Рівне – Реліквію, про яку ходили легенди, знайшли на Волині. Через 65 років після Другої світової війни мешканці села Плоска під Дубним виявили два синьо-жовтих прапори із вишитим ручною гладдю тризубом, обрамленим вінком із лісових та польових квітів і надписами: «Слава Україні!» і «Слава Героям!».
Отець Євген уже 17 років тримає прихід Української автокефальної церкви у Плосці. Нещодавно він вирішив оновити престол, якому, як і Свято-Покровській церкві,126 років. Коли отець Євген заходився знімати мірку, то побачив, що з-під облачення виглядає якась тканина...
«Вище підняли, а вони там, на лицьовій стороні, прищеплені обидва шпильками. Історія тих прапорів, за розповідями покійної людини, яка тут багато років прислуговувала в церкві, така: вишили його місцеві люди, а прапор потрапив у престол, бо був священик тут у сорокових роках, який пішов в УПА й не повернувся. Священик автокефальний, адже церква у період війни, за Полікарпа Сікорського, тут була автокефальною», – розповідає отець Євген.
Місцеві жителі розповідають, що паламар Василь Максим’юк, про якого згадав отець Євген, пішов в УПА разом зі священиком. Старожили кажуть: батюшку від мобілізації відмовляли, але він вважав, що бути із повстанцями – це його призначення. Тому відповів: «Так має бути».
Прапори ж могли належати і повстанцям, які попросили священиків їх переховати. Престол для цього – найнадійніше місце, адже доторкатися до нього дозволяють лише священикові. Знайдені знамена святкові, у той час як у бій повстанці йшли під чорно-червоними. Для святкових прапорів тоді ще не настав час. Тож імовірно, що священик мріяв вивісити стяги за умови, якщо Україна звільниться від окупантів.
Василь Максим’юк повернувся, виживши після запеклого бою у Гурбинському котловані зі з’єднаннями НКВС. А от священнослужитель зник під час війни, відтоді про нього не чули.
«Видимі свідки віри, патріотизму й історії»
Селяни церковній знахідці зраділи, але не дуже здивувалися. Кажуть, їхня земля приховує ще багато таємниць. Навколо по селах і лісах розкидані повстанські могили. Страшну історію знищення повстанського загону носить у собі урочище Тартак, де проти легко озброєних упівців червоні війська виступили танками. Іще одну, давню – Козацький Редут поблизу села, де загинули у бою з королівськими жовнірами козаки-богунці.
Якщо спочатку про місцину навколо Плоски знали тільки тутешні селяни, то нині до неї все частіше їдуть туристи з усієї України, розповідає сільський голова Сергій Женевський. «Їдуть і автобусом, і двома. Торік було трави на Редуті, що не могли скосити, а нині немає там що косити, бо траву столочили, до могили така стежка втоптана. Видно, що люди їдуть, що їм цікаво».
А поки історики гадатимуть, про що могли б розповісти знайдені прапори, плосківчани розмістили їх у притворі (першому приміщенні) церкви. Так вирішила громада, розповідає отець Євген, і на це дала благословення церква: «Щоб ці прапори лишилися тут, у храмі, вже не в такому місці, яке їх приховує, а для того, щоб вони були видимими свідками віри, патріотизму й історії, яка відійшла».
Отець Євген переконаний: церква в Україні повинна підтримувати державність, саме це й робив його безіменний попередник. Тим часом місцевим дослідникам додалося роботи: їм тепер потрібно з’ясувати таємницю знайдених прапорів.
«Вище підняли, а вони там, на лицьовій стороні, прищеплені обидва шпильками. Історія тих прапорів, за розповідями покійної людини, яка тут багато років прислуговувала в церкві, така: вишили його місцеві люди, а прапор потрапив у престол, бо був священик тут у сорокових роках, який пішов в УПА й не повернувся. Священик автокефальний, адже церква у період війни, за Полікарпа Сікорського, тут була автокефальною», – розповідає отець Євген.
Місцеві жителі розповідають, що паламар Василь Максим’юк, про якого згадав отець Євген, пішов в УПА разом зі священиком. Старожили кажуть: батюшку від мобілізації відмовляли, але він вважав, що бути із повстанцями – це його призначення. Тому відповів: «Так має бути».
Прапори ж могли належати і повстанцям, які попросили священиків їх переховати. Престол для цього – найнадійніше місце, адже доторкатися до нього дозволяють лише священикові. Знайдені знамена святкові, у той час як у бій повстанці йшли під чорно-червоними. Для святкових прапорів тоді ще не настав час. Тож імовірно, що священик мріяв вивісити стяги за умови, якщо Україна звільниться від окупантів.
Василь Максим’юк повернувся, виживши після запеклого бою у Гурбинському котловані зі з’єднаннями НКВС. А от священнослужитель зник під час війни, відтоді про нього не чули.
«Видимі свідки віри, патріотизму й історії»
Селяни церковній знахідці зраділи, але не дуже здивувалися. Кажуть, їхня земля приховує ще багато таємниць. Навколо по селах і лісах розкидані повстанські могили. Страшну історію знищення повстанського загону носить у собі урочище Тартак, де проти легко озброєних упівців червоні війська виступили танками. Іще одну, давню – Козацький Редут поблизу села, де загинули у бою з королівськими жовнірами козаки-богунці.
Якщо спочатку про місцину навколо Плоски знали тільки тутешні селяни, то нині до неї все частіше їдуть туристи з усієї України, розповідає сільський голова Сергій Женевський. «Їдуть і автобусом, і двома. Торік було трави на Редуті, що не могли скосити, а нині немає там що косити, бо траву столочили, до могили така стежка втоптана. Видно, що люди їдуть, що їм цікаво».
А поки історики гадатимуть, про що могли б розповісти знайдені прапори, плосківчани розмістили їх у притворі (першому приміщенні) церкви. Так вирішила громада, розповідає отець Євген, і на це дала благословення церква: «Щоб ці прапори лишилися тут, у храмі, вже не в такому місці, яке їх приховує, а для того, щоб вони були видимими свідками віри, патріотизму й історії, яка відійшла».
Отець Євген переконаний: церква в Україні повинна підтримувати державність, саме це й робив його безіменний попередник. Тим часом місцевим дослідникам додалося роботи: їм тепер потрібно з’ясувати таємницю знайдених прапорів.