Інтерактивні ігри на телебаченні треба заборонити. На цьому наполягає Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а також група народних депутатів. Йдеться про всілякі телевікторини, конкурси, лотереї тощо, в яких глядачеві пропонують відправити SMS або подзвонити до студії. Завершується таке шоу не отриманням призів, а чималими рахунками за телефонні розмови.
Ініціатори заборони погоджуються залишити ці передачі лише на каналах з обмеженим доступом і в разі, якщо глядача чітко попередять про умови участі. Зокрема, в законопроекті зазначено: інформація про умови оплати має озвучуватися кожні 5 хвилин трансляції.
«Приниження і для глядача, і для каналу»
Телеведучий, а нині народний депутат Андрій Шевченко є одним із ініціаторів Законопроекту «щодо регулювання трансляції передач із платними інтерактивними конкурсами». На його думку, місце таким передачам на каналах з обмеженим доступом. Показ можливий тільки тоді, коли на екрані є попередження про те, що участь у шоу – платна і є інформація про те, у скільки ж саме обходиться це задоволення. Причому воно має займати не менше 20 відсотків площі екрану, ідеться у проекті закону. Без попередження подібні шоу випускати в ефір не можна, переконує Андрій Шевченко, посилаючись на міжнародний досвід. «Я скажу, яка практика є в Європі: інтерактивні ігри допускаються, але повинно бути дуже чітке попередження гравця, що це може коштувати грошей і скільки».
«Дешево і сердито» - це гасло найкраще годиться для випуску інтерактивних шоу на телебаченні. Хоча дешевизна стосується лише витрат на виробництво, а прибутковість для каналів і провайдерів, з якими вони укладають угоди, є непоганою. Точні цифри доходів телевізійники не розголошують, але наявність таких передач на більшості українських каналів цю прибутковість підтверджує. При тому, що глядачам навіть не спадає на думку, що вся ця інтерактивність може бути в запису.
Говорячи про ці шоу, Андрій Шевченко каже, що як глядачеві йому дивитися подібне видовище принизливо. «Я думаю, що якби телебачення відмовилося від інтерактивних ігор, воно б тільки виграло. Мені здається, що інтерактивні ігри як такі - це просто приниження для глядача і приниження для хорошого телеканалу, який себе поважає. Це, звичайно, заробіток, і для деяких каналів заробіток досить суттєвий. Але ж ніхто не скасовував статтю про шахрайство», - каже депутат.
Інтерактивні ігри полюбляють і в Італії
Якщо знов-таки говорити про міжнародний досвід, в Італії інтерактивні ігри на телебаченні є досить популярними, розповідає римська кореспондентка Радіо Свобода. Телеканали «крутять» їх і вдень, і вночі, заманюючи глядачів, як і в Україні, грошовими призами. І так само, як в Україні, законодавчих прогалин у цій сфері вистачає і в Італії.
Довірливим італійським глядачам і в голову не приходить, що за екраном — ніякого прямого ефіру. У слухавці відповідає телефонний комутатор, який крутить хвилини і збільшує рахунок за телефон. Інтерактивні ігри – давній жанр італійського телебачення. Деякі експерти пояснюють це пристрастю італійців до розваг і ризику, а хтось, навпаки, називає їх наївними диваками.
Учасники програм висять на телефонному зв’язку, слухаючи мелодію, згадують заголовок дуже популярної пісні. Або ж вони читають по губах моделі, вимовлене нею слово. Екран виблимує цифрами грошових премій за надзвичайно легкі, якщо не сказати тупі завдання.
Випадки телевізійного шахрайства у кращому випадку оприлюднюють у відомих сатиричних програмах. Адміністративної чи кримінальної відповідальності за це не передбачено. Правоохоронці у розслідування не втручаються, пояснюючи це відсутністю відповідного законодавства.
Та окремі журналістські асоціації більше нарікають навіть не на прогалини в законі, а на моральну безвідповідальність самих мас-медіа. Особливі претензії до друкованих видань, які висвітлюють теми телебачення і шоу-бізнесу. На сторінках преси практично не йдеться про викорінювання телешахрайства, тоді як глядач, головний споживач телевізійного продукту, залишається незахищеним.
Гарантований програш
Неповнолітні та пенсіонери - основні «жертви» інтерактивних ігор. На думку колишнього члена Нацради з питань телебачення і радіомовлення Тетяни Мокріді, подібні «загравання» з довірливим глядачем слід заборонити. Адже, спокушаючись сумнівною рекламою, вони телефонують за вказаними номерами, а потім отримують рахунки з астрономічними сумами.
Наприклад, батьки дванадцятирічного Юри в серпні цього року отримали величезний телефонний рахунок. Виявилося, що їх син, залишившись на канікулах удома сам, двічі дзвонив на інтерактивну вікторину. Як розповів школяр, додзвонитися в студію, щоб відповісти на запитання було неможливо. Адже весь час звучало повідомлення про очікування дзвінка. Гроші ж відраховувалися буквально з першою секундою з’єднання.
Згідно з рішенням Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо телепередач, які можуть нанести фінансові збитки глядачам, ці ігри мають включати текстові попередження про те, що ці програми є платними. Такі попередження мають займати не менше ніж 15% площі екрану, а сам текст має бути контрастним стосовно фону. Однак насправді такі попередження пробігають дуже швидко, текст написаний крихітними буквами, а шрифт настільки прозорий, що розгледіти що-небудь досить важко, розповідає Юрій.
Бажання бути ошуканим
Інтерактивні ігри – заробіток для телевізійних «лузерів», вважає телеведучий, письменник Юрій Макаров. З іншого боку, канали оцінюють свої потенційну аудиторію дуже низько. «Успішний телевізійний канал ніколи не опуститься до того, щоб заробляти на вікторинах, тобто займатися безпосередніми продажами. Проблема зовсім не в тих конкретних іграх, лотереях, вікторинах абощо. Проблема в тому, що рекламні аґенції дуже грубо і неточно визначили, до якої аудиторії повинні звертатися телеканали, і ця аудиторія в їхній уяві збігається з аудиторією «дебілів». Телебачення працює на ту цільову аудиторію, яку їм визначили маркетологи, і намагається заробити гроші на певному сегменті, випускаючи настільки неякісний і відверто ошуканський продукт в ефір», - говорить телеведучий.
Існує попит на «тисячу і один спосіб отримання легких грошей», констатує соціальний психолог Олег Покальчук. І телеглядачі не виняток. А оскільки є попит, значить, є і пропозиція. «Я думаю, тут працює українська приказка «яке їхало, таке й здибало». Є маса людей, які хочуть бути ошуканими, і є люди, які їм у цьому допомагають. Прикро лише, що для цього витрачається ефірний час. Ті люди, які 20 років тому працювали на базарах і крутили наперстки, зараз працюють на телебаченні і називаються чомусь телевізійними продюсерами», - зауважує Олег Покальчук.
Намір Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а також групи депутатів заборонити інтерактивні ігри на телебаченні не поширюється на проведення розіграшів лотерей, трансляцію творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, а також на передачі з благодійною метою. Вони й далі транслюватимуться на загальнодоступних каналах.
«Приниження і для глядача, і для каналу»
Телеведучий, а нині народний депутат Андрій Шевченко є одним із ініціаторів Законопроекту «щодо регулювання трансляції передач із платними інтерактивними конкурсами». На його думку, місце таким передачам на каналах з обмеженим доступом. Показ можливий тільки тоді, коли на екрані є попередження про те, що участь у шоу – платна і є інформація про те, у скільки ж саме обходиться це задоволення. Причому воно має займати не менше 20 відсотків площі екрану, ідеться у проекті закону. Без попередження подібні шоу випускати в ефір не можна, переконує Андрій Шевченко, посилаючись на міжнародний досвід. «Я скажу, яка практика є в Європі: інтерактивні ігри допускаються, але повинно бути дуже чітке попередження гравця, що це може коштувати грошей і скільки».
«Дешево і сердито» - це гасло найкраще годиться для випуску інтерактивних шоу на телебаченні. Хоча дешевизна стосується лише витрат на виробництво, а прибутковість для каналів і провайдерів, з якими вони укладають угоди, є непоганою. Точні цифри доходів телевізійники не розголошують, але наявність таких передач на більшості українських каналів цю прибутковість підтверджує. При тому, що глядачам навіть не спадає на думку, що вся ця інтерактивність може бути в запису.
Говорячи про ці шоу, Андрій Шевченко каже, що як глядачеві йому дивитися подібне видовище принизливо. «Я думаю, що якби телебачення відмовилося від інтерактивних ігор, воно б тільки виграло. Мені здається, що інтерактивні ігри як такі - це просто приниження для глядача і приниження для хорошого телеканалу, який себе поважає. Це, звичайно, заробіток, і для деяких каналів заробіток досить суттєвий. Але ж ніхто не скасовував статтю про шахрайство», - каже депутат.
Інтерактивні ігри полюбляють і в Італії
Якщо знов-таки говорити про міжнародний досвід, в Італії інтерактивні ігри на телебаченні є досить популярними, розповідає римська кореспондентка Радіо Свобода. Телеканали «крутять» їх і вдень, і вночі, заманюючи глядачів, як і в Україні, грошовими призами. І так само, як в Україні, законодавчих прогалин у цій сфері вистачає і в Італії.
Довірливим італійським глядачам і в голову не приходить, що за екраном — ніякого прямого ефіру. У слухавці відповідає телефонний комутатор, який крутить хвилини і збільшує рахунок за телефон. Інтерактивні ігри – давній жанр італійського телебачення. Деякі експерти пояснюють це пристрастю італійців до розваг і ризику, а хтось, навпаки, називає їх наївними диваками.
Учасники програм висять на телефонному зв’язку, слухаючи мелодію, згадують заголовок дуже популярної пісні. Або ж вони читають по губах моделі, вимовлене нею слово. Екран виблимує цифрами грошових премій за надзвичайно легкі, якщо не сказати тупі завдання.
Випадки телевізійного шахрайства у кращому випадку оприлюднюють у відомих сатиричних програмах. Адміністративної чи кримінальної відповідальності за це не передбачено. Правоохоронці у розслідування не втручаються, пояснюючи це відсутністю відповідного законодавства.
Та окремі журналістські асоціації більше нарікають навіть не на прогалини в законі, а на моральну безвідповідальність самих мас-медіа. Особливі претензії до друкованих видань, які висвітлюють теми телебачення і шоу-бізнесу. На сторінках преси практично не йдеться про викорінювання телешахрайства, тоді як глядач, головний споживач телевізійного продукту, залишається незахищеним.
Гарантований програш
Неповнолітні та пенсіонери - основні «жертви» інтерактивних ігор. На думку колишнього члена Нацради з питань телебачення і радіомовлення Тетяни Мокріді, подібні «загравання» з довірливим глядачем слід заборонити. Адже, спокушаючись сумнівною рекламою, вони телефонують за вказаними номерами, а потім отримують рахунки з астрономічними сумами.
Наприклад, батьки дванадцятирічного Юри в серпні цього року отримали величезний телефонний рахунок. Виявилося, що їх син, залишившись на канікулах удома сам, двічі дзвонив на інтерактивну вікторину. Як розповів школяр, додзвонитися в студію, щоб відповісти на запитання було неможливо. Адже весь час звучало повідомлення про очікування дзвінка. Гроші ж відраховувалися буквально з першою секундою з’єднання.
Згідно з рішенням Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо телепередач, які можуть нанести фінансові збитки глядачам, ці ігри мають включати текстові попередження про те, що ці програми є платними. Такі попередження мають займати не менше ніж 15% площі екрану, а сам текст має бути контрастним стосовно фону. Однак насправді такі попередження пробігають дуже швидко, текст написаний крихітними буквами, а шрифт настільки прозорий, що розгледіти що-небудь досить важко, розповідає Юрій.
Бажання бути ошуканим
Інтерактивні ігри – заробіток для телевізійних «лузерів», вважає телеведучий, письменник Юрій Макаров. З іншого боку, канали оцінюють свої потенційну аудиторію дуже низько. «Успішний телевізійний канал ніколи не опуститься до того, щоб заробляти на вікторинах, тобто займатися безпосередніми продажами. Проблема зовсім не в тих конкретних іграх, лотереях, вікторинах абощо. Проблема в тому, що рекламні аґенції дуже грубо і неточно визначили, до якої аудиторії повинні звертатися телеканали, і ця аудиторія в їхній уяві збігається з аудиторією «дебілів». Телебачення працює на ту цільову аудиторію, яку їм визначили маркетологи, і намагається заробити гроші на певному сегменті, випускаючи настільки неякісний і відверто ошуканський продукт в ефір», - говорить телеведучий.
Існує попит на «тисячу і один спосіб отримання легких грошей», констатує соціальний психолог Олег Покальчук. І телеглядачі не виняток. А оскільки є попит, значить, є і пропозиція. «Я думаю, тут працює українська приказка «яке їхало, таке й здибало». Є маса людей, які хочуть бути ошуканими, і є люди, які їм у цьому допомагають. Прикро лише, що для цього витрачається ефірний час. Ті люди, які 20 років тому працювали на базарах і крутили наперстки, зараз працюють на телебаченні і називаються чомусь телевізійними продюсерами», - зауважує Олег Покальчук.
Намір Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а також групи депутатів заборонити інтерактивні ігри на телебаченні не поширюється на проведення розіграшів лотерей, трансляцію творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, а також на передачі з благодійною метою. Вони й далі транслюватимуться на загальнодоступних каналах.