туристичне, тут останнім часом подорожчала земля, під це все підв’язується політична складова. Я не знаю, чому, але я вважаю, що ситуація у Кам’янці-Подільському – це ведмежа послуга владі і Януковичу.

Тому що, якщо проблеми з «Батьківщиною» і клонами, там багато в чому проблеми самої «Батьківщини», вона не може розібратись, хто в неї і як. Якщо говоримо про Кам’янець, тут дуже чітко видно те, що використовуються правоохоронні органи для того, щоб не допустити до виборів популярного, авторитетного місцевого лідера.

– Є телефонний дзвінок. Слухаємо вас.

Слухач: Це Анатолій з Полтавщини. Ви як фахівець з виборів, що можете сказати щодо такої фрази? Тільки тоді можуть бути вибори в органи державної влади і самоврядування дійсно законними, справедливими, коли буде мінімально достатня кількість вразливих людей, вразливомудрих. А до цього часу чи в умовах Адольфа Гітлера, чи в умовах іншої злочинної держави, це буде свято виродократії, а не демократії для нормальних людей.

Якщо до всіх народних депутатів останнього скликання звернутись із заявами, що відносно мене відкривались кримінальні справи, нібито я повбивав більше 15 людей. Хто з них не злочинець? Це дійсно маніяки міжнародних злочинів.

Роман Скрипін: Дякуємо за питання. Емоційний наш слухач.

Олександр Черненко: Буду трохи прагматичнішим в емоціях. По-перше, злочинцями все-таки називає людей лише суд. Якщо ми будемо тут самі виясняти, хто злочинець, хто ні, то ми далеко зайдемо.

Дійсно, є дуже багато питань, і в Україні цими технологіями, недолугим законом багато в чому дискредитований сам принцип електоральної демократії. Коли формально дотримуючись закону можна все-таки спотворити волевиявлення, зняти наприклад з реєстрації чи посадити за грати авторитетну людину. Ну але що, відмовитись від виборів? Це також не вихід. Тому питання слухача, яке прозвучало, швидше риторичне.

Я вважаю, що попри непросту ситуацію, попри певні прояви авторитаризму, які зараз ми бачимо в Україні, і опозиція в центрі, на місцях, і просто люди авторитетні, вони повинні йти на вибори, вони повинні боротись, повинні переконувати виборців. Все ж таки боротись. Тому що бойкот виборів – це останнє, що може бути, це дуже програшна стратегія.

– Нагальне питання. Для чого Партії регіонів було в будь-який спосіб досягати мети – реєструвати своїх представників (або свою партію) під номером один? При чому в усій Україні. З порушеннями процедури.

За нашим законом, ті, хто першим приносить документи, той стоїть під номером один. Що відбувалось в регіонах? Там, де Партія регіонів спізнилась, відбувались надзвичайно цікаві речі: втрачались печатки, журнали, зникали голови тервиборчкомів, міліція інших не пускала, а Партія регіонів заходила через чорний хід. Для чого номер один?

– Це дорослі ігри в пісочниці. Тому що, як показує досвід цих виборів, номер розміщення партії чи кандидата в бюлетені мінімально впливає на вибір виборця. Я б сказав, взагалі не впливає. Може, якихось невідомих партій або виборець не визначився. Але те, що партія стоїть першим номером, дасть для партії 0,00 тисячних відсотка.

Очевидно для самоутвердження. Може, щоб по всій країні пустити таку кампанію, що ми – партія номер один. Я вважаю, що це безглуздя. Це напевне хтось у штабі придумав, мовляв, давайте зробимо.

– Але є цікавий нюанс. Якщо в штабі хтось придумав, то це стаття витрат, це певний бюджет.

– Так, хтось продав недорого цю технологію, і пішла рознарядка, що всім головам ТВК реєструвати першими. Вони ж як рішення ухвалювали? В перший десь реєстрації нормальні люди приходять вранці, відкривають засідання і приймають документи. Більшість комісій ухвалили рішення, що вони працюють із 00:00, тобто відразу після півночі того дня, коли дозволена реєстрація. І про це знала тільки Партія регіонів.

Я говорив із представниками Партії регіонів, для чого воно потрібно? Вони самі знизили плечима, а щоб було. Тому це такі дрібниці, і вони не красять партію влади.

– Але дрібниця призвела до низки порушень під час реєстрації.

– Формальні порушення процедури були, але з них територіальні комісії, які ухвалили, казали, що в них то не було засідання, то не було голови. В цій ситуації найменше питань до комісії, а є питання до правоохоронних органів, які некоректно себе вели, не пускаючи на засідання комісії людей, які несли документи.

– У нас же тепер силовики напряму зав’язані з Президентом за Конституцією 1996 року.

– В будь-якому разі вони зав’язані на міністра.

– А міністр – на Президента. Як не крути.

– Ну і є питання, як вели себе міліціонери під час президентських виборів. Звичайно, головне, щоб правоохоронці були поза політикою і повністю займались забезпеченням порядку під час виборчого процесу.

– У нас є наступний слухач.

Слухач: Це Сергій із Херсона. Ми пам’ятаємо, як ви їздили в 2004 році у потягах, які з відкріпними талонами, і каруселі.

Олександр Черненко: Це не в 2004 році, це в 2007 році.

Слухач: Чи присутні міжнародні спостерігачі під час підрахунку голосів? Якщо ні, то чому? Що треба зробити, щоб вони були присутні до повного підписання протоколу?

Олександр Черненко: Тема насправді ширша. А чи будуть міжнародні спостерігачі на місцевих виборах в Україні? Станом на вчора жоден міжнародний спостерігач в ЦВК не був зареєстрований. А з того, що я знаю, місія ОБСЄ оскільки пізно отримала запрошення від МЗС, вона не встигає організувати повноцінну місію, тому що запрошення було тільки півтора тижня тому.

Приїде тільки два експерти від ОБСЄ, які будуть сидіти Києві. Це будуть швидше не спостерігачі, вони зустрічатимуться з ЦВК, з політиками.

Роман Скрипін: Вони читатимуть газети.

– Повноцінної місії ОБСЄ не буде, відповідно звіту не буде.

– У нас спостерігачів не буде?

– Від ОБСЄ не буде точно. Я знаю, що кілька дипломатичних представництв, посольств, їхні представники будуть реєструватись міжнародними спостерігачами. Знаю, що Конгрес місцевих громад Парламентської асамблеї Європи буквально на цьому тижні прибуде. Але це також нечисленна делегація, їх можна буде порахувати на пальцях.

Думаю, загалом в Україні буде не більше півсотні міжнародних спостерігачів, які десь поїдуть, як правило, в Одесу, Донецьк. Тому на міжнародних спостерігачів годі надіятись на цих виборах.

Але це не означає, що треба складати руки. Вчора, до речі, ЦВК вперше зареєструвала спостерігачів від КВУ. Я думаю, на тому тижні буде наступна хвиля, і 2000 наших спостерігав буде на дільницях на цих виборах. Але ясно, що вони все не охоплять. Самі кандидати, самі політичні партії мають надсилати на дільниці навчених, професійних, головне – принципових спостерігачів, і лише так можна буде хоч якось зробити ці вибори більш демократичними.

– Поведінка правоохоронних органів. Чи можливо, щоб міліція лишилась поза політикою? Тому що ми пам’ятаємо прекрасно вибори, скажімо, в Мукачеві. Це красномовний приклад. Міліція можливо в період 2004-2007 роки поводилась більш-менш коректно, а зараз знову гальма зняті. Жодних обмежувачів нема.

– Абсолютно з вами згоден. Мене більше хвилює не стільки втручання міліції у виборчий процес (думаю, масово не буде), як певна пасивність і бездіяльність міліції під час порушень, під час певних речей, де б міліція мала реагувати. Тому поки ми не бачимо, крім того випадку, коли на засідання ТВК не пускали представників певних політичних сил і кандидатів. І то це було не грубо, просто міліція сама не розуміла, що відбувається.

Але якщо під час самих виборів будуть каруселі, будуть стояти під дільницями люди, які хочуть купити бюлетень, і міліції на це будуть вказувати, і міліція робитиме вигляд, що нічого не відбувається, це я вважаю найбільшою проблемою. Тому що насправді завдання міліції забезпечувати порядок і реагувати на порушення.

Якщо вона реагувати не буде, то безперечно ті, хто ці порушення буде робити, у них будуть більше розв’язані руки.

– Крім іншого, маємо зараз резолюцію ПАРЄ по ситуації в Україні. Вона досить різка, хоча влада сказала, що це свідчить про демократію в Україні. Але тут цікава міжнародна реакція. Якщо в нас не буде міжнародних спостерігачів, тобто з боку ОБСЄ, або великої чисельності з боку ПАРЄ, то які можуть бути висновки міжнародних організацій, зокрема європейських?

– У будь-якому разі навіть ті нечисленні, які тут будуть, вони бачитимуть, що відбувається. Я особисто і мої колеги з неурядових організацій майже щотижня зустрічаються з посольствами, з міжнародними організаціями, ми їх інформуємо.

І безперечно, ці вибори стануть лакмусовим папірцем, тестом України на демократію. Тому що зараз в Європу надсилають сигнали щодо обмежень свободи слова, свободи зібрань, неясні речі з судовою гілкою влади, з судовою реформою. А на виборах всі ці проблеми сконцентровані: тут вам і свобода слова, і свобода зібрань, тут вам і суди, від яких дуже багато залежатиме. Тому Європа дивиться, і не тільки Європа, а світ, дивиться на ці вибори.

Насправді ніколи так закордонним державам не були цікаві місцеві вибори, як зараз в Україні. Для них завжди цікавіші парламентські, президентські, а на місцеві вибори мало хто звертає увагу. Зараз ми бачимо великий інтерес і зацікавлення. Я думаю, за підсумками, за оцінками цих виборів так само буде відповідна реакція як окремих держав, так і міждержавних об’єднань.

– Але Президент Янукович говорить про те, що оскільки це перші вибори його каденції, що він як ніхто інший зацікавлений в проведенні демократичних, прозорих і справедливих виборів.

– Знаєте, я навіть схильний вірити у щирість Президента Януковича, який так і думає, як каже. Питання ж не Януковича, питання в тому, як працюють на місцях люди, які часто не звикли працювати інакше, як грюкати кулаком по столу, наказувати.

Ми бачимо по деяких губернаторах, мерах, що таким чином вони просто підставляють Януковича. З одного боку, Янукович не хоче бути ізгоєм. З іншого боку, є загальна політика партії на забезпечення позитивного результату для Партії регіонів.

Але навіть ці заяви Януковича, його указ про чесні вибори, хоча ми розуміємо, що чесні вибори указами не робляться, якщо хоч якимось чином вони зможуть стримати занадто активних виконавців, це вже добре.

– Чи може бути факт невизнання виборів?

– Виборів взагалі – ні. Я думаю, в деяких містах, в деяких районах, областях вибори будуть визнані недійсними або зірваними в той чи інший спосіб.

– Де ці гарячі точки?

– Це може бути невеличке село під Києвом, де котеджні містечка, де 2 тисячі виборців, дві дільниці, там просто йде конкуренція. Пам’ятаємо містечко Козин в Конча-Заспі. А може бути місто-мільйонник, де є великий бюджет. Важко сказати.

Зараз видно, що непроста ситуація в Одесі. Хоча, оскільки там Партія регіонів була дещо розпорошена, а зараз один залишився…

Непроста ситуація в Харкові. Ми знаємо, що Кернес для Партії регіонів дає дещо антирейтинг. І ті, хто голосуватиме за його головного конкурента Авакова не стільки голосуватимуть за нього, скільки це буде колективне уособлення антикернес. Але зараз і соцопитування, і експертні опитування показують, що є перевага кандидата від влади. Але інтрига зберігається.

– А який дисбаланс у Харкові між Аваковим та Кернесом?

– Судячи з тих соцопитувань, що я бачив, у Кернеса є відрив у понад 10%. Але ж є велика частина тих, хто не визначився. Хоча думаю, там інтриги не буде. Точно не буде інтриги у Донецьку, у Запоріжжі.

– А що в Запоріжжі трапилось із нашим улюбленим мером?

– Дійсно для Партії регіонів у тих базових регіонах, де вона популярна, виникла проблема. Якби там лишили самовисування, хай би висувались кілька людей від Партії регіонів, хтось би виграв, і все одно від би нікуди від партії не дівся.

А з тим законом, коли висуває лише партія, Партія регіонів мала вказати на когось одного. Всі інші виходили ображеними. Тому ситуація з Карташовим (у Запоріжжі – ред.), за якого, за моєю інформацією, Лужков просив ще до того, як був відправлений у відставку… І Назарбаєв просив особисто у Януковича. Але внутріпартійна боротьба все-таки призвела до того, що Карташов відмовився від мерської посади, а потім і від участі у виборах. Там уже питань нема, і очевидно там буде пан Кальцев.

– А в Одесі?

– В Одесі якраз є проблеми, там конкуренція місцевих кланів. Є клон Гурвіца, який за десятки років сформувався, який зараз йде від «Фронту змін», але ясно, що це самодостатній політик. І дійсно мало бути кілька потужних опозиційних Гурвіцу кандидатів, які могли б розпорошити голоси, в тому числі Олексій Гончаренко. Зараз вони всі не пішли на вибори з тих чи інших причин. Конкуренція буде між Костусєвим і Гурвіцом. Подивимось, там те, що називається «найшла коса на камінь».

– Інтрига є?

– Є! Інтрига чи не найбільша – це в Одесі.

– Захід у нас що там?

– У Львові я сьогодні буквально бачив список зареєстрованих кандидатів. Основні конкуренти – це діючий мер Садовий і представник Партії регіонів Писарчук. Писарчук – досить потужна і популярна особа. Трохи у мінус йому працює те, що він у Львові є висуванцем від Партії регіонів. Думаю, якби він йшов або від іншої політичної сили, або самовисуванням (якби таке було передбачено законом), він би мав більше шансів. Але я думаю, там все-таки Садовий матиме перемогу. Я кажу тільки експертні свої оцінки.

Цікава ситуація в Івано-Франківську, де є більш-менш потужні та рівнозначні кандидати.

Цікаво у Закарпатті, де будуть конкурувати діючий мер Ратушняк і колишній мер Погорєлов. І навіть опозиція, яка колись була помаранчева, хоч Погорєлов ніколи не був помаранчевим, вона зараз підтримує його. Там зберігається інтрига.

В Луцьку те саме. Є колишній губернатор Романюк і колишній губернатор Бондар. Там нема однозначної ситуації.

Більш менш прогнозовано все у Вінниці. Там є мер Гройсман, який є одним з найефективніших мерів в Україні, і на нього ніхто не висовується.

І такі невеличкі міста як Трускавець, Біла Церква, там є свої інтриги. Так що не все так просто.

– Чому така увага до місцевих виборів, тому що у нас є правляча партія – Партія регіонів, яка має більшість у парламенті, сформовану під себе і фактично під Президента. У нас є Президент, який тепер формує Кабмін і взагалі впливає на дуже багато речей. І останній форпост, остання висота, після якої вже навряд чи були б які дискусії, це опанування у всіх регіонах. Чи вийде цей план у Партії регіонів? Чи її чекає почасти неприємний сюрприз?

– Ні. Я б так трагічно не ставив питання. В тих регіонах на сході і півдні, де Партія регіонів і так мала перевагу, я думаю, зараз вони отримують навіть менший результат за рахунок фактора Тігіпка, за рахунок збільшення популярності лівих сил. Ми бачимо у Криму великий конфлікт із комуністами.

Я думаю, що в центрі і на заході Партія регіонів дещо покращить свій результат. В будь-якому разі на заході вона не матиме більшості, навіть за рахунок мажоритарників.

Але давайте згадаємо, що після виборів місцевих 2006 року у нас утворились хай неформальні, але абсолютно алогічні коаліції Партії регіонів і БЮТ, Партії регіонів і «Нашої України», коли йшлося про приватизацію чи переділ землі. Тому зараз буде та ж сама ситуація.

Формально – так, ми можемо сказати, що членів Партії регіонів у радах стане більше. Але це не означає, що це ідейні послідовники, представники Партії регіонів. Воюють місцеві еліти, сьогодні вони тут, завтра вони там. Сьогодні кон’юнктура склалась така, що дійсно їм всім вигідніше і затишніше в Партії регіонів, але це не означає, що Партія регіонів буде контролювати всі місцеві ради і всіх мерів. Будуть ситуативні союзи, ситуативні інтереси і так далі.

Ясно, задача стоїть – максимально покращити свій результат. Але все це дуже умовно.

– Наскільки місцеві вибори сприяють структуруванню суспільства за певними політичними ідеологічними ознаками і наближають нас до реального місцевого самоврядування?

– На жаль, цей закон, який збільшив роль партій, а партії у нас – не зовсім те, чим мають бути, він дуже послабить структуризацію і взагалі місцеве самоврядування.

Скасування самовисування залишила поза виборами багатьох авторитетних і потужних лідерів, хоча більшість з них все-таки знайшли якісь партії, від яких висунутись.

Вибори не покращать місцеве самоврядування самі по собі. Треба більш комплексно підходити, в тому числі до реформи місцевого самоврядування. Я вважаю, що незалежно від партійного складу місцевих рад, якщо місцева влада за персоналіями зміниться на відсотків 20, це буде добре. Насправді ці вибори докорінно не змінять ні місцеву владу, ні саме функціонування місцевого самоврядування України.

Я думаю, спершу треба реформувати систему, а вже потім, може на наступних виборах в Україні, з реформою виборчої системи ми отримаємо більш якісну, професійну і підзвітну місцеву владу.

(twitter: ElectUa)