Київ – Миротворців Організації договору про колективну безпеку в Киргизстані не буде. Спочатку тимчасовий президент країни Роза Отунбаєва попросила про їхнє введення, проте після кількох днів консультацій і певного заспокоєння ситуації на півдні Киргизстану стало очевидним, що контингент не потрібний. Нібито.
Про заворушення в Киргизстані писали вже багато. Проте цікавішим є питання щодо ефективності ОДКБ. Україну неодноразово запрошували до цієї організації. І порівнювали її ефективність із ефективністю НАТО. Мовляв, Північноатлантичний альянс після розширення перетворився на занадто складний механізм. Досягти консенсусу не просто.
Навіть у принципових рішеннях НАТО не може досягти порозуміння своїх членів. У результаті Сполученим Штатам так і не вдалося домогтися згоди альянсу на участь у операції проти режиму Саддама Хусейна в Іраку. Довелося створювати коаліцію союзників поза НАТО. Та й у питанні про розміщення елементів протиракетної оборони в країнах Центральної Європи США спочатку діяли самостійно. Тільки пізніше НАТО приєдналося до запропонованої схеми.Таких прикладів і справді чимало.
Проте зараз стало очевидним інше: абсолютна неефективність ОДКБ, коли її членам загрожує реальна небезпека.
За допомогою не до ОДКБ
Пані Отунбаєва зовсім не випадково звернулася за допомогою саме до Росії, а не до ОДКБ. І в цьому не було якоїсь помилки, адже тимчасовий президент є досвідченим дипломатом. Головне, що вона не дуже хотіла б, щоб на територію республіки увійшли війська сусідніх країн, хай і в миротворчій ролі.
Адже і Казахстан, і Узбекистан давно вже змагаються за вплив у Киргизстані, спираючись при цьому на власні діаспори у цій країні. Діаспори, до речі, дуже могутні. Адже узбеки складають половину населення тієї ж Ошської області. А тепер давайте спробуємо уявити, як на територію цього регіону після узбецько-киргизьких сутичок входять війська Узбекистану...
Я не буду казати, що у НАТО не може бути таких проблем – згадаймо хоча б конфлікт між Грецією і Туреччиною навколо Кіпру. Проте з роками в альянсі навчилися обходити гострі кути.
У ОДКБ такого досвіду немає. Практично кожен із членів організації у разі потреби може розраховувати тільки на російську допомогу, а Росія – сама на себе. Однак і тут є пастка недовіри. Адже після того, як Росія визнала незалежність грузинських автономій після десятиріч перебування там своїх миротворців під егідою СНД, існує очевидна недовіра і до її дій. Саме тому ОДКБ завжди буде не стільки системою безпеки, скільки паперовим змієм...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Про заворушення в Киргизстані писали вже багато. Проте цікавішим є питання щодо ефективності ОДКБ. Україну неодноразово запрошували до цієї організації. І порівнювали її ефективність із ефективністю НАТО. Мовляв, Північноатлантичний альянс після розширення перетворився на занадто складний механізм. Досягти консенсусу не просто.
Навіть у принципових рішеннях НАТО не може досягти порозуміння своїх членів. У результаті Сполученим Штатам так і не вдалося домогтися згоди альянсу на участь у операції проти режиму Саддама Хусейна в Іраку. Довелося створювати коаліцію союзників поза НАТО. Та й у питанні про розміщення елементів протиракетної оборони в країнах Центральної Європи США спочатку діяли самостійно. Тільки пізніше НАТО приєдналося до запропонованої схеми.Таких прикладів і справді чимало.
Проте зараз стало очевидним інше: абсолютна неефективність ОДКБ, коли її членам загрожує реальна небезпека.
За допомогою не до ОДКБ
Пані Отунбаєва зовсім не випадково звернулася за допомогою саме до Росії, а не до ОДКБ. І в цьому не було якоїсь помилки, адже тимчасовий президент є досвідченим дипломатом. Головне, що вона не дуже хотіла б, щоб на територію республіки увійшли війська сусідніх країн, хай і в миротворчій ролі.
Адже і Казахстан, і Узбекистан давно вже змагаються за вплив у Киргизстані, спираючись при цьому на власні діаспори у цій країні. Діаспори, до речі, дуже могутні. Адже узбеки складають половину населення тієї ж Ошської області. А тепер давайте спробуємо уявити, як на територію цього регіону після узбецько-киргизьких сутичок входять війська Узбекистану...
Я не буду казати, що у НАТО не може бути таких проблем – згадаймо хоча б конфлікт між Грецією і Туреччиною навколо Кіпру. Проте з роками в альянсі навчилися обходити гострі кути.
У ОДКБ такого досвіду немає. Практично кожен із членів організації у разі потреби може розраховувати тільки на російську допомогу, а Росія – сама на себе. Однак і тут є пастка недовіри. Адже після того, як Росія визнала незалежність грузинських автономій після десятиріч перебування там своїх миротворців під егідою СНД, існує очевидна недовіра і до її дій. Саме тому ОДКБ завжди буде не стільки системою безпеки, скільки паперовим змієм...
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода