Донецьк – У Донецьку започаткували міжнародний літературний конкурс імені поетеси Наталії Хаткіної, яка торік раптово пішла з життя. Трагічна загибель однієї з найкращих донецьких поетес підштовхнула місцеву інтелігенцію до пошуку нових талантів. На вихідні у Донецьку зібрались і читали свої вірші понад 40 поетів із різних куточків України і сусідніх країн. Як стверджують організатори, це унікальна подія для Донеччини – регіону, де літературне життя не є надто публічним.
«Нещодавно у Донецьку завчасно померла Наталія Хаткіна, одна з найкращих жінок-поетів, для першої книги якої я написав передмову ще у 1980-му році, а ось московські видавці, пов’язані лише інтересами тусовки, примудрились не помітити її віршів», – так писав про пані Хаткіну Євген Євтушенко в «Літературній газеті».
Наталія Хаткіна жила і працювала у Донецьку, донеччани знали її як талановиту письменницю і журналістку. В інтернеті поетеса писала під ніком «Камбала», і тепер це ім’я носить перший відкритий міжнародний літературний фестиваль, що проходить на Донеччині.
«Ідея донецького літературного фестивалю народилась давно. Ми дивились на інші регіони, де щось діється, люди збираються, читають вірші, а в Донецьку нічого подібного не було. Смерть Наталії Хаткіної у минулому році (це наш найкращий поет, прима донецької поезії) стала поштовхом, залишила слід. Ми присвячуємо фестиваль її імені. Вона не тільки поет, вона філолог, прозаїк, критик. І якщо цей фестиваль буде продовжено, наступного разу будуть й інші номінації», – говорить професор Донецького національного університету Олександр Корабльов.
Поезію об’єднують урбаністичні мотиви
Цього року фестиваль зібрав понад 200 заявок від поетів Швейцарії, США, Німеччини і Росії. Чимало віршів надіслали українці. Вік учасників – від 20 до 70 років, але, як помітило журі, їхню поезію об’єднує спільний настрій. «Це урбаністична течія, яка зараз актуальна, і яка зараз нівелює усі інші можливості поезії, у тому числі української поезії. Ми бачимо місто, мегаполіс, в якому людина, що втратила себе і здоровий глузд, намагається знайти опору для майбутнього існування», – зазначає в коментарі Радіо Свобода член журі і поет Олег Зав’язкін.
Цього року «Золоту Камбалу», нагороду фестивалю, здобула науковець із Києва Євгенія Більченко з патріотичним віршем «Епітафія революції».
Я лежу посреди Майдана
Затаившимся одиночкой…
Пектораль с моего кургана
Рассыпается на кусочки.
Жаль, на мне не хватает грифа:
«Сдан в архив заржавелой стали».
То, за что мы боролись, скифы,
Мы же сами и растоптали.
Наталія Хаткіна жила і працювала у Донецьку, донеччани знали її як талановиту письменницю і журналістку. В інтернеті поетеса писала під ніком «Камбала», і тепер це ім’я носить перший відкритий міжнародний літературний фестиваль, що проходить на Донеччині.
«Ідея донецького літературного фестивалю народилась давно. Ми дивились на інші регіони, де щось діється, люди збираються, читають вірші, а в Донецьку нічого подібного не було. Смерть Наталії Хаткіної у минулому році (це наш найкращий поет, прима донецької поезії) стала поштовхом, залишила слід. Ми присвячуємо фестиваль її імені. Вона не тільки поет, вона філолог, прозаїк, критик. І якщо цей фестиваль буде продовжено, наступного разу будуть й інші номінації», – говорить професор Донецького національного університету Олександр Корабльов.
Поезію об’єднують урбаністичні мотиви
Цього року фестиваль зібрав понад 200 заявок від поетів Швейцарії, США, Німеччини і Росії. Чимало віршів надіслали українці. Вік учасників – від 20 до 70 років, але, як помітило журі, їхню поезію об’єднує спільний настрій. «Це урбаністична течія, яка зараз актуальна, і яка зараз нівелює усі інші можливості поезії, у тому числі української поезії. Ми бачимо місто, мегаполіс, в якому людина, що втратила себе і здоровий глузд, намагається знайти опору для майбутнього існування», – зазначає в коментарі Радіо Свобода член журі і поет Олег Зав’язкін.
Цього року «Золоту Камбалу», нагороду фестивалю, здобула науковець із Києва Євгенія Більченко з патріотичним віршем «Епітафія революції».
Я лежу посреди Майдана
Затаившимся одиночкой…
Пектораль с моего кургана
Рассыпается на кусочки.
Жаль, на мне не хватает грифа:
«Сдан в архив заржавелой стали».
То, за что мы боролись, скифы,
Мы же сами и растоптали.