Київ – Українське студентство не дозріло для масового руху опору, на цьому сходяться українські соціологи, політики і студентська молодь. Причиною цього називають масове розчарування та політичну пасивність молоді. Українці ще не відчули піку невдоволення, щоб повторити революцію на граніті. 20 років тому – у жовтні 1990 року – у центрі Києва почалось студентське голодування, що переросло у Всеукраїнську революцію на граніті. Молодь виступила з протестом проти тоталітарної системи і перемогла. Цю акцію історики назвали однією з найпотужніших в часи боротьби за незалежність України.
Організаторами студентських акцій спротиву були нинішній депутат Верховної Ради Олесь Доній та депутат Львівської міськради Маркіян Іващишин. Обидва були студентами-активістами. Маркіян у львівській політехніці створив «Студентське братство», а Олесь під час навчання в київському університеті Шевченка ініціював створення Української студентської спілки. До жовтневих подій хлопці довго готувались.
«Перед тим, як провести студентську революцію на граніті, у нас були невеликі акції по 50 осіб, по тисячі осіб, – розповів Радіо Свобода Олесь Доній. – Майже кожна акція закінчувалась або розгоном, або відсидкою у КПЗ, тоді виганяли з університету. Мене, наприклад, за спробу влаштувати диспут, чи був Голодомор в Україні».
Революція має починатись з ідеї
Тиск влади не став перепоною для людей, що боролись за ідею незалежності. 2 жовтня студенти поставили намети на площі Жовтневої революції у Києві (нині – майдан Незалежності) і оголосили цю територію зоною, вільною від комунізму. Кілька десятків молодих людей почали голодування, яке тривало 15 днів. Серед вимог студентів були: відставка прем’єр-міністра, націоналізація майна Компартії України, право для українських солдатів служити на батьківщині, переобрання Верховної Ради Радянської України на багатопартійній основі.
І цього разу влада відреагувала. Вже наприкінці жовтня голова Ради Міністрів Віталій Масол пішов у відставку, студентам пообіцяли дострокові парламентські вибори, а через рік… Україна стала незалежною. Революцію на граніті називають також значним поштовхом для Помаранчевої революції в Україні.
Брак відповідальної молоді
Однак запалу студентів на граніті не вистачило до сьогоднішніх днів. Через розчарування українськими політиками-демократами, нині молодь не готова самомобілізуватись для масштабного опору владі, вважає президент Української асоціації студентського самоврядування Єлизавета Щепетильникова. «На сьогоднішній день молодь готова виходити на вулиці. Питання в тому, що це не є на даний момент настільки масово, як це було 20 років тому. Для цього ще причин не достатньо, скажімо так», – зауважує вона.
Водночас Єлизавета Щепетильникова називає студентів, хто міг би очолити сьогодні студентський рух опору: «Така легендарна особа як Малих Євгенія. Активним є Михайло Лебідь. Також молодіжним лідером у сфері студентського самоврядування є Олександр Смирнов».
Не бачить причин нині для масового протесту і голова молодіжного громадського об’єднання «Демократичний альянс» Василь Гацько.
«Сьогодні інші соціальні, політичні і економічні умови, – зазначає він. – Політичні – тому що у нас немає підстав для тих найжорсткіших вимог, які мали тоді студенти, які голодували. Соціальні – треба розуміти, що тоді Радянський Союз був на межі розпаду і перебував в економічній руйнації. Сьогодні, треба розуміти, що ситуація з економічним станом людей значно краща».
Між тим ветерани революції на граніті впевнені, що названі причини свідчать про політичну пасивність сучасних українців. «Лідерами не призначаються, лідерами стають, – зауважує Олесь Доній. – Якщо вони претендують на лідерство, потрібно і працювати, потрібно мати не лише амбіції очолювати якісь структури, а бути надзвичайно відповідальними. Не скаржитись на обставини, а бути вимогливішими до себе».
«Перед тим, як провести студентську революцію на граніті, у нас були невеликі акції по 50 осіб, по тисячі осіб, – розповів Радіо Свобода Олесь Доній. – Майже кожна акція закінчувалась або розгоном, або відсидкою у КПЗ, тоді виганяли з університету. Мене, наприклад, за спробу влаштувати диспут, чи був Голодомор в Україні».
Революція має починатись з ідеї
Тиск влади не став перепоною для людей, що боролись за ідею незалежності. 2 жовтня студенти поставили намети на площі Жовтневої революції у Києві (нині – майдан Незалежності) і оголосили цю територію зоною, вільною від комунізму. Кілька десятків молодих людей почали голодування, яке тривало 15 днів. Серед вимог студентів були: відставка прем’єр-міністра, націоналізація майна Компартії України, право для українських солдатів служити на батьківщині, переобрання Верховної Ради Радянської України на багатопартійній основі.
І цього разу влада відреагувала. Вже наприкінці жовтня голова Ради Міністрів Віталій Масол пішов у відставку, студентам пообіцяли дострокові парламентські вибори, а через рік… Україна стала незалежною. Революцію на граніті називають також значним поштовхом для Помаранчевої революції в Україні.
Брак відповідальної молоді
Однак запалу студентів на граніті не вистачило до сьогоднішніх днів. Через розчарування українськими політиками-демократами, нині молодь не готова самомобілізуватись для масштабного опору владі, вважає президент Української асоціації студентського самоврядування Єлизавета Щепетильникова. «На сьогоднішній день молодь готова виходити на вулиці. Питання в тому, що це не є на даний момент настільки масово, як це було 20 років тому. Для цього ще причин не достатньо, скажімо так», – зауважує вона.
Водночас Єлизавета Щепетильникова називає студентів, хто міг би очолити сьогодні студентський рух опору: «Така легендарна особа як Малих Євгенія. Активним є Михайло Лебідь. Також молодіжним лідером у сфері студентського самоврядування є Олександр Смирнов».
Не бачить причин нині для масового протесту і голова молодіжного громадського об’єднання «Демократичний альянс» Василь Гацько.
«Сьогодні інші соціальні, політичні і економічні умови, – зазначає він. – Політичні – тому що у нас немає підстав для тих найжорсткіших вимог, які мали тоді студенти, які голодували. Соціальні – треба розуміти, що тоді Радянський Союз був на межі розпаду і перебував в економічній руйнації. Сьогодні, треба розуміти, що ситуація з економічним станом людей значно краща».
Між тим ветерани революції на граніті впевнені, що названі причини свідчать про політичну пасивність сучасних українців. «Лідерами не призначаються, лідерами стають, – зауважує Олесь Доній. – Якщо вони претендують на лідерство, потрібно і працювати, потрібно мати не лише амбіції очолювати якісь структури, а бути надзвичайно відповідальними. Не скаржитись на обставини, а бути вимогливішими до себе».