На мітинг, присвячений пам'яті російської журналістки Ганни Політковської, прийшли тільки її друзі та колеги, а також представники опозиції. Представників влади на цьому мітингу не було, і бути не могло. Хоча Володимир Путін і сказав якось, що для нього Ганна Політковська була б зручніше живою, ніж мертвою, відчувається, що влада з полегшенням про неї забула. І про розслідування справи про її загибель забула. Адже вбивці Політковської досі не покарані.
Нещодавно, якраз через тиждень після того, як у Києві та інших українських містах відзначили десяту річницю зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, я вів у київському бюро Радіо Свобода передачу, присвячену іншому зникненню, зовсім ще свіжому, – головного редактора харківської газети «Новий стиль», автора численних розслідувань Василя Клементьєва ...
А за тиждень до тої річниці в московському бюро «Свободи» я вів програму пам’яті білоруського журналіста, засновника опозиційного порталу «Хартія-97» Олега Бебеніна. В офіс я йшов повз Лісну вулицю – тут кілька років тому була вбита Ганна Політковська. Кожна з цих смертей, кожне зникнення – доказ небезпечності журналістської професії на пострадянському просторі. І неможливості дізнатися правду про злочин.
Мертві справи
Правоохоронцi начебто роблять все, що повинні, загибель журналістів отримує широкий громадський резонанс. У справах Гонгадзе та Політковської навіть начебто були знайдені вбивці, у справі Гонгадзе виявлений навіть замовник (правда, мертвий), а по справі Політковської замовника шукають (і не факт, що знайдуть живого). І це аж ніяк не всі приклади таких-от мертвих справ.
У Росії зараз уже практично забута загибель кореспондента газети «Московський комсомолец» Дмитра Холодова – а це була перша резонансна журналістська смерть, вибух прямо в редакції газети в єльцинські часи! І доci нічого не ясно. Справа кілька разів доводилася до суду, кілька разів розвалювалася, поки про Холодова остаточно не забули.
А після загибелі Холодова його колеги вказували на причетність до справи «найкращого міністра оборони Росії» Павла Грачова, однак на кар'єру генерала це ніяк не вплинуло. Як не вплинуло на кар'єру президента Калмикії Кірсана Ілюмжинова вбивство опозиційної журналістки Лариси Юдіної людьми з його найближчого оточення. Ілюмжинов взагалі не злякався і продовжив, між іншим, не тільки Калмикією керувати, а й Міжнародною шаховою федерацією, залишаючись одним із богів спортивного світу.
Вулиці Юдіної в Елісті немає. А в Москві немає вулиці Політковської. У Києві вулиця Гонгадзе є, що не заважає новій владi будувати країну, у якій про свободу слова починають говорити іронічно. І при цьому депутати, що грають на боці влади, на всю країну розповідають, які у нас продажні журналісти, небезпечні для майбутнього України. Нібито ніяких смертей і зникнень і не було.
А за тиждень до тої річниці в московському бюро «Свободи» я вів програму пам’яті білоруського журналіста, засновника опозиційного порталу «Хартія-97» Олега Бебеніна. В офіс я йшов повз Лісну вулицю – тут кілька років тому була вбита Ганна Політковська. Кожна з цих смертей, кожне зникнення – доказ небезпечності журналістської професії на пострадянському просторі. І неможливості дізнатися правду про злочин.
Мертві справи
Правоохоронцi начебто роблять все, що повинні, загибель журналістів отримує широкий громадський резонанс. У справах Гонгадзе та Політковської навіть начебто були знайдені вбивці, у справі Гонгадзе виявлений навіть замовник (правда, мертвий), а по справі Політковської замовника шукають (і не факт, що знайдуть живого). І це аж ніяк не всі приклади таких-от мертвих справ.
У Росії зараз уже практично забута загибель кореспондента газети «Московський комсомолец» Дмитра Холодова – а це була перша резонансна журналістська смерть, вибух прямо в редакції газети в єльцинські часи! І доci нічого не ясно. Справа кілька разів доводилася до суду, кілька разів розвалювалася, поки про Холодова остаточно не забули.
А після загибелі Холодова його колеги вказували на причетність до справи «найкращого міністра оборони Росії» Павла Грачова, однак на кар'єру генерала це ніяк не вплинуло. Як не вплинуло на кар'єру президента Калмикії Кірсана Ілюмжинова вбивство опозиційної журналістки Лариси Юдіної людьми з його найближчого оточення. Ілюмжинов взагалі не злякався і продовжив, між іншим, не тільки Калмикією керувати, а й Міжнародною шаховою федерацією, залишаючись одним із богів спортивного світу.
Вулиці Юдіної в Елісті немає. А в Москві немає вулиці Політковської. У Києві вулиця Гонгадзе є, що не заважає новій владi будувати країну, у якій про свободу слова починають говорити іронічно. І при цьому депутати, що грають на боці влади, на всю країну розповідають, які у нас продажні журналісти, небезпечні для майбутнього України. Нібито ніяких смертей і зникнень і не було.