Біль є ознакою хвороби, або травми, або наруги.
Якщо справді болить, то вдаються до швидких дій – лікуються, рятуються, відбиваються.
Симуляція болю означає, що людина намагається обманути усіх, викликати співчуття і звільнитися від важкої роботи.
Литвин сказав : «Мені болить Україна».
Пройшло чотири роки і Яценюк сказав: «якщо болить чи пече, то йдіть до лікаря» .
Між цими двома фразами пройшов час звільнення від ілюзій.
Стало ясно, що політики усіх кольорів використовують слова «народ», «люди», «Україна» – лише для того, щоб зберегти себе у владі, тобто біля розподілу благ, які «ці люди, народ, Україна» виробляють.
І щоб вони не говорили «про благо простої людини», щоб вони не розповідали про те, що «Україна чекає» , якою б «стратегічною перемогою для всіх» вони не хизувалися – не вірте!
Мова йде не про наш, а про їхній – прямий інтерес.
Єдиний можливий варіант того, що стане ліпше вестися й нам – це якщо їхні особисті інтереси співпадуть з інтересами «країни, народу, людей».
Таке в історії траплялося, і в українській теж.
Але уявіть, що ж то справді мусить заболіти в українського політика, щоб він нарешті зрозумів, що Україна – це не просто територія де можна швидко розбагатіти за державний рахунок, а й єдине місце на планеті, де він справді у себе вдома.
Адже не стане Литвин спікером Росії, Янукович – президентом Сполучених Штатів Америки, а Тимошенко – прем’єр-міністром Великобританії.
Не стануть ніколи. А Україна їм дає шанс.
Якщо справді болить, то вдаються до швидких дій – лікуються, рятуються, відбиваються.
Симуляція болю означає, що людина намагається обманути усіх, викликати співчуття і звільнитися від важкої роботи.
Литвин сказав : «Мені болить Україна».
Пройшло чотири роки і Яценюк сказав: «якщо болить чи пече, то йдіть до лікаря» .
Між цими двома фразами пройшов час звільнення від ілюзій.
Стало ясно, що політики усіх кольорів використовують слова «народ», «люди», «Україна» – лише для того, щоб зберегти себе у владі, тобто біля розподілу благ, які «ці люди, народ, Україна» виробляють.
І щоб вони не говорили «про благо простої людини», щоб вони не розповідали про те, що «Україна чекає» , якою б «стратегічною перемогою для всіх» вони не хизувалися – не вірте!
Мова йде не про наш, а про їхній – прямий інтерес.
Єдиний можливий варіант того, що стане ліпше вестися й нам – це якщо їхні особисті інтереси співпадуть з інтересами «країни, народу, людей».
Таке в історії траплялося, і в українській теж.
Але уявіть, що ж то справді мусить заболіти в українського політика, щоб він нарешті зрозумів, що Україна – це не просто територія де можна швидко розбагатіти за державний рахунок, а й єдине місце на планеті, де він справді у себе вдома.
Адже не стане Литвин спікером Росії, Янукович – президентом Сполучених Штатів Америки, а Тимошенко – прем’єр-міністром Великобританії.
Не стануть ніколи. А Україна їм дає шанс.