Київ – «Градоначальник, який не брав хабарів», «покровитель студентів та арештантів», «батько усіх киян» – цими епітетами мешканці Києва 19-го століття нагородили цивільного губернатора Києва Івана Фундуклея, який пішов з життя 130 років тому (22 серпня 1880 року). Ніжинський грек, він понад два десятки років «керував» Києвом і залишив по собі добру пам’ять.
Власник великих заводів і винних льохів Іван Фундуклей витрачав свої прибутки і капітали на Київ і киян. Історики розповідають, що трохи не щовечора цивільний губернатор (по-нинішньому, мер) прогулювався Хрещатиком, піднімався вгору по Кадетській вулиці (нині – вулиця Богдана Хмельницького); часто відвідував Поділ і Печерськ, де на його кошти збудували дитячі притулки.
Авторка книги «Київські таємниці» Наталя Позняк-Хоменко розповіла: «Призначаючи Фундуклея на посаду, імператор Микола Перший констатував: «Цей гроші брати не буде, йому своїх нікуди дівати!». Більшість своїх грошей Фундуклей витрачав на благодійність. За власні кошти він вимостив бруківкою Андріївський узвіз. Тоді він був непрезентабельною брудною вуличкою, де селилась біднота.
Після повені 1845 року Фундуклей кілька місяців утримував багатодітні родини постраждалих від стихії подолян (мешканців Подолу).
«Батько усіх киян»
Іван Фундуклей також підтримував молодих архітекторів та вчених, які під його керівництвом розробили і частково втілили «План розвитку Києва»: так, нинішні вулиці Ярославів Вал та Інститутська своє «обличчя» отримали силами Фундуклея. За кошти мецената був побудований один з фонтанів Київського водогону, який кияни назвали на його честь «Іван» (фонтан стояв на тодішній Царській площі, нинішній Європейській). Фундуклей ініціював створення у місті фондів на підтримку науки і мистецтва та в’язниць. До того ж він видав низку історико-археологічних книг про Київ, за що отримав звання Почесного члена Київського університету Святого Володимира (нині – Національний університет імені Шевченка).
Дослідник Києва, письменник Олесь Ільченко зазначає: «Він відмовився від жалування державного і віддавав його чиновникам. Більше того: він доплачував багатьом, щоб вони не брали хабарі, і сам не брав хабарі! Це згадує багато сучасників Фундуклея, і про його уважну діяльність щодо Києва і киян. Він справді опікувався і турбувався цим містом!».
Кияни благодійних діянь свого градоначальника не забули – 1872 року Фундуклей був обраний почесним громадянином Києва. А у ті часи люди рідко віддавали прижиттєві почесті чиновникам, зауважує Ільченко.
Після Києва на Фундуклея чекали служба в адміністрації Царства Польського у складі Російської імперії, депутатство у Державній думі в Санкт-Петербурзі – і самотня старість та смерть у Москві. Коли труну з тілом Фундуклея опускали у землю московського Донського монастиря, над Києвом плив сумний церковний дзвін, і люди, дослухаючись до нього, не соромилися сліз, згадуючи «батька усіх киян».
Авторка книги «Київські таємниці» Наталя Позняк-Хоменко розповіла: «Призначаючи Фундуклея на посаду, імператор Микола Перший констатував: «Цей гроші брати не буде, йому своїх нікуди дівати!». Більшість своїх грошей Фундуклей витрачав на благодійність. За власні кошти він вимостив бруківкою Андріївський узвіз. Тоді він був непрезентабельною брудною вуличкою, де селилась біднота.
Після повені 1845 року Фундуклей кілька місяців утримував багатодітні родини постраждалих від стихії подолян (мешканців Подолу).
«Батько усіх киян»
Іван Фундуклей також підтримував молодих архітекторів та вчених, які під його керівництвом розробили і частково втілили «План розвитку Києва»: так, нинішні вулиці Ярославів Вал та Інститутська своє «обличчя» отримали силами Фундуклея. За кошти мецената був побудований один з фонтанів Київського водогону, який кияни назвали на його честь «Іван» (фонтан стояв на тодішній Царській площі, нинішній Європейській). Фундуклей ініціював створення у місті фондів на підтримку науки і мистецтва та в’язниць. До того ж він видав низку історико-археологічних книг про Київ, за що отримав звання Почесного члена Київського університету Святого Володимира (нині – Національний університет імені Шевченка).
Дослідник Києва, письменник Олесь Ільченко зазначає: «Він відмовився від жалування державного і віддавав його чиновникам. Більше того: він доплачував багатьом, щоб вони не брали хабарі, і сам не брав хабарі! Це згадує багато сучасників Фундуклея, і про його уважну діяльність щодо Києва і киян. Він справді опікувався і турбувався цим містом!».
Кияни благодійних діянь свого градоначальника не забули – 1872 року Фундуклей був обраний почесним громадянином Києва. А у ті часи люди рідко віддавали прижиттєві почесті чиновникам, зауважує Ільченко.
Після Києва на Фундуклея чекали служба в адміністрації Царства Польського у складі Російської імперії, депутатство у Державній думі в Санкт-Петербурзі – і самотня старість та смерть у Москві. Коли труну з тілом Фундуклея опускали у землю московського Донського монастиря, над Києвом плив сумний церковний дзвін, і люди, дослухаючись до нього, не соромилися сліз, згадуючи «батька усіх киян».