Київ – Європейський суд із прав людини встановив, що в Ізяславській колонії у Хмельницькій області на українських в’язнях тренувалися бійці спецпідрозділу Департаменту виконання покарань, жорсткого били ув’язнених, роздягали і принижували в різні способи. Судді констатували, що бійці спецпідрозділу знущалися з ув’язнених, завдаючи їм страждань та тілесних ушкоджень.
Суд у Страсбурзі не відкрив нам очі на ті події. Факти знущань стали відомі кілька років тому, але жодних кроків для зміни становища держава не зробила. Ув’язнені писали скарги до державних структур, але державні органи не проводили жодних перевірок, а скаржники отримували нові покарання.
Європейський суд вирішив, що держава Україна має виплатити трьом постраждалим п’ятдесят п’ять тисяч євро. Ці гроші будуть вирахувані з бюджету й, враховуючи попередню практику, жоден з винних чиновників не буде покараний.
Засоби масової інформації майже не відреагували на цю, здавалося б, сенсаційну подію. Ймовірно, через те, що катування в українських, з дозволу сказати, правоохоронних органах стали буденною справою.
Ще один свіжий приклад. У кінці червня Європейський суд із прав людини зобов’язав Україну виплатити громадянинові України Олексію Захаркіну з міста Калуш Івано-Франківської області десять тисяч євро компенсації за жорстоке поводження з ним під час затримання міліцією в 2003 році.
Спадщина СРСР
Правозахисниця Тетяна Яблонська вважає, що катування громадян, які потрапили до рук міліції, мають системний характер. З нею погоджуються чимало її колег. Практика катувань залишилася нам у спадщину від Радянського Союзу. Відсутність волі в усіх керівників незалежної України у справі реформування правоохоронної системи призвела до того, що репресивна машина продовжувала розвиватися і досягла свого апогею в наші дні.
Коли міліція стикається з нерозкритим злочином і не може знайти винуватця, то хапає того, хто мав нещастя опинитися біля місця злочину, і висуває йому звинувачення. При цьому зізнання банально вибиваються. Методи відомі з давніх часів. Затриманого можуть закувати в наручники і підвісити з руками за спиною на спеціальний кілок у стінці. Одягають на голову протигаз і закривають отвір для дихання. Підключають до геніталій слабкий електричний струм. Б`ють по голові важким томом Кримінального кодексу. Просто лупцюють так, щоб на тілі не залишалися синці.
Після того, як затриманий пише явку з повинною, його справу передають до суду. Правозахисники певні, що прокуратура і суд чудово знають реальний стан речей, але заплющують очі на ці порушення. Від радянських часів вони орієнтовані не на те, щоб з`ясувати істину у рамках закону, а на те, щоб засудити затриманого.
Виправдальний вирок майже неможливий. У тих рідкісних випадках, коли таке трапляється, слідство докладає масу зусиль для того, щоб домогтися свого. Вони переносять розгляд справ до інших судів, навіть до судів інших регіонів, з якими існують відповідні домовленості. В кінцевому підсумку домагаються свого.
Новий міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов пообіцяв виправити становище. Він заявив, що змінить критерії оцінки міліції. Правозахисники роками домагалися таких змін: вимагали відмовитися від оцінки за процентом розкриття злочинів. Але тепер вони йому не вірять.
Ймовірно, усвідомили, що без зміни самої правоохоронної системи ніяких змін у ставленні до в’язнів не відбудеться. І як знак своєї недовіри з ініціативи групи «Розуміємо права людини» біля міністерства внутрішніх справ встановили стелу «Пам`яті жертв, закатованих міліцією».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Європейський суд вирішив, що держава Україна має виплатити трьом постраждалим п’ятдесят п’ять тисяч євро. Ці гроші будуть вирахувані з бюджету й, враховуючи попередню практику, жоден з винних чиновників не буде покараний.
Засоби масової інформації майже не відреагували на цю, здавалося б, сенсаційну подію. Ймовірно, через те, що катування в українських, з дозволу сказати, правоохоронних органах стали буденною справою.
Ще один свіжий приклад. У кінці червня Європейський суд із прав людини зобов’язав Україну виплатити громадянинові України Олексію Захаркіну з міста Калуш Івано-Франківської області десять тисяч євро компенсації за жорстоке поводження з ним під час затримання міліцією в 2003 році.
Спадщина СРСР
Правозахисниця Тетяна Яблонська вважає, що катування громадян, які потрапили до рук міліції, мають системний характер. З нею погоджуються чимало її колег. Практика катувань залишилася нам у спадщину від Радянського Союзу. Відсутність волі в усіх керівників незалежної України у справі реформування правоохоронної системи призвела до того, що репресивна машина продовжувала розвиватися і досягла свого апогею в наші дні.
Коли міліція стикається з нерозкритим злочином і не може знайти винуватця, то хапає того, хто мав нещастя опинитися біля місця злочину, і висуває йому звинувачення. При цьому зізнання банально вибиваються. Методи відомі з давніх часів. Затриманого можуть закувати в наручники і підвісити з руками за спиною на спеціальний кілок у стінці. Одягають на голову протигаз і закривають отвір для дихання. Підключають до геніталій слабкий електричний струм. Б`ють по голові важким томом Кримінального кодексу. Просто лупцюють так, щоб на тілі не залишалися синці.
Після того, як затриманий пише явку з повинною, його справу передають до суду. Правозахисники певні, що прокуратура і суд чудово знають реальний стан речей, але заплющують очі на ці порушення. Від радянських часів вони орієнтовані не на те, щоб з`ясувати істину у рамках закону, а на те, щоб засудити затриманого.
Виправдальний вирок майже неможливий. У тих рідкісних випадках, коли таке трапляється, слідство докладає масу зусиль для того, щоб домогтися свого. Вони переносять розгляд справ до інших судів, навіть до судів інших регіонів, з якими існують відповідні домовленості. В кінцевому підсумку домагаються свого.
Новий міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов пообіцяв виправити становище. Він заявив, що змінить критерії оцінки міліції. Правозахисники роками домагалися таких змін: вимагали відмовитися від оцінки за процентом розкриття злочинів. Але тепер вони йому не вірять.
Ймовірно, усвідомили, що без зміни самої правоохоронної системи ніяких змін у ставленні до в’язнів не відбудеться. І як знак своєї недовіри з ініціативи групи «Розуміємо права людини» біля міністерства внутрішніх справ встановили стелу «Пам`яті жертв, закатованих міліцією».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.