Прага – Коли громадяни Киргизстану вигнали 7 квітня цього року з влади і з країни їхнього другого президента, то здаватися, що постійні зміни режимів стають звичним явищем киргизької внутрішньої політики. Чи вдасться новій владі Бішкека перервати замкнене коло корупції та кумівства та завоювати довіру всієї держави?
Експерти вважають, що киргизька опозиція відіграла незначну роль у вигнанні з посад президентів Киргизстану – і Аскара Акаєва, і Курманбека Бакієва. Події в обох випадках (у березні 2005-го і в квітні 2010 років) починалися й відбувалися дуже швидко, опозиціонери лише підкидали заклики про відставку президентів, що лише підливало олії у полум’я всенародного невдоволення владою.
Джерелами невдоволення режимами Акаєва та Бакієва були корупція та кумівство. Терпінню людей у Киргизстані настав край.
«Спільне цих революцій те, що в 2005 і у 2010 роках це були повстання людей, народ вийшов на вулиці, щоб вимагати кращої влади. Протестуючі виступали проти дискредитованих режимів та були розчаровані їхнім низьким рівнем життя», – каже центральноазійський експерт Еріка Марат, котра працює для Freedom House.
Суперечності між півднем і північчю Киргизстану впливають на політику
Якщо протести березня 2005 року розпочалися по всій країні і досить раптово, то в квітні 2010 року основні події майже блискавично розвивалися в Бішкеку, що змусило Бакієва 7 квітня вже покинути Киргизстан. У вигнанні ж Акаєва ключову роль відіграли громадяни південних районів країни, які прибули до столиці з протестами. А в подіях 2010 року південь держави став чи не головним джерелом опору тимчасового уряду Рози Отунбаєвої, яка, до речі, також з півдня Киргизстану.
Якщо під час першої революції 2005 року Киргизстан отримав широку міжнародну підтримку, то у 2010 році такої не відчувалося.
«Тепер уряд Рози Отунбаєвої розглядають у світі з дуже обережним оптимізмом, якщо такий є взагалі. До цієї влади дуже обережні європейські партнери і на Заході взагалі. Бо організації й уряди у світі бояться, що знову може повторитися те саме, що й з Бакієвим», – каже експерт Еріка Марат.
Тому експерти вважають, що нова влада Киргизстану мусить докласти максимум зусиль для подолання головних причин невдоволення народу: поганого життя, корупції, кумівства. Хоча зробити це буде важко, бо, як виглядає, у самому тимчасовому уряді немає єдності, і ця влада не отримала поки що вотуму довіри всього народу Киргизстану.
Джерелами невдоволення режимами Акаєва та Бакієва були корупція та кумівство. Терпінню людей у Киргизстані настав край.
«Спільне цих революцій те, що в 2005 і у 2010 роках це були повстання людей, народ вийшов на вулиці, щоб вимагати кращої влади. Протестуючі виступали проти дискредитованих режимів та були розчаровані їхнім низьким рівнем життя», – каже центральноазійський експерт Еріка Марат, котра працює для Freedom House.
Суперечності між півднем і північчю Киргизстану впливають на політику
Якщо протести березня 2005 року розпочалися по всій країні і досить раптово, то в квітні 2010 року основні події майже блискавично розвивалися в Бішкеку, що змусило Бакієва 7 квітня вже покинути Киргизстан. У вигнанні ж Акаєва ключову роль відіграли громадяни південних районів країни, які прибули до столиці з протестами. А в подіях 2010 року південь держави став чи не головним джерелом опору тимчасового уряду Рози Отунбаєвої, яка, до речі, також з півдня Киргизстану.
Якщо під час першої революції 2005 року Киргизстан отримав широку міжнародну підтримку, то у 2010 році такої не відчувалося.
«Тепер уряд Рози Отунбаєвої розглядають у світі з дуже обережним оптимізмом, якщо такий є взагалі. До цієї влади дуже обережні європейські партнери і на Заході взагалі. Бо організації й уряди у світі бояться, що знову може повторитися те саме, що й з Бакієвим», – каже експерт Еріка Марат.
Тому експерти вважають, що нова влада Киргизстану мусить докласти максимум зусиль для подолання головних причин невдоволення народу: поганого життя, корупції, кумівства. Хоча зробити це буде важко, бо, як виглядає, у самому тимчасовому уряді немає єдності, і ця влада не отримала поки що вотуму довіри всього народу Киргизстану.