Скільки я коштую? «Я – пенсіонер» вартую небагато, обійдуся кілограмом крупи та пляшкою олії. За «мене-студента» дадуть більше, можу набити собі ціну до сотень гривень. «Мені-журналісту» взагалі пощастило, тут пропонуватимуть іноземну валюту…
Ще місяць, і з початком передвиборної кампанії в Україні заговорять про ціну голосу виборця. Ми вкотре дивуватимемось свідомості українців, вмінню робити вибір і мати свою думку. Вже сьогодні бабусі біля під’їзду і студенти – в очікуванні легкого заробітку. Вони обурюються життям, між тим не приховують: кілька сотень за голос, а чому б ні? Сумно…
Нарікання на життя стало традицією українців. Ми шукаємо відповідальності чиновників, хоча самі до неї не готові. Ми продаємось на виборах, а потім невдоволені обраним. Що ж, кожен народ заслуговує на свою владу.
У це спекотне літо до України з усіх напрямків прямують туристи. Вони чули про багату історію цієї країни, архітектуру, про гостинних та працелюбних людей…
Та це міфи, які розвінчуються відразу по прибуттю до Києва. Працелюбність – це купи сміття у столиці. Гостинність – продавець продовольчого магазину з питанням «чё надо?» Архітектура – розвалені будинки, церкви та замки, що перетворюються на туалети для підлітків. Свідомість – це продаж себе на виборах…
Свідомі нації віддають свій голос за конкретні ідеї, програми, шляхи розвитку. Вони не ведуться на порожні соціальні обіцянки. Пізно вірити в слова політиків, потрібно бачити конкретні дії.
Якщо закон про люстрацію – хто під нього підпаде і на який термін? Якщо реформи – які конкретно, за який кошт і в який термін? Якщо захист нації – то захист мови, культури, традиції… української, до речі. От за таку пропозицію можна й продатись. Та чи нам її запропонують?
Ще місяць, і з початком передвиборної кампанії в Україні заговорять про ціну голосу виборця. Ми вкотре дивуватимемось свідомості українців, вмінню робити вибір і мати свою думку. Вже сьогодні бабусі біля під’їзду і студенти – в очікуванні легкого заробітку. Вони обурюються життям, між тим не приховують: кілька сотень за голос, а чому б ні? Сумно…
Нарікання на життя стало традицією українців. Ми шукаємо відповідальності чиновників, хоча самі до неї не готові. Ми продаємось на виборах, а потім невдоволені обраним. Що ж, кожен народ заслуговує на свою владу.
У це спекотне літо до України з усіх напрямків прямують туристи. Вони чули про багату історію цієї країни, архітектуру, про гостинних та працелюбних людей…
Та це міфи, які розвінчуються відразу по прибуттю до Києва. Працелюбність – це купи сміття у столиці. Гостинність – продавець продовольчого магазину з питанням «чё надо?» Архітектура – розвалені будинки, церкви та замки, що перетворюються на туалети для підлітків. Свідомість – це продаж себе на виборах…
Свідомі нації віддають свій голос за конкретні ідеї, програми, шляхи розвитку. Вони не ведуться на порожні соціальні обіцянки. Пізно вірити в слова політиків, потрібно бачити конкретні дії.
Якщо закон про люстрацію – хто під нього підпаде і на який термін? Якщо реформи – які конкретно, за який кошт і в який термін? Якщо захист нації – то захист мови, культури, традиції… української, до речі. От за таку пропозицію можна й продатись. Та чи нам її запропонують?