У Чехії в п’ятницю-суботу відбулися парламентські вибори. Лідер соціал-демократичної партії, що перемогла (її офіційний колір, до речі, помаранчевий), подав у відставку ще до оголошення офіційних результатів: він сподівався на переконливіший результат. Мовляв, не виправдав довіри, вибачайте, йду геть. Негайно подали у відстаку лідери й двох інших партій – вони не подолали необхідний 5-відсотковий бар’єр.
Лідер «Нашої України» Віктор Ющенко, який на президентських виборах здобув катастрофічно мало довіри виборців, а очолювана ним партія взагалі ледве дихає, не лише не покинув партію, а й продовжує поводитися на політичній сцені, як тріумфатор.
Останнє свідчення цього – суботня заява, яку розповсюдили мас медіа. З непохитною послідовністю Ющенко продовжив своє найулюбленіше заняття: топтання Юлії Тимошенко (на виборах Президента свої голоси їй віддали 45,47 відсотків громадян). Цього разу з уст Ющенка Україна дізналася, що лідер БЮТ – «демагогія у вишиванці». Новітній, так би мовити, «перл», на який спромоглися помічники Ющенка.
На всю цю демагогію екс-Президента, який вважає себе і свою партію уособленням помаранчевих сил, не вартувало б звертати увагу, якби не визнання самим Ющенком, що Тимошенко – таки сила.
«Лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко наголошує, що співпраця очолюваної ним партії з Блоком Юлії Тимошенко може привести лише до знищення НУ», – повідомили ЗМІ.
Іншими словами, «Наша Україна» та її лідер настільки слабкі, що присутність на політичній арені Тимошенко чи співпраця з нею зроблять з «НУ» небіжчицю.
Якщо це так, то за яким таким правом Ющенко «керує парадом»? Чому досі викручує руки й диктує свої правила гри? Чому досі виставляє умови й ультиматуми іншим політичнам силам? А може, все мало б бути з точністю до навпаки? Може, заради елементарної політичної й людської пристойності вартувало б запитати у сильніших політичних гравців, чи хочуть ВОНИ співпрацювати з «НУ» та її лідером?
Політика – справа навіть не жорстка, а вкрай жорстока. Людина чи партія, які випадково чи заслужено опинилися одного разу на політичному Олімпі, мають доводити своє лідерство, свою перевагу, свою силу кожного разу. Ющенко зі своїми жалюгідними п’ятьма відсотками довіри суспільства чомусь вважає, що його тепер вже колишнє президентство дає йому довічне право «керувати процесом», нищити своїх набагато (!) успішніших політичних опонентів. Не маючи на це елементарних повноважень виборців.
Я готовий погодитися з Ющенком, що Тимошенко – його «найбільша помилка», а Янукович із Симоненком не роз’єднували його, Ющенка, як він сам про це сказав у суботу. Але в такому разі Ющенко мав би визнати, що найбільша помилка Тимошенко в тому, що вона допомогла йому стати Президентом – факт загальновідомий.
Загальновідомим є й те, хто допоміг стати Президентом Януковичу. І хто допомагає йому й після виборів...
Утім, я про інше хотів сказати – про чеських політиків, які йдуть у відставку навіть після перемоги, яка часом видається їм недостатньо переконливою в очах власних виборців...