Гра Путіна і Медведєва

Атака російських телеканалів на московського мера Юрія Лужкова підозріло нагадує боротьбу із ним на початку нульових років, коли Лужков був головним конкурентом оточення Бориса Єльцина в намаганні зберегти владу в Росії і не допустити на президентську посаду Євгена Примакова.
Навіть факти у сюжетах НТВ дуже схожі, та й люди, які критикують мера, майже ті ж самі. На екрані можна було побачити вперше за багато років відомого колись телеведучого Сергія Доренка – головного борця з Лужковим єльцинських часів...

Ситуація схожа ще й тому, що і тоді, і зараз із мером боровся Кремль – а от голови урядів часів Єльцина і Медведєва ставилися до нього лояльно. Лужков знайшов спільну мову з Сергієм Степашиним, а потім із Володимиром Путіним. І зараз він на боці прем’єра. Так що боротьбу Кремля з Лужковим багато хто сприймає, як частину більш серйозної гри – гри Путіна і Медведєва.

Ігри Путіна і Медведєва

Зустріч Володимира Путіна з політологами, котрі беруть участь у засіданнях Валдайського клубу, і його слова про президента Франкліна Рузвельта, який працював на своїй посаді аж чотири терміни, були розцінені учасниками заходу та іншими спостерігачами як однозначне свідчення прагнення прем'єра брати участь у президентських виборах 2012 року.

Але, якщо придивитися до слів Путіна уважніше, можна побачити, що нічого конкретного він не сказав – всього лише зауважив, що і він, і чинний президент Дмитро Медведєв не будуть порушувати Конституцію країни. Щось подібне Путін говорив і перед попередніми виборами глави держави – коли більша частина валдайських спостерігачів була чомусь упевнена, що російську Конституцію змінять і Путін буде балотуватися на третій термін.

Не встигли політологи обговорити «сигнал Путіна», як з’явився «сигнал Медведєва» – його прес-секретар Наталія Тімакова заявила в інтерв’ю каналу Russia today, що президентська програма модернізації розрахована аж ніяк не на один термін. Що відразу ж дало спостерігачам можливість зробити висновок, що Медведєв буде балотуватися теж. Але ж обидва балотуватися не можуть? Так хто ж із них? Бідні «валдайці»!

Хто буде балотуватися на президента вирішуватимуть клани

Для того, щоб не помилитися, необхідно зрозуміти кілька простих речей. Перша з них пов’язана з тим, що Путін і Медведєв – не політичні діячі, а чиновники. Жодний із них не прийшов до влади в результаті конкуренції, обидва опинилися в Кремлі в результаті апаратного рішення. Немає сумнівів, що і зараз обидва чиновники хочуть залишитися при владі – один знову стати президентом, другий – зберегти пост.

Але рішення про те, хто буде балотуватися на президента, будуть ухвалювати не вони, а клани та групи, що домоглися в 2000 році передачі влади від Єльцина Путіну, а потім – призначення наступником Путіна Медведєва. Друга річ, яку необхідно зрозуміти, – це те, що Медведєв не був «особистим» кандидатом Путіна на посаді президента, а Медведєв був аж ніяк не в захваті від необхідності призначити Путіна прем’єром.

Розбіжності між Кремлем і «Білим домом» почалися буквально наступного ж дня після зміни влади і не були секретом ні для кого в її кулуарах. Те, що про міцність «тандему» говорила офіційна пропаганда, це логічно. Те, що цій пропаганді вірили прості росіяни, це теж можна пояснити. Але те, що розмовам про «тандем» вірили політологи, це вже питання професіоналізму людей, що займаються російською політикою.

І третя річ – це те, що в сигналах російських лідерів немає ніякої особливої новини. Вони ще раз демонструють суперництво – так, щоб його побачили навіть ті, хто взагалі не хоче нічого бачити. Але рішення про те, хто буде президентом Росії після 2012 року, ще не ухвалене.

Найцікавіше – чи готовий буде хтось із «тандему» порушити правила гри і публічно заявити про свою готовність балотуватися, не звертаючи уваги на кланові розклади. Простіше кажучи – чи можуть Путін і Медведєв із чиновників стати політиками, публічно заявити про розбіжності, помилки іншого претендента та власні амбіції?

Поки що ніщо не дозволяє зробити висновок про можливість такої метаморфози.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.