Прага – У четвер і п’ятницю в Ташкенті відбувається щорічна нарада на вищому рівні країн Шанхайської організації співпраці, до якої входять від часу заснування у 1996 році Росія, Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і Узбекистан. Експерти вважають, що рівень співпраці у цій організації залежить від стосунків двох «старших партнерів» – Росії і Китаю, які стають все більшими конкурентами в Середній Азії.
Експерти вважають, що серед головних питань, котрі обговорюють члени Шанхайської організації співпраці (ШОС), будуть ситуація в Афганістані, політична стабільність у Киргизстані, проблема боротьби з незаконним обігом наркотиків, яким «опікуються» ісламські бойовики, а також традиційні питання освіти, правової практики, науки і культури у співпраці країн-учасниць цієї організації.
Але, як вважає чимало спостерігачів, активізації співпраці Шанхайської організації заважатиме все більше протистояння між Росією і Китаєм у регіоні Середньої Азії. Британський аналітик із лондонського королівського дослідницького Центру «Чатем» Джеймс Ніксей зауважує, що «Росія і Китай розглядають середньоазійські республіки як своєрідні колодязі енергетичних ресурсів, нафти і газу».
Експерти також вважають, що від часу заснування Шанхайської організації у 1996 році співпраця країн-учасниць нарощувалася від взаємних гарантій безпеки і економічної кооперації до посилення співпраці у галузі безпеки в регіоні і боротьби з наркотрафіком та ісламськими бойовиками. З часом ШОС почали називати «НАТО Сходу».
Хоча, як зауважує Джеймс Ніксей, військова співпраця між головними членами не розвивається. «Я вважаю, що аспекти безпеки, звичайно, тут існують, але більше для проформи і формального виправдання, – каже він. – ШОС, насамперед для Росії й Китаю, – це інструмент впливу в регіоні. Якби там переважала дійсно безпекова тематика, то ми бачили б відповідні угоди, більше військових складових, зі спільними маневрами, уточненими військовими доктринами сторін. Але нічого подібного ми тут не спостерігаємо».
Шляхи Росії й Китаю в регіоні все більше розходяться
Найбільші спільні військові маневри ШОС відбулися у 2007 році. Але після того Росія переключилася на московську Організацію Договору колективної безпеки, до якої входять Росія, Білорусь, Вірменія і середньоазійські республіки зі складу ШОС, – але тут немає Китаю.
Експерти вважають, що Москва у своїй воєнній доктрині все більше уваги приділяє ймовірному протистоянню з Китаєм, який є постійним учасником геополітичних змін у регіоні Центральної і Середньої Азії, Близького Сходу.
Якщо Сполучені Штати, котрі Росія продовжує відкрито розглядати як свого головного супротивника в Середній Азії й Афганістані, за оцінками експертів, є тут лише тимчасовим гравцем, то Китай останнім часом послідовно нарощує свою військову міць на кордонах із Росією. Пекін також має наміри переміщати русло ріки Уссурі з метою пересування кордонів з Росією, котрі тут змінилися востаннє наприкінці 1960-х, після конфлікту СРСР із КНР.
Спостерігачі наголошують, що шляхи й інтереси двох головних учасників ШОС все більше розходяться, бо якщо Росія вважає Середню Азію своїм внутрішнім дворищем, то Китай послідовно нарощує тут свою енергетичну присутність, стверджуючи при цьому, що регіон є його тилом століттями.
Але, як вважає чимало спостерігачів, активізації співпраці Шанхайської організації заважатиме все більше протистояння між Росією і Китаєм у регіоні Середньої Азії. Британський аналітик із лондонського королівського дослідницького Центру «Чатем» Джеймс Ніксей зауважує, що «Росія і Китай розглядають середньоазійські республіки як своєрідні колодязі енергетичних ресурсів, нафти і газу».
Експерти також вважають, що від часу заснування Шанхайської організації у 1996 році співпраця країн-учасниць нарощувалася від взаємних гарантій безпеки і економічної кооперації до посилення співпраці у галузі безпеки в регіоні і боротьби з наркотрафіком та ісламськими бойовиками. З часом ШОС почали називати «НАТО Сходу».
Хоча, як зауважує Джеймс Ніксей, військова співпраця між головними членами не розвивається. «Я вважаю, що аспекти безпеки, звичайно, тут існують, але більше для проформи і формального виправдання, – каже він. – ШОС, насамперед для Росії й Китаю, – це інструмент впливу в регіоні. Якби там переважала дійсно безпекова тематика, то ми бачили б відповідні угоди, більше військових складових, зі спільними маневрами, уточненими військовими доктринами сторін. Але нічого подібного ми тут не спостерігаємо».
Шляхи Росії й Китаю в регіоні все більше розходяться
Найбільші спільні військові маневри ШОС відбулися у 2007 році. Але після того Росія переключилася на московську Організацію Договору колективної безпеки, до якої входять Росія, Білорусь, Вірменія і середньоазійські республіки зі складу ШОС, – але тут немає Китаю.
Експерти вважають, що Москва у своїй воєнній доктрині все більше уваги приділяє ймовірному протистоянню з Китаєм, який є постійним учасником геополітичних змін у регіоні Центральної і Середньої Азії, Близького Сходу.
Якщо Сполучені Штати, котрі Росія продовжує відкрито розглядати як свого головного супротивника в Середній Азії й Афганістані, за оцінками експертів, є тут лише тимчасовим гравцем, то Китай останнім часом послідовно нарощує свою військову міць на кордонах із Росією. Пекін також має наміри переміщати русло ріки Уссурі з метою пересування кордонів з Росією, котрі тут змінилися востаннє наприкінці 1960-х, після конфлікту СРСР із КНР.
Спостерігачі наголошують, що шляхи й інтереси двох головних учасників ШОС все більше розходяться, бо якщо Росія вважає Середню Азію своїм внутрішнім дворищем, то Китай послідовно нарощує тут свою енергетичну присутність, стверджуючи при цьому, що регіон є його тилом століттями.