Громадський транспорт російського міста Перм останніми днями перетворився на арену політичних дискусій. Приводом для скандалу стали наклейки з фразою Адольфа Гітлера у трамваях та тролейбусах.
У рамках акції «Мудрість світу» з 2000 року цитати з творів Ніцше, Канта, Аристотеля, Сенеки, Чехова розклеювали на вікнах громадського транспорту. А от афоризм від лідера НСДАП викликав застереження, як у місцевої влади, так і у прокуратури. Шукають винних: ініціатори проекту перекладають відповідальність на місцевих чиновників, які затверджували список цитат, а ті в свою чергу звинувачують виконавців у самодіяльності. Винним бути ніхто не хоче. І це цілком зрозуміло, бо «творчий доробок» Гітлера у Росії визнано екстремістським.
Щоправда застереження у правоохоронців та громадськості викликає не зміст фрази «Ми переможемо Росію тоді, коли українці й білоруси повірять у те, що вони не росіяни», а лише її авторство.
Так ніби у правильності думки про те, що відділивши від «Великой России» її органічні частини – «братні народи» України й Білорусі – можна зламати «великий народ», ніхто не сумнівається. А дарма…
Гітлер говорить про відділення українців та білорусів від Росії лише як про спосіб ослаблення суперника. Але він забував враховувати той факт, що позбавлені російського гніту український та білоруський народ могли б становити загрозу і для нього самого.
Мабуть, вождь Рейху надто багато уваги приділяв штудіюванню німецької класики, забувши про те, що людство розвивалося у більш широкому форматі.
Ще за п’ять століть до Гітлера італієць Макіавеллі досить докладно пояснив, чим завоювання європейської держави відрізняється від завоювання держави азійської. Головна відмінність закладена на рівні ментальності: азійські тиранії складно завойовувати, але легко втримувати, а от з Європою – все навпаки.
Росія є прикладом стандартної азійської деспотичної держави. Російські лідери зазвичай серйозних опонентів не мають. Тому завоювати Росію – надскладне завдання. А от утримувати – значно простіше.
Україна за кількістю претендентів на гетьманську булаву дуже нагадує Францію, описану Макіавеллі. Тому усі загарбники знаходили серед українських «гетьманів» підтримку і без особливих зусиль підкорювали українські землі. А от тоді вже починалися реальні проблеми: бунти, повстання…
Цього німецький диктатор не врахував. Гітлер розраховував, що завоює Росію шляхом відділення України й Росії. Але не думав про те, що таким чином переніс би вектор українсько-білоруського спротиву у свій бік. А тоді і про такий ласий шматок як Росія варто було б забути.
У рамках акції «Мудрість світу» з 2000 року цитати з творів Ніцше, Канта, Аристотеля, Сенеки, Чехова розклеювали на вікнах громадського транспорту. А от афоризм від лідера НСДАП викликав застереження, як у місцевої влади, так і у прокуратури. Шукають винних: ініціатори проекту перекладають відповідальність на місцевих чиновників, які затверджували список цитат, а ті в свою чергу звинувачують виконавців у самодіяльності. Винним бути ніхто не хоче. І це цілком зрозуміло, бо «творчий доробок» Гітлера у Росії визнано екстремістським.
Щоправда застереження у правоохоронців та громадськості викликає не зміст фрази «Ми переможемо Росію тоді, коли українці й білоруси повірять у те, що вони не росіяни», а лише її авторство.
Так ніби у правильності думки про те, що відділивши від «Великой России» її органічні частини – «братні народи» України й Білорусі – можна зламати «великий народ», ніхто не сумнівається. А дарма…
Гітлер говорить про відділення українців та білорусів від Росії лише як про спосіб ослаблення суперника. Але він забував враховувати той факт, що позбавлені російського гніту український та білоруський народ могли б становити загрозу і для нього самого.
Мабуть, вождь Рейху надто багато уваги приділяв штудіюванню німецької класики, забувши про те, що людство розвивалося у більш широкому форматі.
Ще за п’ять століть до Гітлера італієць Макіавеллі досить докладно пояснив, чим завоювання європейської держави відрізняється від завоювання держави азійської. Головна відмінність закладена на рівні ментальності: азійські тиранії складно завойовувати, але легко втримувати, а от з Європою – все навпаки.
Росія є прикладом стандартної азійської деспотичної держави. Російські лідери зазвичай серйозних опонентів не мають. Тому завоювати Росію – надскладне завдання. А от утримувати – значно простіше.
Україна за кількістю претендентів на гетьманську булаву дуже нагадує Францію, описану Макіавеллі. Тому усі загарбники знаходили серед українських «гетьманів» підтримку і без особливих зусиль підкорювали українські землі. А от тоді вже починалися реальні проблеми: бунти, повстання…
Цього німецький диктатор не врахував. Гітлер розраховував, що завоює Росію шляхом відділення України й Росії. Але не думав про те, що таким чином переніс би вектор українсько-білоруського спротиву у свій бік. А тоді і про такий ласий шматок як Росія варто було б забути.