У перший вівторок вересня, як і належить за Конституцією, розпочала свою роботу чергова 7-а сесія Верховної Ради України VІ скликання.
Розпочала з досить непоганими кількісними показниками: з першого ж засідання почалося ухвалення законів та постанов, внесення на розгляд до комітетів законопроектів, підготовка до бюджетного процесу тощо.
Ясна річ, не обходиться і без мітингів біля парламентських стін, без спроб блокування президії, без депутатських сутичок під час обговорення найбільш дражливих законодавчих новацій… Але хіба все це не трапляється і з багатьма іншими парламентами світу? Хіба це не ознаки хай і дещо знервованого внаслідок кризи в економіці, проте на загал нормального парламентаризму?
Та якщо відволіктися від кількісних показників, то картина вмить зміниться. Бо ж, скажімо, вчасний початок чергової сесії як приклад дотримання Радою Основного Закону тьмяніє поряд із значно вагомішими прикладами його брутального порушення. Починаючи з формування урядової коаліції всупереч чіткій конституційній нормі про необхідність наявності у фракціях-коаліціантах більшості депутатського корпусу і закінчуючи сакраментальним уже голосуванням «за того хлопця», коли кожен присутній нардеп голосує за двох, а то і за трьох колег. А якість законопроектів, ретельність опрацювання їхніх текстів? А їхня спрямованість? А їхня системність?
Ну, а про моральність значної частини парламентаріїв навіть згадувати якось ніяково. Бо ж про що тут говорити, коли, за даними газети «Дзеркало тижня», від законодавчо передбаченої грошової «допомоги на оздоровлення» у розмірі 15–18 тисяч гривень при виході в планову відпустку не відмовилися навіть такі депутати, як Рінат Ахметов, Таріел Васадзе, Богдан Губський, Костянтин Жеваго, Олександр Фельдман та інші представники різних фракцій, котрих експерти зараховують до найзаможніших людей України… Загалом у кошторисі парламенту на 2010 рік на статтю «депутатське оздоровлення» у бюджеті закладено 17 мільйонів 352 тисячі 665 гривень. І це тоді, коли уряд бере все нові й нові зарубіжні кредити, щоб хоч якось зменшити поточний дефіцит Держбюджету…
Дражливі шістки: підсумки 6-ї сесії VІ скликання
Загалом багато які кількісні показники діяльності Верховної Ради почали істотно поліпшуватися одразу після президентських виборів та формування нової владної коаліції. Щоправда, вельми сумнівними методами, на думку цілого ряду українських і зарубіжних експертів. Та в ті місяці панувала настанова «переможців не судять», отож створення нової владної вертикалі і переформатування всієї державної конструкції за активної участі більшості депутатів Ради відбувалися швидкими темпами. Закони та постанови сипалися як із відра, на відміну від попередніх років, коли проходження через Раду тих чи інших документів було справою дуже непростою.
Отож, з формальної точки зору, 6-а сесія Верховної Ради VІ скликання була однією з найпродуктивніших за останні роки. Впродовж цієї сесії (з 2 лютого по 10 липня 2010 року) було розглянуто 1038 законопроектів, з них ухвалено і підписано Президентом – 135, ухвалено у першому читанні – 86. Сесія також ухвалила 504 постанови. Відбулося 75 пленарних засідань, інший час депутати працювали в комітетах та в округах з виборцями.
Утім, ця номінальна продуктивність при ближчому розгляді втрачає риси чогось ефективного.
Скажімо, 11 лютого Рада ухвалила 10 законів. Чи можна це зробити з дотриманням усіх регламентних норм, з обговоренням, з постатейним, у разі потреби, голосуванням? Ясна річ – ні.
Значно вищий показник було досягнути 13 травня – ухвалено 76 актів, із них 5 законів, 71 постанову. Та своєрідний рекорд Верховна Рада встановила 1 квітня, коли було ухвалено аж 114 постанов.
Зрозуміло, що попри певну формальність голосування за постанови такого ґатунку (чи то про дострокові вибори сільських і селищних голів, чи то про призначення суддів), все ж варто бути обережним при ухваленні постанов, які практично ніхто з парламентаріїв навіть не читав. Тим більше, що робота значного числа комітетів Ради або паралізована, або ніяк не впливає на розгляд документів.
Нова більшість постійно нехтує думкою профільних комітетів або навіть не передає їм на розгляд ті чи інші законопроекти або поправки до них, воліючи ухвалювати їх «з голосу», з цілою низкою порушення регламентних процедур. У цьому плані Верховна Рада VІ скликання помітно поступається навіть Верховній Раді І скликання, а нинішня більшість – прикрозвісній комуністичній «групі-239», яка все ж таки намагалася діяти в межах бодай позірної демократії.
Справді: на початку 1990-х, попри всі свої численні недоліки в роботі, Рада намагалася у більшості випадків при ухваленні рішень врахувати (чи бодай вислухати) точки зору як більшості, так й опозиції. Тепер цього немає: депутатська більшість просто автоматично «карбує» потрібні Президентові та уряду рішення, слухняно переглядаючи свої власні рішення у разі зміни точки зору «начальства». Так трапилося, скажімо, з Законом про місцеві вибори чи з Податковим кодексом. І навіть за часів автократичного режиму Леоніда Кучми парламент України відігравав чи, принаймні, намагався відігравати самостійну роль в політиці. Сьогодні це також відсутнє.
І ще один не менш скандальний сюжет, який характеризує нинішній стан парламентаризму в Україні: демонстративне небажання значного числа депутатів виконувати свої обов’язки (не відмовляючись при цьому від належних їм благ, включно з грошовою допомогою «на оздоровлення»).
За словами віце-спікера Миколи Томенка, «немає жодного депутата, який би «прогуляв» всі засідання, водночас, на жаль, є депутати, які пропустили всі, за виключенням одного, двох чи трьох засідань». Серед десятки найзапекліших парламентських «прогульників» найбільше таких депутатів (аж семеро) у фракції Партії регіонів, троє – у фракції БЮТ (один з них уже перейшов до владної коаліції, але формально на минулій сесії залишався в БЮТ). І при цьому картки цих владних «прогульників» у більшості випадків справно голосують, що є відвертим порушенням Конституції України.
Парламент, який не хоче бути парламентом
Початок нової сесії засвідчив, що у діяльності Верховної Ради України не варто очікувати якихось кардинальних змін на краще. Знову ж таки, номінальні показники засвідчують бурхливу законотворчу діяльність.
Так, станом на 7 вересня 2010 року на опрацюванні в комітетах Ради перебувало 2023 законопроекти. Найбільше – у Комітеті з питань бюджету – 1361 (з них для 44 комітет виступає в ролі головного виконавця), у Комітеті з питань європейської інтеграції – 1354 (з них для 8 комітет є головним виконавцем) та у Комітеті з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України – 1235 (55).
Один із «найскромнніших» у цьому плані – Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією – 65 (18) законопроектів. Чи то законодавче регулювання боротьби з мафією, рекетом та корупцією в Україні вже досконале, чи то комітет не надто поривається займатися цією доволі таки небезпечною справою. Але так чи інакше, загалом робота наче й кипить.
А водночас одразу вилізли ті ж самі «болячки», що і раніше. Проекти законів від опозиції просто відкидаються більшістю, здійснюється механічне голосування за урядові законопроекти, нерівно працюють комітети, графік засідань Ради складений так, щоб законотворці не надто перевантажували себе роботою. Поки що заплановані тільки одні парламентські слухання (на минулій сесії було двоє таких слухань, тоді як навіть непростого 2009 року було загалом проведено 10 парламентських слухань з важливих питань життя сучасної України. Ну, а така органічна форма парламентської діяльності, як «дні уряду», схоже, вже міцно забута. Важко уявити, щоб прем’єр та міністри регулярно приходили до парламенту, як це робиться, скажімо, у Британії, та по кілька годин предметно відповідали на найдошкульніші запитання.
Складається враження, що за нової владної коаліції Верховна Рада України все більше стає схожою на Державну думу Росії, спікер якої Борис Гризлов є автором сакраментальної настанови: «Парламент – не місце для дискусій»… Машина для голосування – не більше.
А тим часом де ж таким важливим для долі країни дискусіям відбуватися, як не в найвищому органі представницької влади держави? В органі, який за своїм єством має бути повноважним законодавцем та контролером виконання законів, а не слухняною і безмовною машиною для голосування…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Розпочала з досить непоганими кількісними показниками: з першого ж засідання почалося ухвалення законів та постанов, внесення на розгляд до комітетів законопроектів, підготовка до бюджетного процесу тощо.
Ясна річ, не обходиться і без мітингів біля парламентських стін, без спроб блокування президії, без депутатських сутичок під час обговорення найбільш дражливих законодавчих новацій… Але хіба все це не трапляється і з багатьма іншими парламентами світу? Хіба це не ознаки хай і дещо знервованого внаслідок кризи в економіці, проте на загал нормального парламентаризму?
Та якщо відволіктися від кількісних показників, то картина вмить зміниться. Бо ж, скажімо, вчасний початок чергової сесії як приклад дотримання Радою Основного Закону тьмяніє поряд із значно вагомішими прикладами його брутального порушення. Починаючи з формування урядової коаліції всупереч чіткій конституційній нормі про необхідність наявності у фракціях-коаліціантах більшості депутатського корпусу і закінчуючи сакраментальним уже голосуванням «за того хлопця», коли кожен присутній нардеп голосує за двох, а то і за трьох колег. А якість законопроектів, ретельність опрацювання їхніх текстів? А їхня спрямованість? А їхня системність?
Ну, а про моральність значної частини парламентаріїв навіть згадувати якось ніяково. Бо ж про що тут говорити, коли, за даними газети «Дзеркало тижня», від законодавчо передбаченої грошової «допомоги на оздоровлення» у розмірі 15–18 тисяч гривень при виході в планову відпустку не відмовилися навіть такі депутати, як Рінат Ахметов, Таріел Васадзе, Богдан Губський, Костянтин Жеваго, Олександр Фельдман та інші представники різних фракцій, котрих експерти зараховують до найзаможніших людей України… Загалом у кошторисі парламенту на 2010 рік на статтю «депутатське оздоровлення» у бюджеті закладено 17 мільйонів 352 тисячі 665 гривень. І це тоді, коли уряд бере все нові й нові зарубіжні кредити, щоб хоч якось зменшити поточний дефіцит Держбюджету…
Дражливі шістки: підсумки 6-ї сесії VІ скликання
Загалом багато які кількісні показники діяльності Верховної Ради почали істотно поліпшуватися одразу після президентських виборів та формування нової владної коаліції. Щоправда, вельми сумнівними методами, на думку цілого ряду українських і зарубіжних експертів. Та в ті місяці панувала настанова «переможців не судять», отож створення нової владної вертикалі і переформатування всієї державної конструкції за активної участі більшості депутатів Ради відбувалися швидкими темпами. Закони та постанови сипалися як із відра, на відміну від попередніх років, коли проходження через Раду тих чи інших документів було справою дуже непростою.
Отож, з формальної точки зору, 6-а сесія Верховної Ради VІ скликання була однією з найпродуктивніших за останні роки. Впродовж цієї сесії (з 2 лютого по 10 липня 2010 року) було розглянуто 1038 законопроектів, з них ухвалено і підписано Президентом – 135, ухвалено у першому читанні – 86. Сесія також ухвалила 504 постанови. Відбулося 75 пленарних засідань, інший час депутати працювали в комітетах та в округах з виборцями.
Утім, ця номінальна продуктивність при ближчому розгляді втрачає риси чогось ефективного.
Скажімо, 11 лютого Рада ухвалила 10 законів. Чи можна це зробити з дотриманням усіх регламентних норм, з обговоренням, з постатейним, у разі потреби, голосуванням? Ясна річ – ні.
Значно вищий показник було досягнути 13 травня – ухвалено 76 актів, із них 5 законів, 71 постанову. Та своєрідний рекорд Верховна Рада встановила 1 квітня, коли було ухвалено аж 114 постанов.
Зрозуміло, що попри певну формальність голосування за постанови такого ґатунку (чи то про дострокові вибори сільських і селищних голів, чи то про призначення суддів), все ж варто бути обережним при ухваленні постанов, які практично ніхто з парламентаріїв навіть не читав. Тим більше, що робота значного числа комітетів Ради або паралізована, або ніяк не впливає на розгляд документів.
Нова більшість постійно нехтує думкою профільних комітетів або навіть не передає їм на розгляд ті чи інші законопроекти або поправки до них, воліючи ухвалювати їх «з голосу», з цілою низкою порушення регламентних процедур. У цьому плані Верховна Рада VІ скликання помітно поступається навіть Верховній Раді І скликання, а нинішня більшість – прикрозвісній комуністичній «групі-239», яка все ж таки намагалася діяти в межах бодай позірної демократії.
Справді: на початку 1990-х, попри всі свої численні недоліки в роботі, Рада намагалася у більшості випадків при ухваленні рішень врахувати (чи бодай вислухати) точки зору як більшості, так й опозиції. Тепер цього немає: депутатська більшість просто автоматично «карбує» потрібні Президентові та уряду рішення, слухняно переглядаючи свої власні рішення у разі зміни точки зору «начальства». Так трапилося, скажімо, з Законом про місцеві вибори чи з Податковим кодексом. І навіть за часів автократичного режиму Леоніда Кучми парламент України відігравав чи, принаймні, намагався відігравати самостійну роль в політиці. Сьогодні це також відсутнє.
І ще один не менш скандальний сюжет, який характеризує нинішній стан парламентаризму в Україні: демонстративне небажання значного числа депутатів виконувати свої обов’язки (не відмовляючись при цьому від належних їм благ, включно з грошовою допомогою «на оздоровлення»).
За словами віце-спікера Миколи Томенка, «немає жодного депутата, який би «прогуляв» всі засідання, водночас, на жаль, є депутати, які пропустили всі, за виключенням одного, двох чи трьох засідань». Серед десятки найзапекліших парламентських «прогульників» найбільше таких депутатів (аж семеро) у фракції Партії регіонів, троє – у фракції БЮТ (один з них уже перейшов до владної коаліції, але формально на минулій сесії залишався в БЮТ). І при цьому картки цих владних «прогульників» у більшості випадків справно голосують, що є відвертим порушенням Конституції України.
Парламент, який не хоче бути парламентом
Початок нової сесії засвідчив, що у діяльності Верховної Ради України не варто очікувати якихось кардинальних змін на краще. Знову ж таки, номінальні показники засвідчують бурхливу законотворчу діяльність.
Так, станом на 7 вересня 2010 року на опрацюванні в комітетах Ради перебувало 2023 законопроекти. Найбільше – у Комітеті з питань бюджету – 1361 (з них для 44 комітет виступає в ролі головного виконавця), у Комітеті з питань європейської інтеграції – 1354 (з них для 8 комітет є головним виконавцем) та у Комітеті з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України – 1235 (55).
Один із «найскромнніших» у цьому плані – Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією – 65 (18) законопроектів. Чи то законодавче регулювання боротьби з мафією, рекетом та корупцією в Україні вже досконале, чи то комітет не надто поривається займатися цією доволі таки небезпечною справою. Але так чи інакше, загалом робота наче й кипить.
А водночас одразу вилізли ті ж самі «болячки», що і раніше. Проекти законів від опозиції просто відкидаються більшістю, здійснюється механічне голосування за урядові законопроекти, нерівно працюють комітети, графік засідань Ради складений так, щоб законотворці не надто перевантажували себе роботою. Поки що заплановані тільки одні парламентські слухання (на минулій сесії було двоє таких слухань, тоді як навіть непростого 2009 року було загалом проведено 10 парламентських слухань з важливих питань життя сучасної України. Ну, а така органічна форма парламентської діяльності, як «дні уряду», схоже, вже міцно забута. Важко уявити, щоб прем’єр та міністри регулярно приходили до парламенту, як це робиться, скажімо, у Британії, та по кілька годин предметно відповідали на найдошкульніші запитання.
Складається враження, що за нової владної коаліції Верховна Рада України все більше стає схожою на Державну думу Росії, спікер якої Борис Гризлов є автором сакраментальної настанови: «Парламент – не місце для дискусій»… Машина для голосування – не більше.
А тим часом де ж таким важливим для долі країни дискусіям відбуватися, як не в найвищому органі представницької влади держави? В органі, який за своїм єством має бути повноважним законодавцем та контролером виконання законів, а не слухняною і безмовною машиною для голосування…
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода